Культурно-національні багатства України: болгари

16 Апреля 2020 5

Болгари – слов’янський народ з найбільш древньою розвиненою культурою, який здійснив величезний культурно-політичний вплив на Русь. Давньоболгарська мова відома в нас як старослов’янська, або ж церковнослов’янська – і це є мова давньоруської писемності.

Тісні політичні взаємозв’язки наших країн та народів започаткували ще дунайські походи князя Святослава Ігоревича, який спочатку, 967 р., воював проти Болгарії, а трохи пізніше, уклавши союз з болгарами, боровся з Візантією (відома трьохмісячна оборона Доростолу (Сілістри) у 971 р.).

Згідно перепису населення 2001 р., в Україні проживають 200 тис. болгар (менше 0,5% від загальної чисельності народонаселення), які зосереджені у двох областях на півдні: в Одеській (150 тис. осіб) та Запорізькій (27 тис.). За оцінками ж деяких активістів-болгар, осіб болгарського походження може бути до півмільйона. 

Підраховано, що в нашій країні загалом існує 57 болгарських сіл. Столицею ж болгар України та історичної області Бесарабія вважається Болград. Болградський район, у якому взагалі проживають громадяни сорока національностей, – це єдиний адміністративний район України, де болгари становлять більшість мешканців (61% етнічних болгар, 57,5% болгаромовних громадян). Отож у Болградському районі болгарська мова – після наполегливих вимог болгарських національних організацій – була влітку 2013-го проголошена за законом Ківалова – Колісниченка регіональною.

Проте в самому 15-тисячному районному центрі болгари становлять трохи менше половини населення (45%) – для болгар України так само, як і для гагаузів та молдаван, характерне проживання у сільській місцевості, праця в агросекторі.

У сусідніх Арцизському, Тарутинському, Ізмаїльському, Саратському районах болгар налічується від 20 до 40 % населення. У вищевказаних районах, а також у Татарбунарському та Ренійському існує чимало сіл (а також селище міського типу Суворове Ізмаїльського району), в яких болгари становлять переважну більшість мешканців. В Ізмаїлі болгар 10%, а ось у Білгороді-Дністровському – лише 3,7%.

Всі вказані райони розташовані у задністровській частині Одеської області (у Буджаку), хоча невеличкі громади болгар існують також у деяких районах на північ і північний схід від Одеси. В Одесі, згідно з останнім переписом, болгар тільки 1,3%, проте вони за чисельністю у Південній Пальмірі трохи випередили навіть євреїв, що масово повиїжджали.

У Запорізькій області болгари сконцентровані у трьох районах на узбережжі Азовського моря: Приморський район – 23%, Приазовський – 12,5%, Бердянський – 7,3%. У цій області залишилося лише п’ять сіл, в яких болгарська мова є рідною для більшості мешканців (по два села в Приазовському та Приморському районах, один у Бердянському). Ще один адміністративний район України, в якому багато етнічних болгар: Вільшанський район Кіровоградської області – 10% населення.

За даними перепису 2001 р., болгарську мову назвали рідною 64% болгар нашої країни (для 30% болгар рідною мовою є російська, ще для 5%, переважно на Кіровоградщині, – українська). Існує тенденція до втрати болгарами їхньої рідної мови: адже 1970 р. болгарська мова була рідною для 72% болгар, 1989 р. – 69,5%.

Зазначимо, що вдвічі виріс відсоток болгар, для яких рідною стала українська мова, – ця тенденція спостерігається для багатьох національних меншин і вочевидь посилиться в умовах, що склалися після прийняття законів про мову та освіту.

Болгаромовність є більш стійкою в Одеській області, де болгар більше, де вони проживають більш компактно, а отже мають набагато більше можливостей для спілкування і задоволення національно-культурних потреб. У цій області болгарська мова залишається рідною для 78% етнічних болгар. Але, що показово, у більш-менш великих містах – в Ізмаїлі та Білгороді-Дністровському – таких менше половини, та й у Болграді найпоширеніша не болгарська, а російська мова. Таким чином, до збереження своєї «болгарськості» все ж таки більш схильні сільські мешканці. Натомість, на Запоріжжі болгаромовних болгар тільки 32% – тобто асиміляція болгар там набагато сильніша. Вона ще сильніша у Вільшанському районі на Кіровоградщині, де відданість рідній мові зберігає лише чверть етнічних болгар.

Викладачів болгарської мови готують Одеський та Львівський університети, Ізмаїльський та Бердянський педінститути, а також педагогічне училище у Білгороді-Дністровському. У 2018 р. президент Петро Порошенко, який в Одесі зустрічався із прем’єр-міністром Болгарії Бойко Борисовим, анонсував відкриття болгарських шкіл в Одесі та Запоріжжі, демонструючи повну відсутність проблем у цій сфері. «…чим більше ти знаєш мов, тим більше ти готовий до європейського життя», – говорив він.

Проте того ж самого року, зустрічаючись з віце-президентом Болгарії Іліяною Йотовою, болгарські активісти Одещини висловлювали своє занепокоєння станом збереження болгарської мови в Україні. Вони відзначали, що рідна мова в школах вивчається лише одну годину на тиждень, не вистачає навчальних посібників. До того ж болгари не задоволені адміністративно-територіальною реформою в Україні, яка може призвести до розмивання історичних кордонів їхньої спільноти.  

З 1990 р. в Одесі видається болгарський журнал «Роден край». 2015 р. святкувалося 25-річчя цього видання, проте невідомо, чи виходить журнал на даний час – принаймні, сайт зараз не функціонує. Існує в Одесі і Центр болгарської культури.

У 1993 р. почала діяти Асоціація болгарських національно-культурних товариств і організацій України, до якої увійшли, зокрема, болгарські товариства в Одесі, Болграді, Києві, Миколаєві тощо. Сьогодні Асоціацію болгар України – не плутати з Конгресом болгар України – очолює відомий політик, депутат Верховної Ради Антон Кіссе – етнічний болгарин, який народився у Тарутинському районі.

Цікаво, що попри «декомунізацію», в 2016 р. у Болградській районній раді члени КПУ створили фракцію «Комуністи за нову державу» у складі чотирьох осіб.

Треба мати на увазі, що болгари Одеської області становлять єдину історичну спільноту – розділену тепер державним кордоном – з болгарами Молдови: спільноту бесарабських болгар (до речі, від Болграда до кордону з Молдовою – лише 5 км). 29 січня кожного року вони відзначають своє свято – День бесарабських болгар.

У сусідній державі болгари складають до 2% населення. У Тараклійському районі їх 66%, у сусідній Гагаузії – 5%. У Молдавії існують два болгарських за етнічним складом населення міста: Твардиця (92%) та райцентр Тараклія (78%).

При цьому молдавські болгари мають гарні можливості для задоволення своїх культурно-мовних потреб. В них є навіть свій університет – Тараклійський держуніверситет імені Григорія Цамблака (митрополит, церковний та культурний діяч Болгарії та Великого князівства Литовського) з двома мовами навчання, який був заснований 2004 р. за указом тодішнього президента Володимира Вороніна.

Екскурс до сивих глибин історії Причорномор’я

Масове переселення болгар до Російської імперії почалося у другій половині XVIII століття й тривало аж до самого здобуття Болгарією незалежності, хоча вже після 1830 р. процес міграції трохи пригальмувався – адже болгарські національні кола готувалися до рішучої боротьби за звільнення від османів та створення власної держави, а тому почали агітувати проти еміграції як фактора, що послаблює демографію нації.

Царський уряд всіляко підтримував переселенців, які освоювали щойно завойовані й малозаселені землі Південного Степу: їм надавали земельні ділянки (до 69 десятин – 75 га!) і грошову допомогу та навіть звільняли на тривалий час від податків і військової служби. Переселенцям з різних країн, окрім того, гарантувалися свобода віросповідання та можливість самоврядування.

Болгари здебільшого засновували власні поселення-колонії, але оселялися й у містах, таких як Одеса, Херсон, Миколаїв. З’явилися вони також у Києві та Ніжині. Наскільки відомо, перша організована група болгар осіла біля Києва у 1763 р.

Ще у XVIII столітті, під час російсько-турецької війни 1768–1774 рр. або ж відразу після неї, з’явився такий важливий центр болгарського життя, як Вільшанка. Так звані арнаути – молдавани, валахи, серби, болгари, албанці, які перебували на російській військовій службі, – увійшли до лав Бузького козацького війська. Воно брало участь у війнах з турками та у кампанії 1812 р., після якої перетворення козаків на військових поселенців викликало повстання бузьких козаків 1817 р.

На території сучасної Запорізької області (Приморський район), на березі Обіточної затоки, на місці колишнього ногайського аулу болгари заснували село Преслав – назване на честь однієї з перших болгарських столиць. Можна пригадати також село Катаржина – нині Знам’янка Іванівського району на північ від Одеси. Колись воно було суто болгарським, проте поступово в ньому селилися люди різних національностей, зокрема вихідці з Західної України у 1950-х рр.; нині там болгар 10%. У Катаржині народився письменник-болгарин Іван Мавроді

1821 р. на березі озера Ялпуг було засноване місто Болград – ініціатором виступив генерал від інфантерії, учасник війни 1812 р. Іван Інзов, якого дуже шанують бесарабські болгари (у Болграді є його мавзолей). Болград відразу ж став адміністративним та культурним центром болгарських колоній у Бесарабії. До речі, новостворене місто відвідав Пушкін. Під час Кримської війни в місті був сформований Болградський добровольчий полк. Але за результатами війни цю частину Бесарабії Росія втратила – і тільки в 1878 р. рішенням Берлінського конгресу Румунія була змушена повернути Росії ці землі. 

Працьовиті болгари принесли на наш південь досить високу агрономічну культуру, в їхніхгосподарствах, зокрема, жваво розвивалися городництво, садівництво, виноградарство, тютюнництво тощо. Життєвий рівень болгарських селян був помітно вищим, ніж у середньому для цих теренів: у середині XIX століття болгарська сім’я середнього достатку мала дві пари волів або буйволів, 1–2 корови, 20–30 овець. У кожному господарстві, яке займалося виноградарством, вироблялося 300–400 відер вина. За розвитком цієї галузі болгари-колоністи поступалися хіба що колоністам-німцям.

Особливу категорію складали люди, які приїжджали з Болгарії тимчасово на заробітки. Вони здебільшого займалися городництвом й тому дістали назву: «болгари-городники». Займалися болгари Причорномор’я також і ремісництвом: серед болгар було чимало шевців, чоботарів, ковалів, бондарів тощо. Отже внесок етнічних болгар – так само, як і інших переселенців – у освоєння Степу та становлення України як однієї з провідних аграрних держав важко переоцінити.

Цікаво, що в документах тамтешньої пори має місце плутанина: «болгарами» там звуться також гагаузи та арнаути-албанці. Тому масштаби іміграції вказаних народів оцінити непросто. Офіційно ж у 1828 р. в Бессарабії проживало 27 тис. болгар, а 1835 р. – вже понад 60 тис. Лише пізніше болгар чітко відокремили від гагаузів, після чого статистика, відповідно, стала більш точною та достовірною.

Згідно із Всеросійським переписом населення 1897 р. загалом у Російській імперії налічувалося 170 тис. болгар, серед яких 103,5 тис. мешкали у Бесарабській губернії, куди входили сучасна Молдова, а також задністровська частина Одещини.

В Аккерманському повіті Бесарабської губернії болгари тоді складали 21% населення, поступаючись лише трохи малоросам, в Ізмаїльському повіті – 12,5%. У Таврійській губернії загалом їх було 2,8%, в т. ч. у Бердянському повіті – 10,5%. 

Чисельність болгар на початку минулого сторіччя оцінюється у 250 тис. осіб.

Окрему групу становлять кримські болгари, які з’явилися на півострові у 1802 р. Багато їх оселилося у Старому Криму (Старокримська болгарська колонія – «Болгарщина»); крім того, болгари заснували велике сіло Кішлав (нині – Курське), архітектура якого донині зберегла болгарський колорит. Загалом болгари у Криму віддавали перевагу Феодосійському повітові, в якому їх питома вага сягала 5%.

Напередодні Великої Вітчизняної війни кримських болгар налічувалося 15 тис. осіб. У 1944 р. вони – в кількості 12 тисяч – були депортовані. Отже станом на 2014 р. болгар у Криму проживало зовсім небагато – лише 1,8 тис. осіб.

Проте історія присутності болгар на землях Причорномор’я починається не з часів «Очакова та підкорення Криму», а сягає воістину сивих глибин віків. Ще до того як Бесарабія була приєднана до Росії за результатами російсько-турецької війни 1806–1812 рр., у цьому регіоні мешкали 4 тис. так званих «старих болгар», які поселилися там, обік молдаван, вірмен та інших, ще за давніх османських часів.

Історична область Буджак (турецькою мовою – «кут») – межиріччя Дунаю та Дністра, північну межу якої прийнято проводити по Верхньому Трояновому валу, – наприкінці першого тисячоліття нашої ери входила до Першого Болгарського царства. На цих теренах проживали східнослов’янські племена тиверців – і влада Болгарії здійснювала спроби розміщувати там болгарських поселенців. Проте ці спроби виявилися марними – осілих землеробів витискали звідти кочівники-печеніги.

Але ж прародичі болгар – тюркомовні протоболгари – кочували степами сучасної України, у Приазов’ї, між Дніпром та Волгою ще в середині першого тисячоліття! Вони входили до племінного союзу гунів, у VII віці заснували власне потужне об’єднання – Велику Болгарію, але потім були розбиті хозарами, після чого розділилися. Одна частина протоболгар пішла на Волгу й Каму, заснувавши там Волзьку Булгарію і давши початок чувашам і, певною мірою, казанським татарам.

А друга частина на чолі з ханом Аспарухом відкочувала за Дунай, у боротьбі з Візантією захопила землі на Балканах, де заснувала у 681 р. Перше Болгарське царство. У складному етногенезі сучасних болгар тюрки-протоболгари змішалися зі слов’янами та фракійцями, перейнявши, як то часто буває, мову підкореного народу.

З досвіду національної автономії болгар в Україні

Ще в XIX столітті болгарські колоністи у Російській імперії користувалися місцевою автономією та мали можливість розвивати національну школу. В ті часи працювали півсотні болгарських шкіл, а також болгарська гімназія у Болграді та болгарське училище в Преславі. Але адміністративна реформа 1871 р. позбавила переселенські народи їхніх привілеїв, діловодство переводилося на російську мову; взагалі-то означена реформа фактично була скерована на русифікацію нацменшин.

Відзначимо, що найбільших утисків бесарабські болгари зазнали в обидва періоди румунського панування – у третій чверті XIX сторіччя й у 1918–1940 рр. У 1860 р. в Болграді спалахнув протест місцевих болгар проти позбавлення їх тих привілеїв, якими вони користувалися у Російській імперії. Тоді румунська влада застосувала військову силу, було вбито 10 мешканців. Розправа викликала нову хвилю переселення болгар – до сусідніх сіл, які залишилися під російською владою.

Й у 1918–1940 рр. боярська Румунія проводила насильницьку румунізацію населення – у Болграді були закриті болгарські школи, піддані репресіям вчителі.

Серйозна спроба забезпечити малим народам, зокрема болгарам, національну автономію була здійснена після революції, в СРСР, у 1920-х – 30-х рр. Тоді у місцях компактного розселення різноманітних національних меншин створювалися національні райони та сільські ради, де діловодство велося відповідною мовою й були створені умови для навчання рідною мовою і розвитку національної культури.

В Українській РСР були створені болгарські національні райони: на Мелітопольщині – Романівський (перейменований у 1926 р. на Коларівський, на честь відомого політичного діяча Василя Коларова, одного з керівників Вересневого антифашистського повстання у Болгарії 1923 р.) та Цареводарський (Ботєвський); на Одещині – Великобуялицький (Благоєвський) район; в Першотравневому окрузі (нині це в межах Кіровоградської області) – Вільшанський національний район.

 Кількість же болгарських сільських рад в Україні у 1938 р. досягла 52-х (за іншими даними – 45). До того ж існували особливі болгарські органи судової влади (судово-слідчі камери), у яких судочинство велося болгарською мовою. Про велике значення, яке нова влада надавала болгарському питанню (а болгари тоді складали помітно більше, ніж зараз, – 0,6% загального населення Української РСР), говорить такий факт: при ЦК КП(б)У було навіть створене Центральне болгарське бюро.

В ті часи національного відродження в Україні виходила чимала болгарська преса (газети – центральна газета болгар УРСР та районні газети; кілька журналів, в тому числі для молоді), суттєвими накладами видавалась також художня, навчальна й суспільно-політична література. Відомо, що у 1926–1932 рр. було надруковано 227 назв книжок болгарською мовою загальним тиражем 550 тис. примірників.

Кількість болгарських шкіл у 1938 р. становила 57, в них навчалося понад 11 тис. дітей. У Преславі функціонував педагогічний технікум. Ба навіть заснована була болгарська партійна школа – спочатку в Дніпропетровську, а відразу ж опісля її перевели до Одеси. Її завдання полягало у підготовці партійно-державних кадрів з володінням болгарською мовою для болгарських національних районів і сільрад.

Працював в Україні болгарський театр-студія імені Георгія Димитрова.

Проте наприкінці 1930-х рр. політику створення та підтримки локальних національних автономій було згорнуто. Тому коли 1940 р. до складу Радянського Союзу повернулася Бесарабія з її значним болгарським населенням, таких форм національної автономії, як національний район та сільська рада, вже не існувало.

Торкаючись теми відносин етнічних болгар України з Радянською владою, треба мати на увазі, що серед болгар був набагато більший, ніж серед українців, відсоток заможних господарств. За даними 1917 р., 45% болгарських подвір'їв відносились до категорії куркульських, 35% – до середняцьких господарств і лише 20% селян складали малоземельні й батраки. Громадянська війна з її розрухою та зубожінням дещо змінила розклад сил, але більша схильність до індивідуального господарювання зумовила й більше небажання болгар об’єднуватися у колгоспи, більший їх опір колективізації. Тому болгар сильніше торкнулося розкуркулення.

Бурхливі події громадянської війни, голод початку 20-х змусив тоді частину болгар повернутися на історичну батьківщину – що зменшило їх питому вагу.

Проте досвід існування національних районів та сільських рад, безумовно, дуже цікавий – і він був успішно реалізований у Китайській Народній Республіці.  

Одеса як колиска болгарського визвольного руху

Існування протягом більшої частини XIX сторіччя автономії болгарських поселенців у Російській імперії, громадська та культурно-просвітницька діяльність російських болгар – все це відіграло величезну роль у справі боротьби Болгарії за її незалежність від Туреччини, у підготовці кадрів національно-визвольного руху.

Болгарські колоністи допомагали повстанцям на їхній історичній батьківщині матеріально; більше того, болгари Бесарабії та Криму масово брали участь як добровольці у війні за визволення Болгарії. Тільки з Болграду 150 ополченців, які вирушили 1877 р. на війну, загинули в битвах за свободу Болгарії від османів.

Багато болгар приїжджало до Росії, особливо – до Одеси, вчитися у світських та духовних навчальних закладах. Їх підтримували стипендіями такі організації, як Одеське настоятельство та Кишинівське товариство поширення грамотності. Саме відкриття у 1865 р. Новоросійського (нині – Одеського) університету було значною мірою продиктоване необхідністю культурно-освітнього й політичного впливу на народи Балкан. Не випадково заснування університету в Одесі викликало велике піднесення серед болгар та інших південних слов’ян. Отож освіту в цьому місті отримало декілька видатних діячів болгарської культури та національного руху.

Добрі Чінтулов

Добрі Чінтулов (1822–1886) – один з найшанованіших болгарських поетів; він писав вірші, проникнуті мотивами волелюбності, закликами до боротьби проти турецького ярма. Чінтулов, який народився у родині ремісника в місті Слівен, з 1839 р. жив в Одесі, у 1841–1850 рр. завдяки стипендії вчився в Одеській семінарії. Повернувшись до Болгарії, вчителював. Поміж іншого, він був активним діячем руху за відокремлення Болгарської православної церкви від Константинопольського патріархату. У 1878 р. Чінтулов вітав російські війська, які визволили Болгарію, проте реалії новоствореної болгарської держави призвели його до глибокого суму.

Христо Ботєв

Болгарський національний герой, революціонер Христо Ботєв (1848–1876) у 1863–1865 рр. навчався у 2-й Одеській гімназії. Великий вплив на формування його світогляду справили Чернишевський, Добролюбов і Писарєв. Довелося йому пожити й у Болграді – в 1872 р. він організував у тамтешній гімназії патріотичний гурток.

Ботєв переклав на болгарську мову одну з драм М. Костомарова. Пам’ятники Ботєву встановлені в Одесі, Арцизі, Ізмаїлі, Вільшанці, а також у селі Задунаївка Арцизського району, в якому видатний революціонер деякий час працював учителем. Ім’я його носить село Ботієвка Запорізької області (більше 70% жителів – болгари).  

Любен Каравелов

Трохи раніше від Х. Ботєва Болград відвідав Любен Каравелов (1834–1879). Вчився він, щоправда, не в Одесі, а в Москві, в університеті; там Каравелов і почав друкуватися російською мовою. Письменник, публіцист, філософ, революційний демократ, він перекладав на болгарську мову твори Тараса Шевченка та Марка Вовчка.

Ще один видатний болгарський революціонер – Георгій Раковський (1821–1867) – у 1858 р. переховувався від турецької та австрійської поліції у підконтрольному Росії селі Кубей поблизу Болграда. Опісля він переїхав до Одеси, де жив у 1858–1860 рр., написавши книгу про розвиток та значення болгарської мови. А 1861 р. Раковський почав створювати в Румунії та Сербії визвольне формування: Болгарську легію. Взагалі ж серед чотирьох найвидатніших, найбільш шанованих у Болгарії діячів національного визвольного руху у трьох – у Ботєва, Каравелова, Раковського, за винятком лише Василя Левського, – біографія була тісно пов’язана з Одесою!

У 1887–1889 рр. в цьому місті мешкав болгарський письменник Іван Вазов. А у згаданому вище селі Кубей народився Олександр Теодоров-Балан (1859–1959), лінгвіст і літературознавець, академік, перший ректор Софійського університету.

Михайло Драгоманов

До речі, в Софійському університеті викладав історію Михайло Драгоманов; він помер і похований у Софії. Щоправда, нещодавно був зруйнований будинок, в якому літератор мешкав. Будівлю університету прикрашають скульптури Михайла Паращука (1878–1963) – автора відомого пам’ятника Адаму Міцкевичу у Львові. Український скульптор, що народився на Тернопільщині, жив і помер у Болгарії; він створив там пам’ятник Драгоманову, серію портретів болгарських революціонерів.

Ще один значний болгарський письменник – Алєко Константінов (1863–1897) – отримав освіту у Південнослов’янському пансіоні в Миколаєві та в університеті Одеси на юридичному факультеті. Він першим у болгарській літературі критично відобразив процес становлення капіталізму в країні, а у дорожніх нарисах висміяв хижацькі порядки у Сполучених Штатах. Був вбитий агентами реакції.

Димитр Благоєв

В Одесі – у реальному училищі – навчався й Димитр Благоєв (1856–1924), засновник партії тесняків – дещо «пом’якшеної» болгарської версії більшовизму.

Одеса – як велике багатонаціональне, портове місто на Чорному морі – була просто приречена стати головним осередком революційних ідей та визвольного руху для болгар і греків, які боролися проти турецько-османського поневолення.

 «Хто не береже чужого, в того й свого не буде» (болгарське прислів’я)

Як ми вже відзначали, спочатку болгар на офіційному рівні не відрізняли від гагаузів. Ці народи зазвичай селилися бік-о-бік, причому гагаузи виявилися більш етнічно стійкими – власне, вони часто-густо асимілювали своїх сусідів болгар. Ось, наприклад, у Комраті – теперішній столиці Гагаузької автономії у складі Молдови, у місті, заснованому болгарами, – ще на початку минулого сторіччя гагаузів мешкало лише вдвічі більше, аніж болгар, тоді як зараз гагаузів там вже у 14 разів більше!

Сава Чавдаров

Внаслідок такого складного взаємного переплетіння народів важко виявити національність однієї визначної людини, на підручниках якої навчались українській мові декілька поколінь школярів-українців. Маю на увазі Саву Христофоровича Чавдарова (1892–1962). Чавдаров – болгарське прізвище. Але народився він у селі Бешалма в Гагаузії – а це нині гагаузьке село, в якому болгар майже немає.

1917 р. Чавдаров закінчив Київський університет. Викладав українську та російську мови в школах, а також методику їх викладання – у вузах. Професор педагогіки, завідувач кафедрою педагогіки Київського університету. Директор Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР, член-кореспондент АПН РРФСР. Перу Сави Чавдарова належать наукові праці з питань політехнічного навчання. Він досліджував педагогічну спадщину К. Д. Ушинського, Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, Н. К. Крупської, А. С. Макаренка. Але найбільш відомий він як автор підручників з української мови для молодших класів, які витримали понад 30 видань!

З іншого ж боку, неоцінимий внесок у дослідження болгарської мови зробив уродженець Закарпаття, український та російський філолог Юрій Венелін (1802–1839), пам’ятники якому встановлені в Одесі й Софії. Південнослов’янськими мовами плідно займався у Львові Іларіон Свєнціцький (1876–1956). І, звичайно, потужною школою болгаристики завжди славився Одеський університет. Першим деканом його історико-філологічного факультету був Віктор Григорович (1815–1900), один із засновників слов’янської філології в Росії і тонкий знавець болгарської мови. Він багато спілкувався з одеськими болгарами, запрошував їх на свої лекції. Крім того, пан Григорович дбав про розвиток шкільної освіти у болгарських селах Бесарабії.

Самуїл Бернштейн

Неабияке наукове значення має дослідження болгарських діалектів в Україні – у радянський час одеський професор Самуїл Бернштейн уклав капітальний «Атлас болгарських говорів в СРСР». До сих пір слабо вивчене таке філологічне питання: українізми в мові болгар України та болгаризми у південноукраїнських говірках.

Отож болгари – один з найдревніших народів на території України, який, так само як і угорців, можна вважати корінним етносом у нашій країні. Болгари – разом з українцями, росіянами, греками, молдаванами, німцями – здійснили грандіозне освоєння нашого півдня, перетворивши цілинний степ у житницю Європи. Аж ніяк не можна розділити працю «титульної нації» та «чужинців» – цим можуть займатись тільки безвідповідальні націоналісти, які самі нічного не збудували й не створили.

Південь України – справді унікальний етно-географічний комплекс, у якому історично, цілком природним, а не штучним шляхом утворився справжній мультикультуралізм. Заради розвитку суспільства держава повинна зберігати цей багатий і родючий мовно-культурний комплекс, а не знищувати його безглуздою національною політикою з метою створення якоїсь примарної «політичної нації».

Чи можна собі уявити Україну без отої старої Одеси з її яскравим колоритом, з її славетним гумором і неповторною говіркою Привозу та Молдаванки? Одеса і так вже втратила півобличчя після того, як її залишили майже всі євреї, а тепер наша націоналістична еліта мріє перетворити Одесу на бліду копію Тернополя, де всі розмовляють виключно державною мовою та поклоняються Степанові Бандері.

Народна мудрість наших братів болгар, що виражена у прислів’ї, точно підмітила: той, хто не береже «чужу» мову й культуру, той знищує і свою власну, той робить себе обмеженим і примітивним, прирікає себе на неухильну деградацію.

Бульдоги бьются в сетях

В США разгорается политическое сражение, которое может иметь продолжение и отголоски...

КНР—Гонконг: закон безопасности в гармонии с защитой...

Закон об обеспечении безопасности в САР Сянган (Гонконг) принят. Закон...

Подтянуть пояс и ускориться в развитии

Если план Меркель-Макрона по созданию Фонда восстановления экономики ЕС, впервые...

Кредитный аппарат искусственного жизнеобеспечения

Китайская идиома играть на цитре для коровы зачастую используется для описания...

Фань Сяньжун: «Помощь – это дорога в будущее»

Чрезвычайный и Полномочный Посол КНР в Украине г-н Фань Сяньжун отвечает на вопросы...

Программа спасения

В США стартовала программа спасения малого и среднего бизнеса. Стоит за ней издали...

Не ждать разрешения на самостоятельность

Итак: враг Россией выбран очень точно и давно – нефтедоллар и политическая...

Фань СЯНЬЖУН: «Обобщенный опыт, крепнущее...

Эпидемия, спровоцированная коронавирусом нового типа, в Китае проявила себя в очень...

Китайский опыт борьбы с коронавирусом доступен для...

Украинские медработники для лечения COVID-19 используют протоколы ВОЗ и Центров по...

Материя первична

Дымовая завеса от коронавируса заслонила на время все остальные события в мире. Меж...

Китай: возобновлено строительство крупных проектов

Фотоматериалы из газеты «Жэньминь жибао»

Переговоры с оппозицией — сигнал для власти

Визит украинских политиков в Москву — преимущественно декларативная акция,...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Авторские колонки

Блоги

Ошибка