Найголовніше завдання президента Зеленського

№40(924) 4 — 10 октября 2019 г. 02 Октября 2019 0

Воно визначене ним у програмній промові на першому засіданні Верховної Ради 9-го скликання: це завершення «донбаської» війни та повернення Криму. Але як?

Ось тут думки навіть з-поміж президентсько-парламентської більшості кардинально розходяться: від «війни до переможного кінця» (з акцентом, як не крути, на останньому слові, враховуючи силу супротивника) до «миру на будь-яких умовах». А між ними — прірва палкого суспільного дискурсу, нетерпимості до іншої думки, позиції, зрештою, громадського протистояння. Чи можна їх примирити на спільне благо? Іншими словами, домогтися сталого миру та повернення втрачених територій і пригорнення до себе «сепарів»-співгромадян без втрати національної гідності, державного суверенітету.

Крим(кариб)ська криза

Думається, окреслені антагоністичні позиції можуть стати цілком сумісними за умови підключення до процесу їхнього узгодження... прагматичного патріотизму. Для чого, перш ніж приймати доленосне рішення, слід згадати народну мудрість: сила без розуму руйнується під власною вагою. А ще — класичне визначення Бісмарком політики як мистецтва можливого.

Тож тверезо, без навішування ярликів замислімося: чому північно-східні сусіди, свідомо ризикуючи потрапити під дипломатичні та економічні санкції, втрутилися у внутрішньоукраїнські «розбірки» та ще й пішли на порушення міжнародних угод щодо незмінності повоєнних кордонів? Розповсюджені пояснення на кшталт «імперських амбіцій» або «неадекватності господаря Кремля» жодним чином не пояснюють драматичний міждержавний конфлікт, а тим паче не наближають його до взаємоприйнятного розв'язання.

Про що нагадує Карибська криза-1962, котра реально загрожувала перерости у Третю світову війну. Каменем спотикання виявилася Куба. Її революційний лідер Фідель Кастро вирішив позбутися американської опіки посередництвом військової допомоги СРСР. Зокрема, встановленням на Острові Свободи радянських ракет, що обґрунтовано було сприйнято США як загрозу власній безпеці у себе під носом. Лише в останню хвилину вдалося знайти рятівний компроміс: союзівські ракети повертаються назад в обмін на припинення штатівцями військової блокади Куби та згортання в Туреччині американських ракетних установок, націлених у наш бік.

Чом би й нині не застосувати успішно випробуваний рецепт уже в протилежному напрямку? Скажімо, РФ отримує гарантії від США та НАТО про невходження України до супротивного Росії військово-політичного блоку і відповідно нерозміщення на території неньки їхніх військових баз зі зворотним поверненням державно-територіального статус-кво станом на 2013 р. Така «рокіровка» має влаштувати всі сторони. Крім хіба що безнадійно нарваних сіамських близнюків — «чужинських» шовіністів і «рідненьких» націоналістів.

Чи вготована Володимиру Зеленському доля Сальвадора Альєнде?

Продовження ж накресленої «батьком» Порошенком політики натоїзації України так само безперспективне, як і слідування віслюка Ходжі Насреддіна за морквиною, підвішеною його хитромудрим господарем перед носом наївної тварини. Адже Росія, подібно до США під час згаданої кризи, ніколи не змириться з небезпекою розміщення наступальних озброєнь потенційного противника на критичній близькості до власних життєво важливих центрів. Відтак військове протистояння на Лівобережжі триватиме безкінечно довго, геть перекреслюючи спроби нашого приєднання до Північноатлантичного блоку, куди за жодних обставин не пустять нового кандидата з нерозв'язаним територіальним конфліктом.

Та й входження в економічний «європейський дім» з аналогічних причин (хто ж ризикне інвестувати господарство воюючої країни?) залишиться маревом у хворобливій уяві збанкрутілого попереднього розпорядника Будинку з химерами. Робіть же належні висновки, панове «Слуги народу»! Інакше той їх зробить сам. Вже щодо вас...

Вихід? Докорінна корекція зовнішньополітичного курсу: від євро- до україноцентризму! Нам слід стати не потенційним гарматним м'ясом та полем бою між Заходом і Сходом, а їхніми діловими партнерами-посередниками, містком співробітництва. Від чого лише виграємо, у тому числі й безпеково: ніхто при здоровому глузді не стане руйнувати прокладку між двома протилежно спрямованими механізмами. Пам'ятаєте, як бурхливо розвивалася економіка на початку 2000-х років за кучмівської «багатовекторності»? І хай не станемо «Швейцарією Східної Європи», але гідне життя собі й дітям таки забезпечимо.

Тож, за слушною порадою Козьми Пруткова, зріть у корінь, Володимире Олександровичу! Подальшого «сидіння на двох стільцях» — прогресивності декларацій і консерватизму дій — на догоду абсолютній меншості заточених на конфронтацію націонал-радикалів бідолашний люд уже не витримає. Підете на повідку у них — втратите все, а отчий загал — вистраждану державність! Звісно, не закликаю вас іти напролом, ризикуючи стати українським Сальвадором Альєнде, який з автоматом у руках загинув під руїнами президентського палацу, атакованого чилійськими путчистами. Хоча їхніх аналогів поміж вітчизняного андеграунду, особливо приватних загонів озброєних «добровольців», більш ніж доволі. Та й їхніх наглядачів — «сірих кардиналів» теж не бракує... Однак не вони сьогодні правлять бал на наших теренах: за соціологічними даними, до чотирьох п'ятих земляків підтримують довгоочікувані переміни в суспільстві. Ось ваш найнадійніший захист і пропуск у гідне майбутнє для «любих українців»!

Таємниця «весняних посадок»

Проте проблема встановлення миру на південно-східних рубежах не обмежується нормалізацією державних відносин між Україною та Росією. Значно складніше розплутувати кримсько-донбаський вузол... зсередини. Тут потрібне толерантне, послідовне, терпляче налагодження місточків порозуміння між розчахнутими громадськими полюсами спільного дому, без чого вкрай важко «зшити» рідну дідизну, відмінну історично, культурно, духовно, ментально. Що надзвичайно важливо саме зараз, коли людство постало перед реальністю самознищення.

Минула «п'ятирічка» кривавим ралом пройшлася ланами наших душ, ставши незагойною раною для суспільної свідомості. А найбільші прибічники та агітатори силового вирішення південно-східного «гордієвого вузла» — розрубування його мечем — добряче на цьому... підзаробили. Починаючи з самого «верху». Як мовиться, кожному своє: одним — гнити в окопах, іншим — підраховувати «бабки» на постачальницьких гендлях. Невже обіцянка пана Зеленського ще в ролі кандидата в президенти «весною розпочати посадку» так і залишиться цяцянкою? Уже й літо минуло. Чи, може, то був черговий а-ля «кварталівський» прикол? Мовляв, ішлося тільки про картопельку на дачних ділянках.

«Земля горітиме під ногами!»

Так під завісу «титанічної діяльності» попереднього складу Верховної Ради грізно заявив її екс-голова Андрій Парубій на адресу тих, хто «спробує ревізувати» ухвалені його однодумцями закони про декомунізацію, духовність і мову, зокрема відповідні квоти в масмедіа.

Найбільше ж вражає у парубіях порошенковичах, котрі, попри абсолютний розгром, тоненькою цівкою таки просочилися до парламентського «відра», затята віра у власне месіанське призначення стосовно співгромадян і безумовне відображення їхніх духовно-свідомісних потреб. Без найменших сумнівів і висновків з попередніх провалів!

Вважаю доречним бодай побіжно розібратися з поняттями, щодо яких зламано чимало полемічних списів, — націоналізму і патріотизму. Між ними останнім часом прийнято ставити знак тотожності. Наскільки це правомірно?

В мононаціональних, однокультурних і єдиномовних державах, що протягом тривалого часу «варилися» в спільному історично-ментальному «казані», — безумовно. Там націоналізм об'єктивно відіграє позитивну державотворчу роль, єднаючи співплемінників у стійку до зовнішніх негативних впливів громаду. Але чим строкатіші відповідні «інгредієнти», тим від'ємнішою стає «поклик крові», перетворюючись у довбню супроти всіх, хто по-іншому мислить, розмовляє, думає, молиться. Наочне тому підтвердження — згадані «героєм майдану» закони. Думається, вони отримають належний респект, обіцяний новим гарантом Конституції. Але одне можна сказати вже зараз: замість формування «політичної нації» (чергова дурість псевдонауковості: нація — поняття етнічне, а не політичне) ура-патріоти лише розбурхали суспільні пристрасті, далі розчахнувши й справді політизовані історією береги Дніпра. Ще трохи — і повернення середньовічної Руїни стало б невідворотним.

Недарма наш досвідчений люд, незважаючи на традиційну відмінність «східняків» і «західняків», дружно (за винятком, як завжди, особливих львів'ян) показав «національно свідомим» загальновідому конструкцію з п'яти пальців. Бачиться, допекли. То чого ж варта для українства така «любов», що руйнує, а не будує?! Правду кажуть: найбільше лиха своєму роду приносять не зовнішні недоброзичливці та внутрішні перекинчики, а нарвані, крикливі, показушні псевдолюби батьківських оберегів. Саме вони — о, іронія! — об'єктивно виступають «п'ятою колоною Путіна», розвалюючи таку нібито милу своєму серцю українську державність. Ось і поміркуймо, хто нам потрібніший для модернізації суспільства, — закільцьовані на себе націоналісти чи патріоти, для яких любов до рідної землі рівнозначна пошані до кожного в ній сущого?

Щодо «війни до переможного кінця», про таке легко теревенити за сотні кілометрів від передової і годі терпіти, постійно очікуючи фронтову згубу на порозі власної оселі. Вже не кажучи про безліч тих, хто її взагалі втратив під безперервними обстрілами, ставши на рідній землі безпритульними та знедоленими.

І це не «зрада», не «капітуляція», а тверезе розуміння безальтернативності превалювання сили права над правом сили в подоланні найнепримиреннішої ворожнечі.

Звернімося ж, шановні колеги, до всього порядного міжнародного братства по перу та мікрофону із закликом всебічно сприяти пошуку рятівних розв'язок міжспільнотних протистоянь, міцно вчепившись у керманичів. І не «злазити» з них доти, поки не порозуміються між собою заради виживання всього загалу! Тоді й виправдаємо власну «четвертовладну» репутацію...

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

загрузка...
Loading...

Загрузка...

Лидер или политическая пешка?

Зеленский стремится заключить с населением некий договор о выполнении пожеланий...

Уже не смешно – бессвязный диалог в кулинарном...

Иногда казалось, что необычный формат общения с прессой избран именно для того, чтобы...

Президент не убедил сдать билет тех, кто уже собирает...

Пресс-конференция оставила без ответа один вопрос: сможет ли Зеленский убедить нацию в...

Капитуляция Зеленского – импичмент для Трампа,...

Даже показная демонстрация Трампом собственной аморальности не оттолкнет от него...

Спецоперация «разоблачение» или дворцовый переворот

Настоящие разоблачители традиционно действуют в одиночку, а украинский скандал...

Загрузка...

Коров оставили без господдержки

Ассоциации животноводов Украины (АЖУ) подвергла резкой критике нынешний проект закона...

Взрывы в Калиновке: два года, 100 томов, ноль...

В сегодняшнем обзоре региональных СМИ — наиболее интересные публикации изданий...

Куда мы «летим»?

27 августа Министерство регионального развития, строительства и жилищно-коммунального...

Лучшее охранное агентство в Киеве

Объективно лучшее охранное агенство в Киеве - это «ТОП Безопасность». Как и...

ТРЦ «ОУШЕН ПЛАЗА» –  ПОПУЛЯРНОЕ МЕСТО ШОПИНГА И...

Торгово-развлекательный центр «Оушен Плаза» — известное и популярное место в...

В сказку о счастливой жизни в Евросоюзе многие...

Несмотря на многочисленные проблемы, большинство граждан Украины остаются...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Loading...
Получить ссылку для клиента

Авторские колонки

Блоги

Idealmedia
Загрузка...
Ошибка