Українство й український націоналізм. Думки старого бандерівця

13 Июля 2021 5

Мені вже багато років, але я намагаюся перебувати в течії подій. Уважно читаю найцікавіші матеріали з інтернету – головного сучасного джерела відомостей про світ.

Там викладені абсолютно протилежні погляди і є можливість всебічно аналізувати матеріали і робити особисті висновки. До того ж друзі надсилають мені листи практично з усього світу. Особливо зі Сполучених Штатів Америки. Більшість з цих матеріалів я розсилаю своїм українським друзям і знайомим. Вважаю це невід’ємною частиною своєї конструктивної праці.

Багато разів намагався дивитися телепередачі, особливо провідні канали. І кожного разу з огидою відсахувався. Такої дурної антикремлівської контрпропаганди я навіть не міг собі уявити, бо в кінцевому рахунку голи залітали в українські ворота. З одного боку – майже неприхована проросійська пропаганда. Особливо на колишніх медведчуківських каналах. З другого – млява і невиразна проукраїнська. Постійно показують безкінечні ток-шоу за участю дурнуватих колишніх і теперішніх депутатів та ще й незліченної кількості так званих «політологів». Звідки їх стільки в Україні – важко зрозуміти. Також важко собі уявити, на кого розрахована вся ця балаканина. Молодь телевізор не дивиться, вона живе в мережі. Для впливу на неї потрібні не багатослівні балакуни, а дуже розумні, дотепні і, головне, лаконічні блогери, здатні впливати на молоді мізки.

Кого зомбують наші «зомбоящики»? Переважно пенсіонерів, бо тільки вони дивляться телевізор, саме вони головним чином голосують на виборах. На цю частину населення справді впливали провокаційні проросійські канали Медведчука. Але, за великим рахунком, треба було їх не закривати, а протиставляти їм справді майстерну контрпропаганду. Та її практично немає. Не можна ж вважати повноцінною ідейною зброєю дуже бурхливі, але малозрозумілі і недоказові «Вісті Кремля». Чи кривляння з заглушеним матом Яніни Соколової. Чимось справді дійовим можна назвати хіба що діалоги Дмитра Гордона з Василем Головановим, «Політклуб» Віталія Портнікова і «Харди» Наталі Влащенко. Хоча трохи засмучує її деяка «всеїдність» у виборі партнерів. Іноді це -- люди з дуже сумнівною репутацією, а іноді – й відверті «неадеквати». Наприклад, патологічно бурхливий Ілля Ківа. Чи львівська професорка Ірина Фаріон. ЇЇ національна безкомпромісність мені, націоналістові, на підсвідомому рівні нібито імпонує, але я на хвилинку уявив собі державу, яка була б створена за її ідейними вподобаннями, і, чесно кажучи, трохи жахнувся. Бо тверезо розумію, що її націоналізм має провакативний характер і не має нічого спільного з націоналізмом бандерівської ОУН.

І тут доречно процитувати  в скороченому вигляді «Постанови ІІІ Великого збору Організації українських націоналістів (бандерівців) 1943 року»:

«Ми, українські націоналісти, боремось за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній самостійній державі...

...Ми за повне визволення українського народу з-під московсько–більшовицького та німецького ярма, за побудову Української Самостійної Соборної Держави (УССД) без панів, поміщиків, капіталістів, без більшовицьких комісарів, енкаведистів і партійних паразитів.

  •  Ми за знищення більшовицьких колгоспів і німецьких громгоспів. За землю для селян без викупу, за вільне господарство і вільне користування продуктами праці.
  • За те, щоб велика промисловість була національно-державною власністю, а дрібна – кооперативно-громадською.
  • За участь робітника в керівництві заводами, за фаховий, а не комісарсько-партійний принцип в керівництві.
  • За вільну працю, вільний вибір професії, вільний вибір місця праці.
  • За свободу профспілок.
  • За національно-державну організацію великої торгівлі, за громадсько-кооперативну середню та дрібну торгівлю та за дрібну приватну торгівлю, за вільні базари.
  • За піднесення освіти й культури широкої народної маси шляхом розбудови шкіл, видавництв, бібліотек, музеїв, кіно, театрів тощо.
  • За розбудову вищого й фахового шкільництва, за невпинний ріст висококваліфікованих кадрів фахівців для всіх ділянок життя.
  • За вільний доступ молоді до всіх шкіл, за безкоштовне навчання.
  • За вільний доступ до всіх наукових і культурних надбань людства, за пошану до праці інтелігенції.

 - За повне забезпечення всіх працюючих на старість та в випадку хвороби чи каліцтва, за широку розбудову охорони народного здоровя.

- За право на безкоштовне користування всіма інституціями охорони здоровя.

  • За свободу друку, слова, думки, віри і світогляду.
  • За повне право національних меншин плекати свою власну по формі і змісту національну культуру.
  • За рівність всіх громадян України, без огляду на національність, в державних та громадських правах та обовязках.
  • За вільну, українську по формі і змісту культуру, за героїчну духовність, високу мораль, за громадську солідарність, дружбу і дисципліну».

Якби цими принципами, а не принципами пані Фаріон і безхребетними принципами всіх без винятку правителів незалежної України керувалась наша держава, то, мабуть, її доля склалася б зовсім по-іншому. Я вже не кажу про те, що в теперішньому розумінні політичні поняття «ліве» і «праве» повністю перекручені. Цілком доречно вважати бандерівську ОУН лівою організацією, хоча тепер ОУН чомусь вважається «правою» силою. Дивно, що тепер у нас поняття «ліве» і «праве» чомусь стосуються виключно національного питання. Правими невідомо чому вважаються всі націоналістичні сили. А лівих в соціально-економічному плані (після заборони компартії і кризи соціалістів) в Україні взагалі не існує. Тобто існують «праві» і, як їхня альтернатива, – якесь невизначене капіталістичне політичне болото, розгалужене на нібито «партії», які відрізняються одна від одної не ідейними принципами, а прізвищами лідерів і олігархами, які їх спонсорують. Хто б що не казав, це свята правда, яку спростувати неможливо.

Легенду про бандерівський «буржуазний націоналізм» вигадали більшовицькі пропагандисти. Буржуазною була не бандервська, а мельниківська гілка ОУН. І мельниківці, а не бандерівці співпрацювали з німецькою окупаційною владою. Головним чином саме вони служили в дивізії «СС-Галичина». А батальйони «Нахтігаль» і «Роланд», які складалися з бандерівців, зразу після проголошення Ярославом Стецьком 30 червня 1941 року «Акту про відновлення незалежності України», перетекли на чолі з Романом Шухевичем в ліси на бази, підготовлені Василем Куком. Німці зразу ж показали своє справжнє лице. Вони не збиралися надавати українцям будь-якої незалежності. Більше того: всю вищу ланку бандерівської ОУН на чолі зі Степаном Бандерою відправили до концтаборів, а середню ланку (у мене є документальні фото) повісили на львівських вуличних ліхтарях з написами на грудях «НАЦІОНАЛІСТ».

Важко достовірно оцінити внесок бандерівської УПА в перемозі над Німеччиною. Зрозуміло, що його не варто порівнювати з внеском антигітлерівської коаліції. Але певну роль її дії відіграли. «Лісові хлопці» дуже успішно трощили німецькі тили і цим відтягували сили окупантів від головних фронтів. І це повна брехня, що бандерівські ОУН і УПА нібито були визнані Нюренбергським трибуналом посібниками вермахту.

Взагалі про Бандеру і бандерівців розповсюджується величезна кількість неправдивих брудних чуток.

Я з осені 1950-го до весни 1952 року був зв’язковим УПА і знав про жорстокість УПА по відношенню до емгебістів та компартійних функціонерів. Але тоді ще й були фальшиві нібито упівські загони, які вбивали вчителів і простих селян, щоб посіяти в народі ненависть до бандерівців. Це абсолютно документальний факт. Дехто каже, що звірства чекістів були як відповідь на дії бандерівців. Але, вибачте, йшла народна національно-визвольна боротьба. Як тут обійтися без жорстокості? Адже і німці казали -- якби не партизанські диверсії, то не було б страт мирного населення. І це, мабуть, правда. Але не могла іноземна окупація не викликати народний спротив. Так не буває. І не забувайте про жахливі катування і безжальні страти, які зазнавали упівці як з боку німців, так і з боку «совєтів».

На початку часів Незалежності я приїхав до своїх івано-франківських друзів, і вони мені показали приміщення, в якому перебували бійці УПА перед стратою. Всі стіни були заповнені написами. Головним чином патріотичними: «Хай живе вільна Україна!», «Слава УПА!» і подібні. А була й така: «Прощавайте! Мені всього 19». А також вірші. Один, коротенький, українською:

«Ой матусю, ой, ой матусю!

Відлетіли дикі гуси.

Краще би з собою взяли

не лишили на поталу.»

Другий – довший, російською:

«До последнего патрона

не покинул свой редут.

Потому меня из схрона

на расправу поведут.

И поставят прямо к стенке,                                                                                                    и не пожалеют пуль.

И закроют веки зенки.

И я превращуся в нуль.

Хороша была дорога.

Хорошо я погулял.

Постоянно верил в Бога

и врагов уничтожал.

А теперь пришла расплата

за веселые деньки.

Пусть спокойно спят Карпаты

и святые родники

с животворною водою,

что давала силы мне.

Хоть теперь гроша не стою,

вспоминайте обо мне!

12.05.1949 г. Борис Корнеев из Ворошиловграда»

Варто зауважити, що в УПА воювали люди різних національностей. В тому числі і росіяни. Як і в наші часи на Донбасі теж воювали і воюють етнічні росіяни, які є українськими патріотами. Не кажу вже про російськомовних українців. І не думаю, що, виходячи з екстремістських поглядів пані Фаріон, їх слід вважати громадянами другого сорту і презирливо тицяти їм в лице російськомовність. Для мене скоріш громадяни другого сорту ті молодики, що славлять ганебну дивізію «СС-Галичина». І чомусь вони це роблять на день народження Степана Бандери, який до цієї дивізії не мав жодного стосунку.

Як і не брав Степан Бандера будь-яку участь у подіях так званої «Волинської трагедії», коли волинянами були погромлені переселенці з Великої Польщі. Переселив їх польський уряд ще після Першої світової війни на розпорційовані землі російських поміщиків. Під час цих подій Бандера перебував у німецькому концтаборі. Не причетна до цього була і бандерівська УПА. Це була не кимось організована акція, а типовий народний бунт, який завжди буває невиправдано кривавим.

Історія цього питання така: земля дуже дефіцитна на Волині, і волиняни вважали, що мали більше право на колишні поміщицькі землі, ніж переселенці з Польщі. Але на початку 20-х років українські громади були слабкі, і їх тероризували загони озброєних до зубів нещодавніх польських легіонерів. Особливо страшні репресії тривали в 1930 році із застосуванням поліції і навіть армії Ця акція супроводжувалася масовими арештами, побиттям та вбивствами людей, закриттям і руйнуванням українських просвітницьких установ. І от під час німецької окупації волинянам випала нагода помститися і відібрати у польських переселенців землі, які вони вважали своїми. Адже заради землі українські селяни були здатні на що завгодно. Заради землі, спокусившись обіцянками більшовиків, вони фактично зрадили Центральну Раду УНР і, замість того, щоб боронити країну, розбіглися по селах і хуторах, щоб захопити поміщицькі землі. Інша справа, що більшовики обманули їх і загнали  наївних українських селян у колгоспне рабство.

Так що на Волині були не якісь осмислені дії ОУН, а справжній народний бунт. Згадаємо Пугачовщину, Коліївщину та революцію 1905 року. Згадаємо страшну «Фата-моргану» Михайла Коцюбинського. І це при тому, що він був захисником народних прав. Таким, як батько нації Тарас Шевченко, Іван Франко й Леся Українка. А хіба не були дуже «лівими» керівники УНР – Грушевський і Петлюра? А Винниченко навіть був комуністом, правда, націонал-комуністом. Між іншим, як і Микола Хвильовий, Микола Скрипник, Василь Елан-Блакитний, Олександр Довженко і Лесь Курбас. Багато найкращих українців постраждали не через свої політичні принципи, а

виключно через принципи національні. І варто про це чесно казати.

Я не дуже переконаний, що ми обрали правильний шлях. Мені здається, що більш природним для менталітету нашого народу був би шлях, яким пішов Китай. Але тепер пізно про це говорити. Тепер без моральної і військової підтримки США нам не вижити. Без їхньої допомоги агресивна імперська Росія нас просто з’їсть. А на превеликий жаль, європейські лідери в якийсь момент можуть нас безсоромно зрадити. Як зрадила нас Франція в першій чверті ХХ-го сторіччя, спокусившись брехливими обіцянками Леніна повернути їй царські борги. Теперішня Німеччина теж перш за все керується своїми економічними інтересами, щільно пов’язаними з російськими енергоносіями. Однак і США, бажаючи послабити Китай, свого головного конкурента на світовій мапі, щоб розірвати російсько-китайський союз, теж можуть піти на якісь компроміси з Москвою за рахунок українських інтересів.

Не пощастило нам з президентами. Але, як колись сказав мудрий граф Жозеф де Местр, «Всякий народ заслуговує на ту владу, яку він має». Краще б Віктор Ющенко займався банківськими справами і ліпив горщики, а не проводив свою мляву рушничково-гопакову українізацію. Я вже не кажу про Януковича. Хоча і визнаю, що за його влади крали і хабарничали менше, ніж за влади Порошенка. Саме тоді був остаточно розбещений і до кінця корумпований суддівський корпус. А це призвело до майже повного паралічу держави. Саме в такому вигляді її отримав Володимир Зеленський.

 

Як йому, талановитому артистові, спало на думку стати президентом, не маючи справжньої партії і кваліфікованих соратників, абсолютно незрозуміло. Це якась дивна імпровізація, коли досить химерна мрія перетворилася на реальне життя.

З одного боку я дуже радий, що так відбулося, бо не вірю, що інший реальний претендент на владу Петро Порошенко щось хотів би і міг змінити. Він настільки заплутався у власних інтригах та інтригах своїх найближчих помічників, що виплутатись з цього не мав жодних шансів. Щоб позбутися свого катастрофічного антирейтингу, він одягнув на себе урочисті жовто-блакитні шати і проголосив себе лідером національного руху. Але навіть на Західній Україні люди не дуже повірили йому. І він програв. І ще й до того якоюсь мірою дискредитував національний рух.

Як я ставлюся до Зеленського? З повагою до його світлих намірів, але з острахом, що ці наміри виявляться мильними бульбашками. Кожне його нове призначення на відповідальні посади дивує і лякає мене. Я бачу його нових призначенців на безкінечних ток-шоу і розумію, що на щось справді конструктивне вони абсолютно не здатні. Так, може, вони просто рупори президентських ідей? А які-такі конструктивні управлінські та

економічні ідеї у пана Зеленського?

Чи багато в Україні людей, які справді розуміються на еконмічних і управлінських питаннях? Переконаний, що обмаль. Серед економістів викликає серйозну цікавість Андрій Новак. Але не переконаний, що він міг би бути висококласним управлінцем. У нього такого досвіду немає. Могла б бути прекрасним прем’єром Юлія Тимошенко. Адже всі її попередні помилки є не мінусом, а плюсом. Вона їх надалі точно не повторить. Однак така посада гарантовано стане для розумної і дуже амбітної Юлії трампліном для наступного президентства. А цього Зеленський ніколи не допустить, бо явно збирається йти на другий термін. Так що, перебираючи можливі реальні і достойні кандидатури, я, як це не дивно, зупинився на молодому політику Євгену Мураєву. Це дуже здібна, професійна і достатньо обізнана на економічних і управлінських справах людина. Те, що він останнім часом говорить, не тільки є констатацією помилок влади, як це робить вся опозиція, а й цілком реальною конструктивною програмою. І хоча він мій ідейний ворог -- завзятий русофіл і майже неприкритий українофоб, гадаю,

що саме його було б варто призначити на посаду прем’єр-міністра. До того ж через те, що наш дурнуватий і наївний електорат звик до різноманітних політичних фейєрверків, у Мураєва нема жодних шансів скласти конкуренцію Зеленському на наступних президентських виборах. Вундеркінд в окулярах -- гарантовано не зможе конкурувати з яскравим Зеленським.

Ми не настільки багаті на обізнаних на економічній справі управлінців, щоб гребувати розумними ворогами. Яка користь народові України, якщо її добробутом буде опікуватись дуже патріотичний, але необізнаний на справі керівник?

В нашій ситуації ми мусимо мислити прагматично і поєднувати те, що не поєднується за звичайних умов. Ненавиджу кривавого Сталіна, але змушений визнати, що саме він приєднав західноукраїнські землі. Я далеко не в захваті від Хрущова, але розумію, що завдяки йому був до України приєднаний Крим. Я дуже негативно ставлюся до Ігоря Коломойського. Але чесно визнаю: якби не він, російські окупанти дійшли б до самого Придністров’я. Як би я не ставився до клепто-олігархічного правління Петра Порошенка, я йому щиро вдячний за томос і за фактичне відродження української армії. Хоча й знаю, що близькі до нього люди мародерствували на армійському бюджеті.

Як прагматик я вітаю все, що йде на користь моїй Батьківщині, бо дуже люблю і жалію свій багатостраждальний народ. Тому я не прибічник зайвої політичної цнотливості, яка, наприклад, забороняє одержувати електроенергію з Білорусі і Росії. Зрозуміло, за умов, коли точно з’ясовано, що це вигідно народові України. Ми ж виступаємо проти російської північної газової труби і відстоюємо російсьлкий газовий тразит через Україну, хоча знаємо, що цим укріплюємо путінський економічний потенціал. Нікого ж це не бентежить.

Треба всіляко пристосовуватись до конкретних умов. Треба якось виживати. Саме для цього необхідний гострий, гнучкий та швидкий державний розум.  Чи такий розум у пана Зеленського? Не знаю. Але сподіватися, що він шляхом проб та помилок урешті-решт чомусь навчиться. Адже впевнений, що ніякої йому альтернативи тепер немає. Всі інші кандидати – чи явно гірші, чи просто нереальні. Тому ми повинні виховувати Зеленського шляхом постійної критики його помилок. Для цього Україні конче потрібна потужна опозиція. Добре, щоб критика була конструктивною, але хай навіть буде деструктивною. Тільки б послідовно і невпинно виявляла помилки влади і цим штовхала її на правильний шлях.

І на завершення цієї статті я процитую песимістичну кінцівку свого вірша  1952-го року:

«...Я мабуть, й справді націоналіст.

Люблю Вітчизну стійко і природно.                                                                                                                                                      Колись на Україні стане модним

це слово. Але втратить справжній зміст.

Я переконаний, коли прийдуть часи                                                                                                      

національної святої перемоги,

ті, що боролися, не будуть мати змоги

впливати на державні терези.

Про нас забудуть, нібито не ми

страждали в тюрмах і конали в схронах.

Нас не згадають під святкові дзвони.

Такий закон невдячної юрми».

І як у воду дивився!

Та врешті-решт справа не в тому -- згадають нас чи не згадають. Прикро і трагічно, що втрачені світлі ідеали бандерівського націоналізму.

Я багато разів пропонував Першому національному каналу свої документальні патріотичні фільми, зроблені за мої власні гроші, гроші небайдужих людей і навіть за гроші посольства США в Україні, які б в національному питанні розставили всі крапки над «і». Це фільм «Уроки патріотизму» з останнім головним командиром УПА Василем Куком, «Совість. Феномен Івана Дзюби», «Славний лицар українського опору» про буремне життя дисидента Анатоля Лупиноса, «Арнольд Марголін – видатний українець і єврей» про провідного політичного діяча УНР, «У пазурах часу» про політичне гріхопадіння одного з найкращих украінських поетів Миколи Бажана, «Бойчук і бойчукізм» про видатного художника-монументаліста та його учнів, знищених більшовиками. Причому пропонував безплатний показ! Але мені відмовили, хоча на ці фільми після прем’єрних показів були прекрасні рецензії в пресі. Показав дві стрічки лише порошенківський 5-й канал під час Помаранчевої революції і Революції Гідності. За це треба подякувати Юрія Стеця. А щодо державного каналу у мене склалося стійке враження, що там кінопоказом опікуються люди абсолютно байдужі до нагальних національних проблем. А як колись сказав блискучий публіцист Бруно Ясенський: «Не бійтеся друзів – вони можуть лише зрадити вас; не бійтеся ворогів – вони можуть лише вбити вас. Бійтесь байдужих, бо тільки за їхньою мовчазною згодою здійснюються зради і вбивства». На жаль, так воно і є.

Олександр МУРАТОВ

кінорежисер, письменник, публіцист

В Хорватии проходит напряженный второй тур...

Cегодня Грабар-Китарович и Миланович пытаются убедить избирателей в том, кого именно...

Премьер во френче

Выходку Гончарука можно смело отнести к ляпам года, которые будут очень...

Не станет ли национализм смертельной отравой для...

Сохранение националистического курса может увенчаться лишь бесконечным гражданским...

Где вы, отчизны верные сыны?

Сегодня впору засомневаться, возможно ли в продвинутой Украине такое явление, как...

Большие надежды

23 августа 2021 года на киевском саммите официально начнётся деятельность Крымской...

Колониальная аналитика

В отношениях Украины с НАТО как военно-политическим блоком и США как лидером Альянса и...

Национально-патриотическое воспитание от Кабмина

Вследствие реализации социальной госпрограммы национально-патриотического...

Фоновая напряженность

Офис президента постепенно дрейфует в сторону большего сближения с ПЦУ – но...

Пенсионное обеспечение в смартфоне

Коллективный Запад пускает украинские пенсионные накопления на укрепление своих...

Нет правовой помощи – нет и протокола

Штрафы можно не платить, если полицейский не обеспечил правовую помощь

Комментарии 5
Войдите, чтобы оставить комментарий
Чужой
15 Июля 2021, Чужой

если без резких выражений, то я с Вами совершенно не согласен.
Почему вы считаете что США наши друзья и союзники? Почему вы считаете что Россия не государство, со своими правами и обязанностями, а агрессивная империя? Почему вы так грубо выражаетесь о Владимире Путине? И почему об этом должны знать все? Кому оно надо? Почему вы события 2014года считаете Революцией Ґидности? Это же был спланированный государственный переворот.
И напоследок. Что это ещё за такое слово-паразит "мапа". Карта чтоле. Так нет же. Діаспора з США навчає українців української мови. А як "новій мові" називається відділ картографії в Інституті землеустрою? Навєрно відділ мапографії. И я ещё должен так разговаривать. Это просто ужас! Не быть такому. І душу й тіло ми положим за нашу свободу. Не будет тут никакой мапы, никакого Бандэры, никаких США. Тут будет по-нашему

- 11 +
Чужой .
15 Июля 2021, Чужой .

олєксандр Муратов - чемодан, вокзал, США. Проваливай с моей страны!

- 12 +
Чужой
13 Июля 2021, Чужой

Редакция, простите меня, но зачем вы связались с этим этим человеком, у которого мания величия, как у Наполеона или Гитлера? Вам мало 2014 года? Что тут еще обсуждать.

- 19 +
Владимир Теренин
13 Июля 2021, Владимир Теренин

Парадокс в том, что годы реального практического правления бандеро-националистов в Украине не зблизили их с народом, а оттолкнули от них массы людей. Пожалуй, гораздо больше и дальше, чем десятилетия голой коммунистической пропаганды.

- 16 +
Владимир Онавамнадо
13 Июля 2021, Владимир Онавамнадо

Какая мерзость. Опубликовал бы присягу бандерлогов фюреру и передачу патриота Бандеры американцам.. Про убийц точно сказал поэт https://ukraina.hrest.info/2016/11/vasil-simonenko-ni-ne-vmerla-ukrayina/. https://ss69100.livejournal.com/1579072.html https://podrobnosti.ua/199830-oun-na-sluzhbe-gitleru-neskolko-dokumentalnyh-shtrihov.html

- 16 +
Авторские колонки

Блоги

Ошибка