Півцарства за цибулину!

№20–21 (907) 24 — 30 мая 2019 г. 22 Мая 2019 5

Однією з головних соціально-економічних подій цієї весни в нашій країні став різкий ріст цін на овочі, особливо на цибулю, який люди вже прозвали «цибулевою катастрофою». Протягом квітня цибуля подорожчала на 63,8%; не відставала від неї й капуста — вона стала дорожче на 52,8% (а ще до того, за перші три місяці року, її ціна зросла майже вдвічі!); підвищилися ціни також на моркву, картоплю, буряк тощо. Сьогодні цибуля в бідній Україні з її найродючішою землею коштує помітно більше, ніж у дуже дорогій і при цьому зовсім не аграрній Великій Британії!

Так званий «індекс борщу», який полюбляв екс-прем'єр Микола Азаров, у березні складав 111,8% по відношенню до рівня березня 2018 р., а у випадку пісного борщу (без м'яса) — навіть 135,4% (за рахунок випереджаючого зростання цін на овочі). Проте вареники з капустою за рік подорожчали на всі 61,1%! Знов-таки, в Польщі, констатують оглядачі, приготування каструлі борщу обійдеться господині дешевше, ніж в нас, — при тому, що зарплати й пенсії там вищі у рази. Ось така сталася успішна інтеграція в соціально-економічний простір Об'єднаної Європи!

Проте українці не журяться — багато хто сприймає «катастрофу» навіть з гумором. В інтернеті розповсюджуються всілякі «фотожаби». Мені найбільше сподобалася така: на кадрі з фільму «Іван Васильович змінює професію» пан Шпак, телефонуючи, «стукає» у відділ субсидій: «Мій сусід їсть цибулю... з капустою!»

Як давно в нас повелося, гумору українцям додала «міністр кору» Уляна Супрун, яка здійснила у Фейсбуці викриття чергового «міфу» — про корисність цибулі, назвавши цей традиційно улюблений українцями овоч (який же українець не любить чорний хліб зі шматком сала й цибулиною?) «антисоціальним продуктом».

Хоча взагалі-то цибуля — це й є один з головних соціальних продуктів! Вона завжди вважалася їжею бідняків. Так, у Давньому Єгипті цибуля та часник входили у обов'язковий раціон рабів і селян, яких зганяли на побудову пірамід. І коли цибуля й капуста випереджають за ціною заморські апельсини і банани, це справді виглядає як картинка з викривленої дійсності. Але хто знає, можливо, через пару десятиліть батат і маніок так само замінять нам «антисоціальні» картоплю та буряк?

У пані Уляни, вочевидь, взагалі спотворені уявлення про «соціальність». В переліку продуктів, які, на думку в. о. міністра, мають замінити «антисоціальну» цибулю на нашому з вами столі, разом із корицею та імбиром почесне місце займає кропива. Без сумніву, вона дуже корисна, але в тому контексті, в якому її пропагує високопосадовець, згадка про кропиву звучить досить лиховісно. При такому жахливому рості цін і тарифів людей, що отримують жебрацькі пенсії та зарплати — зовсім не європейські, тоді як ціни в нас давно вже європейські чи навіть вищі! — можуть довести й до того, що вони будуть змушені ласувати лободою!

«Цибулева катастрофа» у «аграрній супердержаві»

Чи не головним досягненням української влади за останні роки прийнято вважати перетворення України в «аграрну супердержаву». Дійсно, врожаї зернових і соняшнику в цілому ростуть, і наша країна закріпилася в «топі» найпотужніших постачальників цих продуктів на світовий ринок. Проте на якості життя переважної маси нашого народонаселення це особливо в кращий бік не позначається, адже й хліб поступово зростає в ціні. За існуючої у світі і в нашій країні економічної моделі бідою для неімущих і незахищених верств населення однаково стає як неврожай, так й рекордний намолот зерна — у будь-якому випадку всі прибутки покладуть у свої кишені капітани агробізнесу, а всі витрати та збитки вони повісять на народ.

Вся ця історія зі стрибком цін на овочі черговий раз показує викривленість аграрного сектору нашої країни, наявність великих «дір» у її системі продовольчої безпеки та й взагалі той факт, що сільське господарство «аграрної супердержави» працює на що завгодно, тільки не на благо звичайних трударів-українців. Більшість експертів пояснюють швидке зростання цін так: минулого року в умовах досить слабкого врожаю цибулі вітчизняні гравці на ринку розпродали її за кордон (ясна річ, їм взагалі вигідніше працювати на зовнішні ринки, ніж на внутрішній ринок з його вкрай обмеженою купівельною спроможністю більшості споживачів!), а після Нового року, коли став відчуватися дефіцит вказаного продукту в Україні, бізнесмени взялися завозити «золоту» цибулю із Середньої Азії. Спочатку аналітики раділи, що у сезоні 2018/19 рр. був зафіксований рекорд експорту цибулі з України, але потім масований вивіз змінився ввозом! Відповідно торгаші наварили аж двічі — за рахунок, звичайно, населення, з якого черговий раз витягнули його тяжкою працею зароблені гроші і яке відтепер змушене економити навіть на таких пересічних продуктах, що раніше служили порятунком для бідноти.

Держава ж, слідуючи рецептам неолібералізму, відмовилася від регулювання діяльності на ринку. Як констатує директор Української асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко, «в цьому році ми знову стали свідками того, як держава втратила контроль над внутрішньою торгівлею». Так, «це є елементом державного контролю у будь-якій західній країні, але ми відмовилися від усіх елементів впливу держави на бізнес і отримали скажену ринкову гойдалку, яка тепер спостерігається у будь-який ринковий сезон, навіть під час врожаю або відразу після нього. ...І це є прямим наслідком ліберальної політики уряду та президента, коли їх цікавлять лише інтереси великого бізнесу», — продовжує пан Дорошенко. Таким чином, ідучи в авангарді неолібералізму, українська держава відійшла й від стандартів Заходу, якого постійно ставлять нам як взірець, і пішла шляхом найгірших диктаторських «бананових республік» Латинської Америки!

Капітуляція держави перед благословенною стихією ринку й проявляє себе з регулярністю отими «ціновими гойдалками»: на нашій пам'яті вже були різкі злети цін на хліб, проблеми з гречкою та цукром, раптове перетворення «хлібу бідняків» — картоплі у делікатес заможних людей. Тепер нова «серія»: з цибулею та капустою.

Але для держави, керівників якої, як визнає людина, котра сама представляє капітал, цікавлять лише інтереси великого бізнесу, це не є бідою: очевидно те, що на цих «ринкових гойдалках», так само, до речі, як й на «гойдалках» з курсом валют (але там справа вже не стільки у дії «ринкових сил», скільки у махінаціях банкірів!), наживається вузький прошарок олігархів і спекулянтів. Тому, напевно, ніхто і не хоче відновлювати хоч у якісь формі прогнозування та регулювання продовольчого ринку — такий поворот міг би ще бути можливим у тому разі, якби збіднілий народ піднявся на протести й «голодні бунти» (пригадаймо, як поштовхом для «Арабської весни» став ріст цін на хліб та інші харчі). Але ж народ наш і так все стерпить...

У перетворенні України на «аграрну супердержаву» вкрай зацікавлений Захід — ми пам'ятаємо, що це гасло висунув колишній посол США в Україні Джефрі Пайєтт. В умовах глобалізації діє тенденція до все більш вузької спеціалізації того чи іншого гравця на світовому ринку сільгосппродукції. Тобто будь-яка «аграрна супердержава», якщо її сільське господарство не регулюється державою, ясна річ, поступово стає таким собі однобічним гігантом, який спеціалізується лише на одній монокультурі або на декількох продуктах, закуповуючи решту за кордоном.

Прихильники глобалізації вважають, що це суто прогресивна тенденція: спеціалізація сприяє зростанню продуктивності праці та дозволяє найбільш повно використовувати природно-кліматичні переваги тієї чи іншої країни. Можливо, це й так. Проте однобічна спеціалізація робить країну критично залежною не тільки від імпорту ключових продуктів харчування, але й від несподіваних коливань світових цін на предмети її експорту. Це і є проблема продовольчої та фінансової безпеки держави, яка в умовах ринкової анархії, а також зростаючої у сучасному світі політичної нестабільності може призвести країну до катастрофи. Питання про те, що занадто вузька аграрна спеціалізація навряд чи покращує родючість ґрунтів, ми обговорювати не будемо — залишимо цю важливу тему спеціалістам-агрономам.

Наша країна вочевидь все більше спеціалізується на вирощуванні зернових культур, соняшнику та рапсу. «Зворотною стороною медалі» процвітання зернового господарства, як ми неодноразово зазначали, виступає занепад тваринництва (окрім хіба що птахівництва), кількаразове скорочення порівнянно з радянськими часами поголів'я великої рогатої худоби, витіснення вітчизняного натурального молока імпортним сухим молоком і пальмовою олією.

Згідно з даними Державної служби статистики України, за період з 1990-го по 2013 р. (тобто до втрати Криму та частини Донбасу, що зменшило цей показник) площа під зерновими та зернобобовими культурами зросла з 14,6 млн. до 16,2 млн. га (2018 р. — без врахування втрачених територій — 14,8 млн.), або на 11%; площа під соняшником — з 1,6 млн. до 5,05 млн. га і до 6,1 млн. га у 2018-му (ріст посівної площі за 28 років майже в чотири рази!). Зате, наприклад, посівна площа під цукровий буряк, що не витримує конкуренції цукрової тростини, з 1,6 млн. га у 1990 р. скоротилася до 276 тис. га минулого року — майже у 6 разів! А площа насаджень плодових і ягідних культур зменшилась з 851 тис. га 1990 р. до 253 тис. га у 2013 р. і 228 тис. га у 2018-му (не менш ніж в 3,3 раза). Щоправда, урожайність плодово-ягідних культур спочатку упала з 42,7 ц/га до 18 ц/га у 1994 р., а сьогодні дивом сягнула 128,4 ц/га, тобто зросла триразово! Напевно, без використання якоїсь витонченої хімії тут не обійшлося. І знову-таки, чудовий ріст врожайності рослин і продуктивності праці в сільському господарстві чомусь не веде до здешевлення продовольства — навпаки, воно все дорожчає!

А з динамікою земельних угідь під овочеві культури картина взагалі цікава. З 2000 р. і до самого майдану площа під ними трималася у проміжку від 450 тис. до 500 тис. га — це більше, ніж в 1990 р., коли вона склала (з врахуванням лише овочів відкритого ґрунту) 456 тис. га. У 2013 р. овочі вирощувались на площі 488 тис. га, в 2014-му (після територіальних втрат, підкреслюємо) — 467 тис. га. Але з того моменту ця площа зменшилася вже до 439 тис. га, або на 6%. Відбулося невелике зменшення виробництва даної продукції. Але можна передбачити певну тенденцію до скорочення земельних ділянок під овочі та плодово-ягідні культури — внаслідок власне тренду до спеціалізації України на зернових і олійних рослинах.

Латифундистам овочі нецікаві

Так, великому бізнесу вигідніше завозити овочі та плоди з південних країн. І це відбувається не тільки в нас. Я читав цікаві спостереження нашого колишнього співвітчизника у Франції: на полицях французьких магазинів тропічні фрукти (банани та ананаси з їжі «буржуїв» перетворюються на їжу бідноти!) витісняють звичайні для європейців плоди на кшталт вишні та ін., внаслідок чого місцеві фермери відмовляються їх вирощувати, і відповідні галузі занепадають.

Тут треба ще мати на увазі, що овочівництвом у нас займаються здебільшого домогосподарства, а не великі підприємства індустріального типу. Навіть за часів Української РСР, в 1980-і рр., на присадибних ділянках і городах у населення вирощувалась четверта частина овочевої продукції. У 1990 р. на господарства населення прийшлося 27% збору овочів, 71% картоплі та 54% плодово-ягідних культур. У 2011 р. відповідні показники досягли вже 85%, 97% і 84%! Тенденція тривала й надалі: у 2015 р. господарства і населення вирощували 88% продукції овочівництва. В тому році посівні площі під овочами скоротилися в цілому на 4,6%, тоді як великі господарства зменшили їх аж на 12%. Зрозуміло, великий агробізнес концентрується на виробництві високоприбуткових експортних культур, віддаючи низку продовольчих секторів населенню, яке веде дрібнотоварне та навіть натуральне господарство (вирощування продукції для власних потреб — не для продажу на ринку).

Хоча, у великих господарствах з їх механізацією на ін. — у повній відповідності з законами економіки — врожайність набагато вища, ніж у населення. Так, у 2015 р. у сегменті томатів вона була вищою майже втричі! Зосередження овочівництва на дрібних ділянках населення — це глухий кут, і при такому способі ведення даної галузі вона в Україні не має перспектив. Якщо я правильно розумію реалії українського села, на городах копирсаються більше все ж таки старші покоління. «В Україні овочі в основному вирощуються господарствами і населенням. Говорячи прямо: бабусями на своєму городі. Тож Мінагрополітики не може знати, скільки точно планують виготовити тих чи інших овочів, а також того, скільки їх потім надійде на ринок», — так коментує «овочеву кризу» економіст, заступник голови Української аграрної асоціації Мар'ян Заблоцький. У даний час люди старші від 60 років складають приблизно 1/4 українського селянства. А у сучасної молоді інші погляди на життя, ніж у «бабусь». Вона навряд чи буде обробляти свої сотки, вирощуючи овочі та фрукти. Молодь вважає за краще виїжджати в пошуках кращої долі до великих міст або за кордон.

На селі у великих механізованих підприємствах потрібно відносно небагато робочої сили. Як нам здається, майбутнє покоління сільськогосподарських робітників буде відходити від традицій праці «на два фронти» (за наймом та й на своєму подвір'ї), зосереджуючись лише на основній роботі і перетворюючись таким чином у «чистих» сільських пролетарів, не пов'язаних із власним клаптиком землі. Відповідно все менше народу буде зайнято у тих галузях сільського господарства, які не відносяться до галузей міжнародної спеціалізації нашої країни. А це, між іншим, не тільки овочівництво та садівництво, але й молочне тваринництво — питома вага домогосподарств у виробництві молока становить зараз близько 80%. А значить, у майбутньому ми можемо позбутися власного виробництва низки важливих продуктів.

Чи подорожчає при Зеленському зелень?

Зараз всі намагаються гадати, якою буде політика нового президента. З великою вірогідністю можна передбачити, що він продовжить лінію на лібералізацію та роздержавлення економіки — адже і сам Зеленський, і його радники-економісти вже висловлювали свою прихильність до принципів «вільного ринку». А отже, «ринкові гойдалки» хитатимуться ще сильніше, спустошуючи кишені пересічних громадян.

Існує ще думка, що пан Зеленський таки боротиметься з олігархами — для того, щоб усунути всі перешкоди для експансії в Україну західного капіталу. В цій справі було б цілком логічно ввести вільний продаж землі, нашого чорнозему, який приваблює західний агробізнес. Звертає на себе увагу те, що західні партнери вже тиснуть на новообраного президента, прозоро натякаючи йому, що він повинен зосередитись на проблемі обслуговування зовнішнього боргу України, а продаж земель іноземцям був би чи не «найкращим рішенням» означеної болючої проблеми.

Наслідком введення вільного ринку землі була б, напевно, її концентрація в руках агропромислових монополій і відповідно відчуження земель від дрібних землеробів, які зараз дають левову долю у національному виробництві картоплі, овочів, фруктів і молока. Продаж землі, скоріш за все, прискорить і підсилить тенденцію до все більш вузької та потворної, загрозливої з точки зору продовольчої безпеки сільськогосподарської спеціалізації країни. Не кажучи вже про ризики для родючості ґрунтів і небезпеку впровадження всіляких сумнівних технологій.

...На початку року фахівці прогнозували ріст ціни на цибулю — але лише до 14 грн. за кілограм. Вони вкотре виявилися безсилими передбачити хід і наслідки соціально-економічних процесів — і це при існуючому суспільному устрої цілком природно.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...


Загрузка...

Лоукостер на колесах

По данным представительства Украины при Евросоюзе, за два года действия упрощенного...

Блеск и нищета «Укрзалізниці»

От бывшего руководителя ЕБРР Шевки Аджунера и нескольких польских и чешских...

Лоукостерам подрезают крылья

В разгар сезона отпусков Барышевский районный суд Киевской обл. приостановил действие...

Стратегия долговой зависимости

На расчет с кредиторами в нынешнем году необходимо отдать около 47% доходов бюджета, а в...

Тень стариков не пугает

Начинающие экономисты считают, что обеспечить дополнительный процент роста ВВП можно...

Загрузка...

На коротком энергоповодке

Предположение украинских экспертов о том, что российским нефтегазодобытчикам удастся...

Где военным набраться сил и пролечиться?

До войны мы не думали, что придется заниматься масштабной и длительной реабилитацией...

Большой цифровой плетень

В повышении доходов бедных слоев населения сельское хозяйство является...

Броненосец Гладковский

Бизнес-партнеры Петра Порошенко едва не открыли новую страницу в судостроении,...

Чехонь и голавль ушли в минус

Ассоциация рыболовов Украины (АРУ) бьет тревогу

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Авторские колонки

Блоги

Idealmedia
Загрузка...
Ошибка