Молдавські корені гетьманів і декабристів

№45(929) 8 — 14 ноября 2019 г. 06 Ноября 2019 5

Молдавани (самоназва: «молдовень»; у сучасній україномовній літературі зустрічаються написання «молдавани» й «молдовани») є однією з найбільших національних меншин України.

Згідно з даними перепису 2001 р. молдавська община налічує близько 250 тис. осіб, або приблизно піввідсотка населення країни, поступаючись лише росіянам та білорусам і, враховуючи Крим, кримським татарам. Хоча при цьому з 1989-го по 2001 р. чисельність молдаван стала меншою аж на 66 тис. осіб, тобто на одну п'яту, а питома вага громадян молдавської національності у населенні України скоротилася з 0,63 до 0,54%.

Для більшості молдаван у нашій країні молдавська мова залишається рідною — для 70%, за даними 2001 р. Проте цей показник має тенденцію до зниження: у 1979—1989 рр. 80% молдаван вказували як рідну молдавську мову. Майже 20% українських молдаван російськомовні, близько 10% — україномовні. В цьому аспекті також спостерігається певна тенденція: у 1979 р. точне співвідношення між російськомовними та україномовними молдаванами було 2,4:1, тоді як у 2001 р. — вже тільки 1,6:1. Цікаво, що молдавани України — виражено сільська (отже, аграрна) етнічна група: в містах їх проживає лише 27%.

При порівняльному аналізі матеріалів переписів населення 1989-го та 2001 р. відразу привертає увагу той факт, що чисельність румунів на відміну від більшості інших національностей, включаючи молдаван, приростала. Вочевидь, деяка частина молдаван стала записувати себе румунами — або під впливом тих змін у свідомості, що значною мірою відбуваються у Молдові (течія уніонізму), або із суто меркантильних міркувань, оскільки румунський паспорт — паспорт ЄС — у нас «має вагу». Більше того, цьому процесу «румунізації» молдаван всіляко сприяє румунська влада, яка зацікавлена в тому, щоб збільшити кількість власне румунів в нашій країні — та завдяки цьому підкріпити свої геополітичні зазіхання. Відповідна робота ведеться через ЗМІ сусідньої держави та її дипломатичний апарат в Україні.

Після майдану дії румунської сторони стали більш інтенсивними та навіть агресивними — настільки, що у 2017 р. очільники молдавських та деяких інших національних організацій Одещини звернулися до тодішнього міністра культури Євгена Нищука із закликом вжити заходів «щодо припинення протиправних дій з боку румунської держави, місцевих апологетів, направлених на асиміляцію та румунізацію етнічних молдаван України». Але чи здатна постмайданна влада розібратися у надтонких матеріях міжнаціональних відносин?

Три чверті молдаван зосереджено у двох областях: половина їх в Одеській та ще чверть — у Чернівецькій. У Одеській обл. 125 тис. молдаван становлять 5% загального населення регіону, причому у Ренійському районі це рівно половина мешканців. Щоправда, у районному центрі молдавська мова є рідною лише для 13% містян (там переважає російська), зате у районі є низка цілком молдавських сіл (зокрема Долинське, Лиманське, Плавні тощо). Зрозуміло, що більшість молдаван Одещини мешкають у задністровській її частині — у колишній Ізмаїльській області.

Власне, у Південній Бессарабії молдаван можна вважати корінним етносом, їх там колись було набагато більше у відносному вираженні, але з XIX ст. пішов процес їх розбавлення переселенцями — українцями, росіянами, болгарами та ін.

Всеросійський перепис населення 1897 р. виявив аж 39,1% молдаван в Ізмаїльському повіті та 16,4% в Аккерманському (Аккерман — колишня назва Білгорода-Дністровського), хоча тут треба взяти до уваги, що ці два повіти частково охоплювали територію південних районів сучасної Республіки Молдова.

У Чернівецькій обл. 67 тис. молдаван — це 7,3% населення краю. Тут особливо виділяється Новоселицький р-н на південному сході від обласного центру, на кордоні з Румунією — поруч із Герцаївським р-ном, який населяють румуни. У Новоселицькому р-ні молдавани становлять переважну більшість — 64%. На сході області молдавани — це 7% населення у Хотинському р-ні та 3,5% у Сокирнянському (у 1897 р. молдаван у Хотинському повіті було 25%).

Значні общини молдаван також існують нині у Миколаївській (1% населення) та Кіровоградській (0,7%) обл. Ще у XIV—XV ст. молдавські селяни почали переселятися за Дністер, освоюючи землі лівобережжя цієї ріки. Однією з причин міграції було намагання селян втекти з-під феодального гніту — це щось подібне до втечі російських та українських кріпаків на Дон. Нові хвилі переселення відбувалися у часи завоювання, заселення та господарського освоєння Північного Причорномор'я Російською імперією. Військово-землеробські поселення («роти») молдаван створювалися не лише у т. зв. Новій Сербії (схід сучасної Кіровоградської обл.; там, попри назву, молдавани із самого початку становили три чверті поселенців — і з них був сформований для охорони кордонів Молдавський гусарський полк), а й у Донбасі, у Слов'яно-Сербії (пригадаймо містечко Слов'яносербськ на Луганщині).

І ось, наприклад, у Єлізаветградському повіті у 1897 р. налічувалось аж 6% молдаван та румунів. Проте чим далі молдавани-переселенці відривалися від своєї корінної етнічної території, тим більше вони підпадали під процеси асиміляції — незважаючи на доволі велику етнічну стійкість молдавських сіл в їх українському оточенні. У Кіровоградській обл. чисельність молдаван скоротилася з 28 тис. у 1926 р. до 6,6 тис. у 1970-му і 8,2 тис. 2001 р. А у Донецькій обл. їх залишилося тільки 7,2 тис. (0,15% населення). Слідами колишньої присутності молдаван у різних куточках України є такі назви сіл, як Молдова чи Волохівка.

Окрім згаданих областей, молдавські культурно-національні товариства також існують у Запорізькій та Київській обл. Значного авторитету здобула Одеська обласна національно-культурна молдавська асоціація «Лучаферул»; у 2003 р. було зареєстровано газету молдавською мовою з такою ж назвою. Одеське телебачення й радіо створили декілька інформаційно-публіцистичних передач молдавською мовою.

Свого часу в Україні працювали понад 130 молдавських та румунських шкіл. Підготовку відповідних педагогічних кадрів здійснювали Чернівецький університет, Ізмаїльський педінститут, а також педагогічне училище у Білгороді-Дністровському.

В Одеській обл. за радянської доби було 25 молдавських шкіл, у 2017-му їх залишилось лише три, а тепер, за новим законом, і вони мають перейти на державну мову. «...наміри творців закону про освіту очевидні — це бажання інтегрувати всі національні меншини в Україні в один народ, що розмовляє однією мовою. Але цей закон суперечить Конституції України відразу за декількома статтями, які говорять про права громадян та підтримку державою мов і традицій національних меншин, — каже голова Всеукраїнської молдавської асоціації Анатолій Фетеску. — Ми поважаємо нашу державу та її закони, але ліквідація молдавських шкіл негативно позначиться на збереженні самобутності нашого народу. Наприкінці ми отримуємо якихось усереднених громадян без традицій та історичної пам'яті». Його слова доповнює жителька депресивного молдавського села Крутоярівка Білгород-Дністровського району: «Наше село вмирає. І переведення школи на українську мову — це один із способів добити молдавську Крутоярівку. З наших дітей намагаються зробити людей без пам'яті, Батьківщини та коріння».

Практика показує, що молдавські учні вільно володіють українською мовою і без проблем навчаються в українських вузах — отже, є безпідставними аргументи тих, хто лицемірно обґрунтовує ліквідацію національних шкіл «піклуванням» про меншини.

Слов'янський культурно-мовний пласт молдавського народу

Не заглиблюючись в історію формування молдавської нації, підкреслимо найважливіше для нас: в етногенезі румунів та молдаван, окрім фракійських племен даків і гетів, романізованих на початку нашої ери у Римській імперії, суттєву участь взяли також слов'яни, які з VI ст. розселилися на Балканах і мешкали поряд із предками валахів. У Румунії та Молдавії ще з тої сивої давнини залишилася велика кількість топонімів слов'янського походження, як от, наприклад, річка Бистриця.

Межиріччя Дністра та Прута входило до володінь Київської Русі й Галицько-Волинського князівства, його населяли східнослов'янські племена тиверців. Молдавське князівство (інакше — Волоська земля; утворилося у 1359 р.) було біетнічним, двомовним: на 50% романського населення припадало 40% слов'ян. Щоправда, вже на початку наступного століття це співвідношення змінилося на 70% проти 25% — але русинське населення Молдови повністю не асимілювалося, найбільшою мірою зберігшись на Буковині, що також входила до земель князівства.

Багатовікове співіснування й спілкування народів призвело до схожості молдаван та українців у їх матеріальній та духовній культурі, національному одязі й вбранні народної оселі (традиційна молдавська хата «касе» прикрашена килимами).

Але найважливіший, просто фундаментальний вплив слов'яни здійснили на молдавську мову. Звичайно, точаться суперечки щодо існування окремо молдавської та румунської мов. Це питання завжди політизувалося: в певні періоди або намагалися штучно створювати молдавську мову, відмінну від румунської, або, навпаки, говір мешканців Молдови підганяли під бухарестські мовні норми. Деяка різниця між цими двома мовами намітилася у другій половині XIX ст., коли у новоствореній Румунській державі в атмосфері русофобії й взагалі слов'янофобії, що охопили середовище національної інтелігенції, були проведені мовні реформи: був остаточно затверджений перехід з кирилиці на латиницю та з румунської мови частково «вичистили» слова слов'янського походження. Треба також пам'ятати, що саме поняття «молдавська мова» виникло раніше, ніж поняття «румунська мова».

Та й навіть у «очищеній» сучасній румунській мові зберігся величезний масив слов'янської лексики. Там можна зустріти такі слова, як «тато» чи «князь». Цікаво, що румунське слово «разбой» означає «війна» («разбойнік» — «воїн»). Навіть слово «так» румунською звучить як «da»! Багато запозичень стосуються сільськогосподарської термінології: «плуг», «бороане», «коасе» («коса»), «сноп», «стог» — це можна пояснити виключно фундаментальним впливом високорозвиненої слов'янської землеробської культури на самий спосіб життя прародичів молдаван.

Власне, відмінність східно-романських (балкано-романських) мов від решти мов романської групи спричинена сильним впливом мов слов'янських, починаючи ще зі стадії т. зв. балканської латини. Причому та обставина, що після падіння Римської імперії культурний занепад Дакії був набагато різкішим, ніж у Галлії, Іберії та Італії, — вона зумовила більш потужний слов'янський вплив на румунську мову, ніж вплив германський на романські мови Заходу, де ще залишились міста, монастирі — себто осередки книжкової вченості. Від слов'ян молдавани запозичили й свою писемність.

Коли 31 серпня 1989 р. Верховна Рада Молдавської РСР під шаленим тиском Народного фронту Молдови ухвалила закон про «повернення молдавській мові латинської графіки», можновладці вочевидь пішли супроти глибинних традицій свого народу. Адже латиниця використовувалася молдаванами лише у 1918—1940 рр. (а також у Молдавській АРСР з 1932-го по 1938 р.), а до того завжди була кирилиця.

У Молдавській державі — так само, як у той час у Великому князівстві Литовському, — слов'янська мова мала статус офіційної. Нею видавалися грамоти молдавських господарів (а перший з них носив слов'янське ім'я Богдан), і вона ще довго потім використовувалася молдаванами у богослужінні. Перший офіційний документ молдавською мовою датується лише XVI ст., і написаний він був кирилицею. До речі, коли 1641 р. у тодішній столиці князівства — Яссах — було відкрито першу в Молдавії друкарню, яка започаткувала книгодрукування цього народу, обладнання для закладу доставили з Москви, Києва та Львова.

Показово, що й слово «школа» на румунській мові звучить зі «слов'янським акцентом», дещо відмінно від звучання в інших романських мовах — «шкоале». Звісно, перехід на латиницю спочатку Румунії, а в наші часи й Молдови (молдавани Придністров'я продовжують використовувати кирилицю) — то відверто політичні акти. Тепер республіка погрузла в суперечках щодо того, як треба називати державну мову в країні, — і в ці дискусії цілком може втягнутися й Україна: як має називатися мова, що викладається в школах, де навчаються діти-молдавани?

Це питання обговорюється в наших ЗМІ, причому, як можна зрозуміти, наші «професійні патріоти» зі своїми прибічниками у молдавських товариствах повністю підтримують «румунізацію» українських молдаван. Натякають вони й на те, що протилежна позиція нібито «проросійська», адже й президент Ігор Додон відомий як впертий «молдованіст». Безумовно, ми не маємо жодного права втручатися у вибір молдавського народу, але тут треба зауважити таке: «румунізація» українських молдаван об'єктивно зовсім не на користь Києву, а лише на користь Бухаресту з його великодержавницьким курсом, який для України становить чималу потенційну загрозу.

Спільна й нерозривна історія народів

Українці й молдавани не лише споконвіку жили поруч та впливали одне на одного — вони також неодноразово боролися пліч-о-пліч за національне та соціальне звільнення проти іноземних загарбників та своїх «рідних» гнобителів. На допомогу молдаванам в їхній боротьбі проти турків походи до Молдавії здійснювали козаки Івана Підкови, Григорія Лободи та Северина Наливайка. Іван Підкова у 1577 р., спираючись на народні маси і частину феодалів Молдавії, розбив військо турецького ставленика й звільнив Ясси. Іван сам став господарем, але не зміг втримати владу. Захоплений у зрадницький спосіб козацький ватажок був за вимогою турецького султана та рішенням польського сейму страчений у Львові 16 червня 1578 р. А втім, й у лавах запорозького козацтва було чимало молдаван.

Богдан Хмельницький приділяв величезну увагу молдавському напрямку своєї зовнішньої політики — щоб схилити Молдавію на свій бік у боротьбі проти Польщі, він здійснив два Молдавські походи, 1650-го та 1652 р. Ці походи сприяли розвиткові економічних і політичних зв'язків двох народів, а також визвольному руху молдаван.

У 1490—1492 рр. у Покутті (історична область на південному сході сучасної Івано-Франківської обл.) та на Північній Буковині спалахнуло антифеодальне повстання, в якому у боротьбі проти їхнього закріпачування об'єдналися українські й молдавські селяни. Цей потужний виступ очолив селянин на ім'я Муха (як свідчив один польський хроніст, ватажок повстанців прийшов з Валахії) — тому повстання й відоме як «повстання Мухи». Десятитисячне селянське військо оволоділо Коломиєю, Снятином та Галичем і вже вирушило походом у напрямку Львова, але під Рогатином воно зазнало поразки в битві проти об'єднаних сил польського короля Казимира IV, шляхетського ополчення і найманців Тевтонського ордену. Муха продовжив боротьбу, але був взятий у польський полон і після тортур помер у в'язниці в Кракові.

Пізніше молдавани билися у загонах гайдамаків та опришків. Історія Нового часу також знає спільні озброєні виступи українців, молдаван та представників інших народів Бессарабії проти румунської окупації та боярсько-поміщицького гніту: Хотинське 1919 р. й Татарбунарське у вересні 1924-го. Останнє було придушене з особливою жорстокістю: румунська армія навіть застосувала проти повстанців хімічні снаряди. Загинуло кілька тисяч інсургентів. Румунська влада організувала показовий політичний процес проти учасників повстання — але на їхній захист піднесли голос кращі представники світової інтелігенції, включаючи Анрі Барбюса та Альберта Ейнштейна, і це змусило суддів пом'якшити вироки. На жаль, сьогодні призабуто правду про те, яку біду принесла народу Молдавії ота «унія».

Не тільки Софія Ротару

Ціле сузір'я політичних діячів та інтелектуалів молдавського походження відіграло видатну роль у розвиткові вітчизняної культури.

Передусім це стосується Петра Могили (1597—1647), відомого як засновника Києво-Могилянської академії (1633 — колегія, академія з 1701 р.). Батько Петра Могили був господарем спочатку Валахії, а потім Молдови. Петро Симеонович отримав освіту у відомій Львівській братській школі (а крім того, він слухав лекції у західноєвропейських університетах). Будучи митрополитом Київським і Галицьким і відстоюючи православ'я у тодішньому протистоянні церковній унії (хоча при цьому, виражаючи інтереси певного кола магнатів, він політично орієнтувався власне на Польщу!), Петро Могила, поміж іншого, розвивав Києво-Печерську друкарню, реставрував Софію Київську. Він розпочав розкопки Десятинної церкви й опікувався письменниками та художниками. Проте не забував Петро Симеонович і про свою батьківщину: за його ініціативою у 1640 р. було засновано Сло'вяно-греко-латинську академію в Яссах; він сприяв книгодрукуванню у Молдавії та Валахії.

На території сучасної України закінчив свій земний шлях Дмитро Кантемир (1673—1723), один із членів петровської «вченої дружини». Молдавський господар у 1710—1711 рр., він вступив у союз з Росією проти Туреччини, але після невдалого Прутського походу 1711 р. йому разом з 4 тис. прибічників довелося втікати до Росії. Петро Перший дарував Кантемиру титул князя й помістя на Слобожанщині, де видатний вчений свого часу, член Берлінської академії наук (характеристика його із записної книжки самодержця: «Оный господарь человек зело разумный и в советах способный») писав визначні праці з філософії, історії Молдавії та Туреччини (так, його «Історія створення та занепаду Оттоманської імперії» ще при житті автора була видана п'ятьма мовами). Дмитро Костянтинович, між іншим, одним із перших інтелектуалів Європи передбачив неминучість занепаду тоді ще могутньої Порти.

Молдавське походження мав гетьман Війська Запорозького у 1727—1734 рр. Данило Апостол (1654—1734). Він народився у знаменитому селі Великі Сорочинці у родині майбутнього наказного гетьмана та миргородського полковника Павла Апостола — виходця з Молдавії, який по материнській лінії був зі знатного молдавського боярського роду Катаржі. Павло Єфремович був у числі тих, хто підписав Переяславський договір. А нащадками роду Апостолів стали Муравйови-Апостоли — дворянський рід, який дав трьох братів-декабристів, включаючи Сергія Муравйова-Апостола, організатора і керівника повстання Чернігівського полку.

Нарешті, лауреат Нобелівської премії, уродженець Харківщини і довгий час професор Новоросійського університету в Одесі Ілля Мечников (1845—1916): Ілля Ілліч по батьківській лінії походив зі старовинного молдавського боярського роду (батько його матері був євреєм, який прийняв лютеранство). Предок батька великого вченого доводився племінником Миколі Спафарію (Мілеску) — ще одному із сподвижників Петра Великого, видатному вченому й дипломату, який ще у 1675—1678 рр. очолював російське посольство в Китаї і залишив опис цієї загадкової тоді країни. Отой предок мав чин мечника — звідти і пішло прізвище Мечникових.

Багато культурних зв'язків поєднують український та молдавський народи. Михайло Коцюбинський, на становлення якого сильно вплинула його мати, молдаванка за походженням, у 1892—1897 рр. працював у комісії по боротьбі з філоксерою (шкідником виноградників) у Бессарабії та Криму. У цілій низці своїх «бессарабських» оповідань («Пе-коптьор», «Для загального добра» та ін.) письменник відобразив побут і звичаї, духовний світ молдаван.

Ще один видатний український літератор, Іван Нечуй-Левицький, у 1873—1885 рр. вчителював у гімназії Кишинева. В той період були написані «Микола Джеря» та «Кайдашева сім'я», а також науково-популярна історична праця «Унія та Петро Могила...»

А з іншого боку, молдавський письменник та науковець Олександр Хиджеу (1811—1872, народився на Тернопільщині, а помер у Хотині) вважається одним із перших дослідників філософської та поетичної спадщини Григорія Сковороди.

Настільки тісно переплелися історичні долі наших народів — і вони мають й надалі жити поруч у мирі та злагоді, зберігаючи свою культуру та мову й не цураючись при цьому взаємного плідного культурного обміну.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

загрузка...
Loading...

Загрузка...

Европеоцентричный и периферийный взгляды на смену...

Даже при гипотетическом поражении на выборах Трампа его преемники (кто бы это ни был)...

Трампискация европейских правых

Власть делает все, что может, но практически ничего не может

Социалисты берут Кишинев

Победа Чебана — политическая сенсация: в постсоветской истории столицу Молдовы ни...

Уходящий мир — из окна кабинета де Голля

Французский лидер посоветовал странам Старого Света пересмотреть отношения с...

Путь к миру труден не только в Донбассе

Слабо организованное выступление народа в Эквадоре принудило власть пойти на...

Предвыборный капитал на промахах и ляпах

«Предвыборный штаб Трампа мастерски использует активы: огромную сумму...

Загрузка...

Недобрекзит и недоэксит

Главное достояние — собственная культура как способ жизнедеятельности. Украина же...

Рынок Китая открыт для всех

5 ноября в Шанхае на церемонии открытия 2-го Китайского международного импортного...

Украина — не Финляндия

Большинство граждан Украины имеют определенное представление о Финляндии. Им...

Борьба за Кишинев и регионы

Итоги голосования в местные органы власти таковы, что нельзя назвать однозначного...

Все тайны Трампа раскрывает «Аноним»

19 ноября американское издательство «12 Books» выводит в продажу масштабно...

Показания Уильяма Тейлора в конгрессе США

Посол Болтон выступал против проведения телефонной беседы президента Зеленского с...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Loading...
Получить ссылку для клиента

Авторские колонки

Блоги

Idealmedia
Загрузка...
Ошибка