«Хай армії Порошенко допомагає! У нього грошей повно!»

№29–30 (868) 3 — 9 августа 2018 01 Августа 2018 4.5

В сегодняшнем обзоре региональных СМИ листаем издания Ровенской, Черкасской и Ивано-Франковской областей.

Как добраться до Ровно живым?

Страшная трагедия, унесшая 20 июля жизни десятерых человек — водителя и пассажиров маршрутки Киев—Ровно, в который раз заставляет говорить о безопасности пассажирских перевозок в нашей стране. О причинах произошедшего на страницах газеты «Рівне Вечірнє» рассказывает журналистка Алла Садовник.

«Від Рівного до Києва трохи більше 300 кілометрів, подолати які автомобілем, не порушуючи правил дорожнього руху, можна менш ніж за чотири години. Приблизно стільки ж витрачають на дорогу і маршрутки, яких щогодини з Рівного і в зворотному напрямку відправляється щонайменше три — переважно брудних, старих і вже давно ненадійних. Тотальні порушення бачать всі, в тому числі й поліція, яка туди-сюди вештається вокзалами, і Укртрансбезпека, рядові працівники якої не можуть не користуватися маршрутками. Але попри це перевіряти їх беруться тільки після масштабних трагедій.

Розбилася маршрутка Київ — Рівне неподалік села Глибочиці Житомирського району зранку 20 липня. На швидкості в'їхала у вантажівку DAF і, у прямому значенні цього слова, розлізлася. Ті, хто вижив, припускають, що водій заснув за кермом. Попри те, що зіткнення трапилось близько о пів на одинадцяту ранку, це вже був другий рейс водія за день, а отже, припускають, він був невиспаним. Слідство не виключає провини водія — маршрутка, ймовірно, таки їхала швидше від дозволеного. Втім, якби транспортний засіб був належно обладнаний засобами безпеки, таких жертв вдалося б уникнути».

В своей статье автор отмечает, что направление Киев—Ровно рентабельно из-за большого количества пассажиров. Однако лицензированных перевозчиков, придерживающихся всех необходимых норм, категорически не хватает. Практически нет и альтернативы маршруткам. Все это подталкивает людей пользоваться услугами нелегальных и полулегальных фирм, выводящих на маршруты машины, часто не приспособленные для перевозки пассажиров. Люди знают об этом, но, не имея выбора, рискуют жизнью.

«Укрзалізниця», яка могла б скласти конкуренцію, скоротила кількість потягів до трьох на добу, та й ті їдуть від 6,5 до 8 годин, що за нинішнього темпу життя невиправдано повільно. Багато пасажирів, особливо молоді, віднедавна надають перевагу BlaBlaCar. Зважаючи на стан маршруток, сідати у чуже авто почасти таки безпечніше.

Але маршрутки досі залишаються найбільш популярними. Ліцензії на регулярні рейси з Рівного до Києва мають лише два рівненських перевізники: МПП «Деймос», відоме під брендом «Шалена Черепаха», та ФОП Сергій Безкоровайний, чиї маршрутки мають назву «Автоекспрес-Престиж». Всі інші, хто відправляється з-поза меж платформ автовокзалу як у Рівному, так і в Києві, мають ліцензії лише на нерегулярні перевезення. Відповідно до законодавства за одним маршрутом такі перевізники можуть їздити лише двічі на тиждень. Але звинуватити їх у незаконності, кажуть в Укртрансбезпеці, не можуть. Юристи знайшли прогалину в законодавстві: у документах перевізники прописують різні пункти відправлення та прибуття (хоч фактично вони незмінні) і відповідно до документів нічого не порушують».

Между тем, как удалось выяснить нашим коллегам, у компании «Рівне Транс-Груп», чья маршрутка стала причиной гибели людей, договор о пользовании стоянкой, где есть механик и врач, следящие за состоянием автомобиля и водителя соответственно, истек еще год назад...

Волонтерство в Черкассах: почти «на нуле»

За четыре года люди устали от войны, привыкли к ней, гибель наших солдат на востоке все чаще воспринимают как статистику, сетует волонтер из Черкасс Светлана Полищук. Как подтверждение показывает свой вагончик для сбора вещей, необходимых украинским военным. Говорит, раньше он был заполнен, а сейчас практически пустой: ящики с вещами, едой, медикаментами можно пересчитать по пальцам.

О небезразличной к происходящему женщине-волонтере и ее восприятии «моральной деформации» общества рассказывает в черкасском издании «Прочерк» журналист Назарий Вивчарык.

«Світлана Поліщук з родини військових, і якби не тяжка хвороба, яка змушує жінку вже 9 років пересуватися на візку, то вона б вже була в АТО, саме там, де побували її чоловік і син. Обоє живі повернулися додому. Саме тому волонтер як ніхто розуміє потреби армії, потреби простих людей — солдатів. Сьогодні, за її словами, волонтерство переживає не кращі часи, бо люди збайдужіли, втомлені, зачерствілі.

— Приїздить знайома і починає скаржитися на розмір пенсії, говорить про оформлення субсидій. Я ж нагадую їй про війну на сході, де гинуть наші хлопці. Кажу, що треба б допомогти, та вона розводить руками, але якби кожен з нас хоч чимось допомагав бійцям, то їм було б набагато легше. Знаєте, нещодавно проходять люди попри мій столик і кидають услід, мовляв, «хай армії Порошенко допомагає! У нього грошей повно!». Звісно, президент і влада повинні насамперед дбати за армію, але солдатам маємо допомагати усі ми, бо вони там — на сході — воюють за нас, — каже пані Світлана.

Волонтерство — індикатор цих змін людських настроїв. Ось порожній вагончик — яскравий приклад. До слова, не все, що несуть люди, дійсно того варте. Збоку ящики з «забракованими» речами. Там можна знайти навіть жіночу білизну та туфлі на підборах. Навіщо люди несуть таке хлопцям-бійцям на передову, волонтери не розуміють. Світлані, коли приносять речі, доводиться вішати пакети на візок і їхати до вагончика через базар, де вона вже все сортує. Там і виявляє «сюрпризи». Але «забраковані» речі не викидає, а здає в інтернати.

— Ви бачите, як тут мало всього? І це ми назбирали за півтора місяця! Коли працювали школи, садочки, то вдавалося назбирати більше. А тепер — влітку — затишшя. За тиждень, бува, принесуть пару пластинок активованого вугілля, трохи одягу. Вугілля дуже потрібне, бо не завжди у хлопців є можливість дістати хорошу питну воду. Бувають моменти на передовій, що доводиться пити мало не з калюж. Тож активоване вугілля завжди в пригоді. Допомагає ось тролейбусний парк. Від них надійшов великий пакунок мила, — перебирає речі Світлана.

Хоч через хворобу Світлана сама не їздила в зону АТО, але про будні військових від сина і чоловіка знає більше, ніж будь-хто. Особливо, за її словами, потребують допомоги волонтерів хлопці на «нульовій» лінії оборони.

— Лише я у Черкасах збираю речі для хлопців, що на «нулі». Інші волонтери збирають для тих, хто на другій-третій лініях оборони. І це теж правильно. Але ті, що на «нулі», інколи ще називаються смертниками, бо вони перші потрапляють під обстріли. Вони фактично тримають натиск ворога. Інші лінії їдуть на допомогу і вже надають підкріплення згодом. Всі речі я пакую, сортую і здаю хлопцям зі Сміли, що їздять туди на «нуль». Їх організація називається «Смілянська січ». Фактично усі там колишні атовці, бо інакше ви на «нуль» просто не потрапите. Потрібно знати паролі, знати, де мінні поля, знати ту обстановку. Тобто треба було самому там повоювати, щоб потім їздити туди, — каже волонтер».

В консульстве «посоветовали» привезти деньги

Напоследок — история о летнем путешествии, рассказанная ивано-франковской интернет-газетой «Версії». История не очень веселая, но весьма поучительная.

Итак, житель Ивано-Франковска Ярослав Сергенюк, путешествовавший по Польше с женой и двумя маленькими детьми (5 и 6 лет), прибыв на польско-украинскую границу в пункте пропуска Медыка, обнаружил, что документы и деньги исчезли. Что делать?

«На щастя, у нас залишився телефон та доступ до інтернету, — рассказывает Ярослав. — В інтернеті знайшов телефон консульства, почав до них телефонувати, щоб звернутись за допомогою, але ніхто не відповідав. Тоді я вирішив зателефонувати на гарячу лінію: +48 515 559 121, хоча там і було вказано, що можна телефонувати тільки в тому випадку, коли є загроза для життя. Але так як я більше нікуди не зміг додзвонитись, набрав даний номер. Спробував пояснити ситуацію, та отримав у відповідь тільки: «Це не наша компетенція. Телефонуйте у консульство в Любліні». Не витримавши, я відповів у грубій формі, після чого мені пригрозили, що вони зараз приїдуть у Медику і покажуть мені, як правильно розмовляти, при цьому запитали у мене особисті дані. Я надав їм усю інформацію про себе та погодився, щоб вони приїхали та розібрались зі мною. Та натомість вони просто завершили телефонну розмову, так і не дослухавши мене».

Ярослав Сергенюк с семьей — граница рядом, но ее не пересечь

Со второй попытки попавшему в передрягу туристу удалось-таки дозвониться в Генеральное консульство Украины в Люблине. Там ему предложили приехать в Люблин (за 250 км от Медыки), при этом надо было иметь с собой 520 злотых на оформление временных документов. То, что семья осталась совсем без средств, и то, что с родителями двое маленьких детей, в расчет не принималось.

«Представник консульства запитав мене, де ми проживаємо, та сказав, щоб рідні нам передали кошти і що це взагалі не їхні проблеми, а наші. Наостанок глузливо додав, що, можливо, я хочу, щоб він особисто передав мені кошти, на що я відповів: «Так!». У відповідь він тільки розсміявся. Я запитав його, що тут такого смішного, адже в даний момент ми з маленькими дітьми знаходимося біля кордону без грошей і документів, і врешті-решт, ми живемо в XXI столітті, у нас були біометричні паспорти, де є відбитки пальців, і за їх допомогою можна нас ідентифікувати прямо тут, на митному кордоні, як зі сторони Польщі, так і зі сторони України».

В итоге для Ярослава Сергенюка и его семьи все завершилось успешно, хоть и не очень быстро. Пострадавший рассказал о своей истории в Фейсбуке, что вызвало определенный резонанс в Польше и заставило зашевелиться сотрудников украинского консульства. С их помощью, а также при участии родных и друзей проблему удалось решить на месте, без обременительного визита в Люблин, и семья благополучно вернулась домой.

Впрочем, пострадавший считает это не концом, а лишь началом истории. Через соцсети он призвал людей, попадавших в схожие ситуации, помочь ему в написании жалобы, а также совместно бороться за свои права:

«Маю пропозицію: всі, хто має або мав проблеми з працівниками консульства України, давайте збиратись разом та писати скарги, можливо, ми зможемо змінити обслуговування українців у наших консульствах на краще».

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...


Загрузка...

Не проспать бы бесплатную воду

Луганщина, Буковина, Ровенщина — таков сегодня «маршрут» нашей постоянной...

Загрузка...

Как запорожец выиграл «Волгу»

На стадионе «Славутич Арена» прошел первый запорожский автомобильный фестиваль...

Дорожно-тендерные войны

По результатам мониторинга выполнения дорожных работ «Укравтодора» Кабмин...

Украина твердо станет на... пуантах

От веры в светлое будущее до полной безнадеги — эмоциональная траектория...

Коммунальный фронт — правительство пошло в атаку

Не нужно было быть аналитиком, чтобы три года назад предугадать, как поведет себя...

Малыш и Рева

С 1 сентября каждая молодая мама при выписке из роддома должна получить «пакет...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Авторские колонки

Блоги

Маркетгид
Загрузка...
Ошибка