Службова недбалість на мільярди

№12(978) 25 – 31 марта 26 Марта 2021

Шість запитань, які варто задати профспілкам

В Україні вже багато років точаться суперечки щодо майна профспілок.

— Профспілки володіють цими об'єктами на законних підставах. А те, що, незважаючи на вимоги профспілок, влада досі не визначила на законодавчому рівні статус цього майна, це вже провина не профспілок, а саме держави. Тому ми відкрито, як першовласники профспілкового майна, володіємо, користуємося та розпоряджаємося ним. І будемо рішуче відстоювати наше право на майно, що належить профспілкам на законних підставах, — стверджує керівник департаменту корпоративних прав та майна ФПУ Дмитро Довганенко.

— Майно профспілок має повернутися у власність держави. Свого часу профспілкам було передано дві тисячі об'єктів. Що відбулося потім? Не маючи права відчужувати це майно, вони його відчужували. При цьому дохід ішов не до державного бюджету і не до Фонду держмайна, а на користь профспілок. Ще одна проблема — чи є Федерація профспілок України правонаступницею радянських профспілок. Судові процеси на цю тему можуть бути довгими, — вважає голова парламентського комітету з питань соціальної політики Галина Третьякова.

Щоб поставити крапку в цій суперечці, досить задати профспілкам такі питання.

Перше

До проголошення незалежності України хто був власником санаторіїв, будинків відпочинку, курортно-лікувальних поліклінік, пансіонатів, готелів на курортах та іншого майна, що перебувало у віданні профспілок СРСР?

20.08.1918 р. на підставі Декрету Всеросійського центрального виконавчого комітету (ВЦВК) скасовано право приватної власності на усі споруди; вилучені з приватної власності споруди передані у розпорядження органів місцевої влади.

Згідно з Конституцією СРСР від 05.12.1936 р. економічну основу СРСР становить соціалістична система господарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва. Соціалістична власність в СРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань). Вищим виконавчим та розпорядчим органом державної влади СРСР є Рада Міністрів СРСР.

Відповідно до Конституції СРСР від 07.10.1977 р. основу економічної системи СРСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань. Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження. Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.

Державна власність — спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. Рада Міністрів СРСР є найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади СРСР. Рада Міністрів СРСР правомочна вирішувати всі питання державного управління, віднесені до відання Союзу РСР.

Згідно з Конституцією Української РСР в редакціях від 30.01.1937 р., 29.06.1973 р. та 19.11.1976 р., економічну основу Української РСР становили соціалістична система господарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва. Соціалістична власність в Українській РСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

На підставі вищенаведеного до проголошення незалежності України власником санаторіїв, будинків відпочинку, курортно-лікувальних поліклінік, пансіонатів, готелів на курортах та іншого майна, що перебувало у віданні профспілок СРСР, була Рада Міністрів СРСР, форма власності — державна/соціалістична.

Друге

Чи передавалось органами СРСР майно (санаторії, будинки відпочинку, курортно-лікувальні поліклініки, пансіонати, готелі на курортах тощо) у власність профспілкових організацій?

Конституція СРСР та Конституція Української РСР (1937, 1973 та 1976 рр.) для будь-яких установ, організацій, підприємств передбачали форму власності на майно лише у вигляді соціалістичної власності.

За таких обставин будь-які госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку, інше майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, могли бути передані профспілковим організаціям тільки у господарське відання, а не у власність.

Хронологія відання державним майном. 23.06.1933 р. на підставі постанови ЦВК Ради народних комісарів СРСР і Всесоюзної центральної ради професійних спілок (ВЦРПС) Народний комісаріат праці СРСР з усіма його місцевими органами, включаючи і органи соціального страхування, об'єднано з апаратом ВЦРПС в центрі та на місцях з переданням ВЦРПС функцій Наркомпраці та його органів.

10.09.1933 р. на підставі постанови Ради народних комісарів та ВЦРПС вирішено передати ВЦРПС наявні у віданні Наркомпраці СРСР та його органів санаторії, будинки відпочинку, а також приміщення та майно.

20.03.1956 р. на підставі постанови №369 Ради Міністрів СРСР прийнято пропозицію ВЦРПС про передачу міністерствам охорони здоров'я союзних республік санаторіїв та будинків відпочинку, наявних у профспілкових організаціях.

10.03.1960 р. на підставі постанови №335 Радою Міністрів СРСР було передано з МОЗ республік усі діючі на госпрозрахунку санаторії, будинки відпочинку, курортно-лікувальні поліклініки, пансіонати, готелі та інше майно у відання республіканських рад профспілок; по РРФСР у відання ВЦРПС, разом із асигнуваннями (коштами) на їхнє утримання. Передаючи зазначене майно у відання Радою Міністрів СРСР, профспілковим організаціям надавались обмежені права: встановлювати штатні нормативи; змінювати в межах 10% ціни на путівки; скеровувати накопичення санаторно-курортних установ на розвиток та поліпшення останніх; стягувати курортний збір. Тобто державою як власником майна не лише не передавалось право власності, а ще й обмежувалися права осіб, яким передавалось у відання державне майно.

23.04.1960 р. на виконання постанови Ради Міністрів СРСР №335 від 10.03.1960 р. постановою Ради Міністрів Української РСР №606 було зобов'язано Міністерство охорони здоров'я УРСР до 01.05.1960 р. передати зазначене майно Українській республіканській раді профспілок.

На підставі вищенаведеного передача майнових комплексів у відання Української республіканської ради профспілок жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Третє

Хто став власником майна та фінансових ресурсів підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, після проголошення незалежності України?

16.07.1990 р. Верховною Радою Української РСР проголошено Декларацію про державний суверенітет України, згідно з якою громадяни республіки всіх національностей становлять народ України; народ України є єдиним джерелом державної влади в республіці; від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР; жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України; весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету республіки і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

03.08.1990 р. прийнято закон УРСР «Про економічну самостійність Української РСР», відповідно до якого до власності народу України серед іншого належить майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також інше майно на території України.

03.08.1990 р. прийнято постанову ВР Української РСР про реалізацію закону Української РСР «Про економічну самостійність Української РСР», згідно з якою всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української РСР, визнаються недійсними і забороняються.

15.10.1990 р. постановою ВР Української РСР «Про управління державним майном Української РСР» передбачено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

29.11.1990 р. постановою №506 ВР Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» вводився мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

24.08.1991р., здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, ВР Української РСР урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України, а також що віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

30.08.1991 р. указом Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього указу переходять у державну власність України.

10.09.1991 р. ст. 1 закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» передбачено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

05.11.1991 р. п. 1 постанови №311 Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» встановлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

01.12.1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум щодо незалежності України, за результатами якого український народ підтвердив прагнення жити в незалежній державі. Відтак усі дії по створенню незалежної держави до 24 серпня 1991 р. отримали підтримку, погодження з єдиним джерелом влади — народом України.

10.09.1991 р. статтею 1 закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», визначено: встановити, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України».

10.04.1992 р. ВР України винесено постанову №2268-XII «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України», згідно з якою Фонду державного майна України передається майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій.

15.01.1993 р. підписано Угоду між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності (дата ратифікації 22.06.1993 р., тимчасово застосовується з 11.01.1994 р.), згідно з якою сторони взаємно визнали, що санаторії, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, пансіонати, готелі і кемпінги, туристичні бази, дитячі оздоровчі заклади, розташовані на території іншої сторони, є власністю цієї сторони.

04.02.1994 р. ВР України винесено постанову №3943-XII «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», згідно з якою встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. А також що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).

На підставі вищенаведеного майно загальносоюзних профспілкових організацій колишнього СРСР, розташоване на території України, має чіткий правовий статус «загальнодержавна власність» та є власністю держави України, що визнається, в т.ч. не оспорювалось жодною соціалістичною республікою колишнього СРСР, та правові претензії на яке не висуває жодна держава — правонаступник зазначених республік.

Четверте

Чи Федерація незалежних професійних спілок України володіла необхідним рівнем право- та/або дієздатності станом на 18.11.1990 р., коли було укладено договір про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном з Загальною конфедерацією профспілок СРСР?

Згідно з заявами та повідомленнями Федерації професійних спілок України останньою 06.10.1990 р. на XV з'їзді профспілок України прийнято декларацію про утворення та положення про Федерацію незалежних профспілок України.

29.09.1990 р. постановою Президії ВР Української РСР «Про порядок реєстрації громадських об'єднань» встановлено, що в період до прийняття закону Української РСР про громадські об'єднання статути новостворених політичних партій, добровільних товариств, громадських рухів, фондів та інших подібних об'єднань, що мають республіканські органи керівництва, підлягають реєстрації Міністерством юстиції Української РСР, а місцевих громадських об'єднань — виконавчими комітетами відповідних Рад народних депутатів.

Згідно з ч. 2 зазначеної постанови для реєстрації статуту громадського об'єднання до відповідного державного органу подаються заява, статут, витяг з протоколу установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів, які прийняли статут, рішення з'їзду (конференції) або загальних зборів про створення партії чи громадської організації, її назва та керівні органи.

Згідно з ч. 3 постанови заява про реєстрацію політичної партії чи громадської організації розглядається у місячний термін з дня її надходження. У розгляді питання про реєстрацію мають право брати участь представники громадського об'єднання.

Згідно з ч. 4 відмова у реєстрації громадського об'єднання можлива лише у випадку, якщо положення статуту даної організації суперечать Декларації про державний суверенітет України. Відмова дається у формі мотивованої письмової відповіді установою, уповноваженою проводити реєстрацію.

14.11.1990 р. постановою Президії ВР встановлено, що до республіканських громадських об'єднань належать об'єднання, діяльність яких відповідно до характеру їхніх статутних завдань поширюється на територію всієї республіки або більшості її областей і які мають у них свої відділення.

Отже, відмова у реєстрації громадського об'єднання можлива лише у випадку, якщо положення статуту організації суперечать Декларації про державний суверенітет України, Конституції Української РСР та чинному законодавству.

Згідно з чинною в період з 20.04.1978 р. по 10.12.1995 р. ст. 7 Конституції України професійні спілки беруть участь в управлінні громадськими справами, у вирішенні господарських і соціально-культурних питань відповідно до своїх статутних завдань.

Оскільки закону «Про професійні спілки в Україні» у 1990 р. не існувало, з дати проголошення Декларації про державний суверенітет України правовідносини професійних спілок регулювались Конституцією та нормативно-правовими актами Української РСР, і лише в період з 1.01.1991 р. до 15.09.1999 р.

Згідно із Законом СССР №1818-1 від 10.12.1990 р. статути (положення) профспілок реєструються в порядку, встановленому для громадських об'єднань. Реєструючий орган не здійснює контроль за створенням і діяльністю профспілок.

Враховуючи, що реєстрація Декларації про утворення Федерації незалежних професійних спілок України та/або положення не здійснювалась як на підставі постанови №480-XII від 29.09.1990 р., так і на підставі Закону СССР №1818-1 від 10.12.1990 р., Федерація незалежних професійних спілок України не мала статусу юридичної особи, не володіла необхідним рівнем право- та/або дієздатності, станом на 18.11.1990 р., коли було укладено договір про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном з Загальною конфедерацією профспілок СРСР.

П'яте

Чи є дійсним договір про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном, укладений 18.11.1990 р. між ФНПУ та ЗКП СРСР?

Зазначений договір не може бути підставою виникнення права власності Федерації незалежних профспілок України та не може бути доказом таких прав у суді, оскільки є свідченням лише передачі майна від ЗКП СРСР до ФНПУ та не є підтвердженням наявності прав власності на майно у ЗКП СРСР.

Згідно з Цивільним кодексом Української РСР в редакції, чинній станом на 18.11.1990 р., при здійсненні прав і виконанні обов'язків громадяни і організації повинні додержувати законів, поважати правила соціалістичного співжиття і моральні принципи суспільства, що будує комунізм.

До відносин, що випливають з права власності, застосовується закон місця знаходження майна. Угодами визнаються дії громадян та організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

За договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Якщо угода укладена з метою, яка завідомо суперечить інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін — в разі виконання угоди обома сторонами — в дохід держави стягується все одержане ними за угодою.

На підставі вищенаведеного, а також враховуючи, що ЗКП СРСР не була власником майна та не могла передавати останнє ФНПУ, а остання, у свою чергу, не мала стану юридичної особи, що було встановлено у відповідях на попередні запитання, Договір про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном, укладений зазначеними особами 18.11.1990 р., є недійсною угодою з моменту її укладення.

Шосте

Чи належало на правах власності Загальній конфедерації професійних союзів СРСР (в 1990 р.) майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України?

Як вже зазначалось, Радою Міністрів СРСР передавалось майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування лише у відання, не у власність (постанова Ради Міністрів СРСР №335 «Про передачу профспілкам санаторіїв та будинків відпочинку»).

Варто також нагадати, що згідно із зазначеною постановою Радою Міністрів СРСР передавалось у відання Всесоюзній центральній раді професійних спілок (далі — ВЦРПС) не усе майно, а лише розміщене на території Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР).

26.10.1990 р. ХІХ з'їздом профспілок СРСР прийнято декларацію про створення Загальної конфедерації професійних союзів СРСР (ЗКП СРСР), яка не мала у своєму тексті заяв про правонаступництво будь-яких профспілкових організацій СРСР та/або будь-якого майна, будь-яких осіб.

27.10.1990 р. ХІХ з'їздом профспілок СРСР прийнято постанову про власність профспілок СРСР, яка не містить визначення поняття «профсоюзные объекты»; їх переліку; будь-яких правових підстав, які б визначали певні об'єкти власністю профспілок; зобов'язує Раду конфедерації створити комісію з цих питань; визначає, що результати роботи зазначеної комісії будуть розглянуті на засіданні Ради ЗКП СРСР у 1-му кварталі 1991 р.

Також 27.10.1990 р. ХІХ з'їздом профспілок СРСР прийнято статут ЗКП СРСР. Однак згідно з його положеннями Президія ЗКП СРСР не була уповноважена затверджувати жодні договори про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном (в т.ч. не мала повноважень на ухвалу постанови №2-1а від 18.11.1990 р. про закріплення прав ФНПУ).

27.10.1990 р. ХІХ з'їздом профспілок СРСР прийнято постанову про проведення другого етапу з'їзду у 1991 р. Згідно із заявами та повідомленнями Федерації професійних спілок України президія Ради Загальної конфедерації професійних спілок СРСР 18 листопада 1990 р. прийняла постанову «Про затвердження Договору про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном», згідно з яким Федерації незалежних профспілок України були передані права по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном (тобто повне право власності), які належали ВЦРПС та її правонаступникові — Загальній конфедерації праці (далі — ЗКП) на території України.

На підставі вищенаведеного та керуючись обставинами, встановленими у запитанні №2, постає логічне питання: якщо ЗКП СРСР десь у Москві передавала шляхом відчуження у власність третіх осіб об'єкти нерухомості, то за законодавством СРСР (або РРФСР) ЗКП СРСР мала бути їхнім законним власником?

Іншою мовою, перед тим як передавати майно іншій особі, право власності за ЗКП СРСР мало бути закріплене або в силу закону, або на підставі угоди (договору) між останньою та державою, а у випадках, передбачених законодавством, навіть зареєстроване.

Лише при виконанні цих умов ЗКП СРСР як власник мала б право передавати (відчужувати) на користь інших осіб, в т.ч. ФНПУ, об'єкти своєї власності, в іншому випадку — це шахрайські дії з державним майном, ще й в особливо великих розмірах.

Як відомо, після розпаду СРСР багато хто намагався використати усі «переваги» перехідного періоду для особистого збагачення. Не стали винятком і лідери профспілкового руху.

Займаючи керівні посади та усвідомивши «можливість» наживи, профспілкові лідери тих років почали підписувати з різними суб'єктами договори про закріплення прав на усе майно, яке перебувало на балансі та/або у віданні профспілок ВЦРПС.

Таким чином, до підписання договору голова ЗКП СРСР та декілька членів президії вирішили, що усі об'єкти нерухомості, якщо вони перебувають на балансі ВЦРПС, є власністю ЗКП СРСР (як правонаступника профспілкового майна СРСР), оскільки, на їхній погляд, балансова приналежність та власність — поняття тотожні, на закріплення чого швиденько затвердили про це постанову ЗКП СРСР.

Потім члени президії ЗКП СРСР продовжили свої міркування та дійшли не менш безпідставного висновку: якщо на балансі ВЦРПС — це означає у власності ВЦРПС, отже, якщо ЗКП СРСР є правонаступником майна профспілок СРСР, то, виходить, є і власником майна ВЦРПС, у зв'язку із чим ЗКП СРСР має право відчужувати згадане майно на власний розсуд.

Уклавши протиправні договори про закріплення прав на профспілкове майно, зазначені особи швиденько ліквідували ЗКП СРСР. Окрім вже розглянутого протиправного договору від 18.11.1990 р., укладеного між ЗКП СРСР та ФНПУ, цікавим свідченням протиправності дій ЗКП СРСР є укладення договору про закріплення прав на майно профспілок СРСР з Федерацією незалежних профспілок Росії (ФНПР).

Згідно з ч. 3 ст. 37 статуту ФНПР «федерація є власником майна, закріпленого за нею як правонаступником громадських прав і обов'язків за договором від 17.07.1992 р. між Загальною конфедерацією профспілок та Федерацією незалежних профспілок Росії «Про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном», іншими договорами та за іншими підставами, що не суперечать законодавству».

До речі, на інтернет-сторінці ФНПР (http://www.fnpr.ru/n/319/ 18968.html) можна ознайомитись з історією цього профспілкового об'єднання та навіть порівняти її з історією відомої нам Федерації незалежних профспілок України.

На підставі наведеного вище із впевненістю можна стверджувати, що утворення ФНПР зайняло понад 5 місяців, а організаційні заходи з підписання договору з ЗКП СРСР про закріплення майна — понад 1 рік та 7 місяців. Утворення ФНПУ зайняло 1 день, а організаційні заходи з підписання договору з ЗКП СРСР про закріплення майна — менше двох місяців.

Зазначене може бути свідченням надзвичайного рівня організації профспілок України та шаленої підтримки їхніх дій колегами з Москви у 1990 р., або зазначені обставини є свідченням поспіху в процесі виконання злочинних намірів з привласнення державного майна.

Без переходу права власності

Не порівнюючи успіхи України та Російської Федерації в питаннях профспілкового майна, варто розглянути рішення арбітражного суду міста Санкт-Петербург та Ленінградської області від 11.01.2008 р.

Зокрема, було встановлено: «До вступления в силу Основ гражданского законодательства СССР 1961 года гражданское законодательство не допускало отчуждение государственного имущества в собственность общественных организаций.

Гражданский кодекс РСФСР (1922 года) предусматривал различные формы собственности: государственную (национализированную и муниципализированную), кооперативную, частную. Однако наряду с этим кодекс допускал и возможность нахождения государственного имущества в ведении различных учреждений и предприятий.

Поэтому при передаче имущества в ведение профсоюзных организаций в соответствии с Постановлением Совета Министров СССР от 10.03.60 г. №335 и приказом Ленинградского территориального курортного управления профсоюзов от 14.06.60 г. № 50-а без указания на передачу его на праве собственности автоматическое изменение формы собственности не произошло.

Кроме того, ГК РСФСР 1922 года устанавливал возможность перехода права собственности на вещь только на основании сделки (ст. 66), иных оснований перехода права собственности указанный нормативный акт не предусматривал.

Передача здания из государственной собственности в собственность профсоюзных организаций была запрещена пунктом «ж» ст. 22 Гражданского кодекса РСФСР 1922 года.

Постановлением ЦИК СССР и СНК СССР от 11.06.1926 г. установлен запрет на отчуждение строений, состоящих в ведении центральных и местных органов (учреждений и предприятий) Союза ССР и союзных республик, в собственность частных физических и юридических лиц и общественных и кооперативных организаций (подпункт «ж» пункта 1).

Кроме того, постановление СНК СССР от 15.02.36 г. №252 «О порядке передачи государственных предприятий, зданий и сооружений» не допускало возможности безвозмездного отчуждения в собственность общественных организаций государственного имущества.

Так, в соответствии с п. 1 названного постановления передача предприятий, зданий и сооружений государственными органами кооперативным (общественным) организациям производится за выплату по инвентарной оценке (балансовая стоимость за вычетом износа), если постановлениями или распоряжениями СНК СССР или СНК союзных республик не установлен иной порядок расчетов.

Доказательства возмездности приобретения государственного имущества у ответчика отсутствуют. Т. о. право государственной собственности на указанный объект недвижимости, несмотря на указание о передаче данного имущества в ведение профсоюзов, не прекращалось».

Зазначене рішення за результатами перегляду було залишено без змін постановою федерального арбітражного суду північно-західного округу від 27.10.2008 р. та ухвалою №1630/09 від 13.04.2009 р. вищого арбітражного суду Російської Федерації.

Володимир ПОТЬОМКІН,
фахівець з ненасильницької, процесуальної протестної діяльності

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

Фоновая напряженность

Офис президента постепенно дрейфует в сторону большего сближения с ПЦУ – но...

Пенсионное обеспечение в смартфоне

Коллективный Запад пускает украинские пенсионные накопления на укрепление своих...

Нет правовой помощи – нет и протокола

Штрафы можно не платить, если полицейский не обеспечил правовую помощь

Украина – мать морских держав

Министр Криклий ушел, очередной мавр сделал свое дело

Живучесть украинцев – залог «экономической...

Отрадно, что в дружном неолиберальном экспертном отряде есть «предатели» в лице...

«Мотор Сич» взята русским «пляжным десантом»

 Турция была последним потенциальным партнером, с которым можно было осуществить...

Украина и танки

Танки впервые применили 15 сентября 1916 г. у деревни Флер на реке Сомме. Уже больше...

Управление «колониальной инфраструктурой»

Частные операторы приберут к рукам портовые мощности, которые необходимы в рамках...

Экономия на еде как норма жизни

66% украинцев вынуждены экономить на питании

Табачные империи

Поучения насчет реформаторских премудростей в исполнении коллективного Запада...

Теневой оборот «Укрспирта»

Даже с учетом того, что спиртзаводы работали в 2020-м, условно, только две трети рабочего...

Мурал раздора

Считать, что муралы являются неким абстрактным предметом «чистого искусства», не...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Авторские колонки

Блоги

Ошибка