Блогер Маслов: о «ланцелотах» и «мавпах»

23 Февраля 2017 2 3.2

«...Крим як окрема татарська держава разом з Україною в складі Європи... Дві держави будуть існувати без кордонів. І ми будемо разом з чеченцями зустрічатися на україно-китайському кордоні чи десь за Уралом. А чому ні? Нормальне майбутнє. Думаю, приблизно таким воно і буде».

Это все мне рассказывал Леонид МАСЛОВ, известный харьковский блогер, юрист и правозащитник.

Собственно, идея интервью с представителем блогосферы изначально возникла лишь потому, что г-н Маслов наиболее яркая фигура в новой общественной организации — Громадській раді доброчесності (ГРД).

Это сообщество не просто содействует Высшей квалификационной комиссии «в оцінюванні відповідності суддів вимогам професійної етики та доброчесності», но и фактически может поставить крест на судьбе любого служителя Фемиды, ежели вердикт ГРД будет неутешительным.

Матиос стреляет с двух рук

Как только г-н Маслов приехал из Харькова в Киев — наблюдать за процессом отбора судей, тут же и предложила вечерком посидеть, попить чаю, поговорить вообще «за жизнь», поскольку по опыту знаю: беседа с любым активным пользователем соцсетей одной темой не ограничивается.

Собеседник общался исключительно по-украински, так что интервью даем языком оригинала.

Для начала у г-на Маслова решила выяснить: кто вообще инициатор встреч с министрами? Они или блогеры?

Одна из самых обсуждаемых новостей последних дней — как активисты интернет-сообщества сходили в гости к министру МВД. А главе ведомства не понравился вопрос, заданный одним из блогеров, поэтому г-н Аваков послал его куда подальше.

В принципе это можно было бы расценить как «рабочий момент», хотя...

— Отже, хто ініціює зустрічі з посадовцями?

— Ініціатива завжди виходить від блогерів, — ответил он. — Просто хтось із спільноти має певне коло зв'язків, знайомств, так чи інакше по кількості рукостискань може дійти до певного чиновника... Зустріч з Аваковим відбувалася на особисте прохання Карла Волоха (политаналитика, блогера, активиста Общественного люстрационного комитета. Авт.). А взагалі-то організовує блогерів зазвичай Рома Шрайк (блогер, основатель сайта политической сатиры «Дурдом». Авт.). Чесно кажучи, я в таких групових зустрічах не брав участі ніколи... Та вважаю, що коли блогери ходять до впливових людей великими колективами, то це дуже корисно для суспільства. Навіть для самих політиків, адже їм не вистачає відвертих розмов без телекамер у колі людей розумних.

— «Довкола нас — у нових партіях, атестаційних комісіях до нових органів, у ЗМI в ролі експертів, серед радників перших осіб, на чиновницьких посадах — маса персонажів, суспільний статус яких — «блогер», — цитую свою колегу-телевізійницю. Отже, наскільки для вас прийнятне, що блог у Фейсбуці зрештою стає кар'єрним «ліфтом»?

— Завдяки соцмережі люди можуть знаходити більше коло спілкування, і ті, хто не хоче робити собі рекламу, розсилати резюме, тим не менш стають відомими за рахунок того, що викладають в мережу... Вони швидше знаходять контакти, друзів, коханців... Так само й пришвидшують пошук потрібних кадрів у професійній спільноті.

Тобто я думаю, що це природній процес... Я не любив казати «науково-технічний прогрес», бо це штамп, просто — прогрес людства такий, що дуже сильно пришвидшує деякі етапи нашого життя. Хедхантінг (хэдхантинг — от англ. headhunting — дословно «охота за головами», одно из направлений поиска и подбора персонала зачастую редких по специальности и уровню профессионализма специалистов.Авт.) за допомогою соцмереж спростився. Тому можуть бути й «соціальні ліфти». Буває й навпаки, коли людина тупа. А тупі зараз наймають собі менеджерів і прикидаються, що це вони пишуть...

— Ви це про когось конкретно чи так — образно?

— Це — Матіос (Анатолий Матиос, заместитель Генерального прокурора Украины, главный военный прокурор. Авт.), людина без мозку, з амбіціями, комплексами і підла. Коли йому треба було для того, щоб знайти злочинця в звичайній кримінальній справі, до якої військова прокуратура ніякого відношення не має, — маю на увазі вбивство адвоката Грабовського, — то він сказав, що «ми підняли супутник»!.. Знімається на відео, він — боєць, справжній Ланцелот. Удає з себе героя... Супутники він підіймає й стріляє з двох рук!

— Ну, поки прокуратурою ви не займаєтесь, лише суддями, тож переходимо до громадської ради, де ви берете щонайактивнішу участь...

— Громадська рада доброчесності не займається переатестацією суддів. І я вважаю, що назва не дуже вдала. В нас була постанова Кабінету Міністрів ще за часів Януковича (а можливо, й раніше) про створення громадських рад. Вони були при міністерствах... Але ми — не «при комусь»! Скоріше, близькі до Вищої кваліфікаційної комісії. Це — волонтерський орган, ми не отримуємо заробітну плату від держави.

— Яким чином створювалася, хто добирав, за яким принципом — «блогер чи не блогер»? Чи як?

— Рада створюється шляхом висування кандидатів на зборах громадських об'єднань. Але спочатку добираються об'єднання.

— Хто обирає?

— Вища кваліфікаційна комісія суддів, дивиться заявки... Будь-яке громадське об'єднання може подати. Але до них ставляться певні вимоги, доволі високі: не менше двох років займатися інституціональними проектами, мати рекомендацію від міжнародної організації з бездоганною репутацією, аудиторський висновок стосовно своєї діяльності... Тож подалося всього — я бачив таку цифру — 35 організацій. Потім з них залишилось всього 9. Після цього кожна могла висунути хоч 100 кандидатів. Вони висували — хто 8, хто 3, хто 5.

— А вас хто рекомендував?

— Мене висунули дві організації, з яких одна не пройшла відбір, а друга потрапила до тих дев'ятьох, що відповідали вимогам. Це — ЦППР...

— Розшифруйте.

— Одна з організацій, яка входить в «Реанімаційний пакет реформ»... Ну, можна глянути правильну назву (ЦППР — Центр політико-правових реформ.Авт.)...

— Тобто поясніть читачам, організація, яка пройшла відбір, висуває до громадської ради обов'язково своїх кандидатів чи будь-кого?

— Я не належав до тієї організації сам по собі. Вони можуть висунути будь-якого громадянина, але він мусить бути або правозахисником, або науковцем, або адвокатом, або журналістом.

— Йшли як правозахисник?

— Так.

— А те, що боєць, враховується? На вашій сторінці вказано — «військовий, розвідник окремої розвідроти у складі 92-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України».

— Не приховую, це теж вплинуло на рішення мене висунути.

Лучше «играть» на калифорнийском поле?

— Повертаюсь до віртуального простору, де панують блогери, і думаю, що невдовзі це може просто звестися нанівець, бо якщо радникові міністра МВС панові Шкіряку вдасться його задум, яким він пропонує заборонити кілька російських ресурсів...

— Заборонити — як?

— Відрубати.

— Вважаю, що інформаційна політика правильна, можливо, трохи емоційна... Але як на мене, то я б взагалі зараз усіх ватників упакував би у валізи й відправив би.

— Ви маєте сторінку в «Одноклассниках»? До речі, Карл Волох, коли він ще, я так зрозуміла, мешкав в Ізраїлі, завів собі...

— Ні, в мене немає, але я проти.

— Ця соцмережа — поле для спілкування.

— Я не хочу грати на російському полі спілкування!

— Тож давайте грати на каліфорнійському полі, де знаходиться сервер Фейсбук?

— Знаєте, в мене дуже приземлене ставлення... Це — зброя нашого ворога. Бо Росія — це ворог. Й ми мусимо бути від неї незалежні. Наші фінансова й інформаційна системи не повинні мати нічого спільного з ресурсами інтернету, які перебувають під контролем країни-агресора, як «Одноклассники», «ВКонтакте» разом з Касперським. Користуватися тими ресурсами — те ж саме, що я свої телефонні розмови буду Путіну транслювати.

— За статистикою укрнету, найбільша аудиторія в нашій країні саме в тих ресурсів, які ви й перерахували. Тобто ви б були ладні усім нашим користувачам заборонити спілкуватися?

— Ворог проник далеко на нашу територію і занурився в глибину. Так що, треба перестати з ним боротися? Чи як? Ми ворогові віддаємо свій інформаційний простір! Він контролює ресурси й знає наші персональні дані. Він знає про наші переміщення! Якщо я буду мати на своєму смартфоні встановлений «ВКонтакте», то моя позиція буде відома ворогу. Це по-перше. По-друге, відоме моє коло спілкування, статистика про осіб, з ким контактую... А це небезпечно.

— Ви кілька разів зараз повторювали — хто для України, з вашої точки зору, основний ворог, та й перші особи держави — так само — відкритим текстом казали й кажуть, «на нас напали», «розв'язали війну» тощо. Скажіть як правознавець: якщо держава визнає — на неї напала така-то країна, то чому вона з нею не розірве дипломатичні відносини?

— Я не розумію, як з ворогом можна підтримувати дипломатичні відносини! Принаймні візовий режим мусить бути й розповсюджуватися має на багато чого. На жаль, швидше за все, фінансову систему свою ми зможемо зробити незалежною дуже нескоро. А якщо інвестори російські підуть з нашого ринку, то нас чекають дуже-дуже погані часи... Найгірше те, що коли відбуваються кризи в Росії, як падіння рубля, то це дуже чутливо транслюється в Україні...

— І хто винен?

— Ми всі, бо дружили з Росією.

Три «Укрзалізниці»

— Переважна більшість блогерів мають власну думку з будь-якого приводу — стосовно подій, які відбуваються у світі, тим більш у власній державі. Гадаю, що й ви маєте своє ставлення до того, що 400 кілометрів кордону — через чверть віку незалежності країни — виявилися відкритими. Якщо то державний кордон, то чому навіть у вашій рідній Харківській області хоча б стовпи прикордонники не спромоглися поставити?

— Там не стовпи, а лінію Маннергейма треба було побудувати.

— Правда? От Яценюк вже зводив «большую китайскую стену», тепер гроші прокуратура шукає, бо все розікрали... Ну, нехай шукають. Інтернет-спільнота допоможе, у всякому випадку буде жваво обговорювати. Як зараз жваво обговорюють акт блокування залізниці. Причому одні вважають блокувальників — в недавньому минулому блогерів, які стали депутатами, зрадниками й провокаторами, а інші — патріо-тами.

— Я не політик, але маю свою позицію з цього приводу. Вважаю, що проблема торгівлі, економічних відносин з окупантами мала місце. І всі ті схеми використовуються для розкрадання на шкоду українському суспільству для збагачення олігархічних кіл, того ж самого Ріната Леонідовича Ахмєтова та його підприємств.

— Країна купує вугілля...

— Я не купую! І бюджет не купує! Це все — приватні структури. На чиєму я боці? Дуже добре, що так трапилося, що почалося блокування... Можливо, треба було не водночас це робити... Але чому ми знову не позбуваємося залежності, чому аргументація слабка — що Донбас ми повернемо, тому повинні його розвивати...

— Тобто купувати вугілля саме на Донбасі, це маєте на увазі?

— Моя власна думка: проблема дуже просто вирішується. Поки повернемо Донбас, прогрес в енергетичній галузі досягне таких вершин, що нам те вугілля буде непотрібне абсолютно. Нікому воно не буде потрібне!.. А проблема боротьби з олігархами полягає в тому, що їх треба демонополізувати. Як це робили цивілізовані країни. І зробити це примусово!.. Зараз який спосіб виходу з ситуації? Треба ліквідувати монопольні утворення — такі як всякі обленерго, «Укрзалізниця». В нас повинні бути «Укрзалізниця-1», «Укрзалізниця-2», «Укрзалізниця-3» й конкурувати між собою. А ті, що є, мають померти. Коли вони помруть, у нас народиться певна індустрія.

— Поки вона не народилася, в країні триває АТО. І переважна більшість блогерів достеменно знають, як зупинити війну, пишуть емоційні пости...

— Нам треба тимчасово зосередитися не на проблемах цієї території... Так, неодмінно постане питання повернення Донбасу. Й нам будуть пропонувати різні варіанти — «А давайте ми до вас повернемось ось так», «А давайте — ось так...» І тоді ми будемо обирати! Я якось висловив думку й щодо Криму. Він до нас повернеться! Як окрема татарська держава й разом з Україною — в складі Європи — буде існувати, без кордонів. А ми разом з чеченцями будемо зустрічатися на українсько-китайському кордоні, десь за Уралом. Чому б ні?

— Один депутат вже висловив своє бачення майбутнього для Криму, то на нього ГПУ справу завела...

— Те, про що я кажу, — нормальне майбутнє! Думаю, приблизно таким воно й буде.

«Зрадники» с хлебом-солью

— «ДНР», «ЛНР»... «ХНР» — може бути? Чому запитую, бо пригадую ваші ж слова про те, що «в Харкові дуже багато зрадників».

— Так, у Харкові дуже багато зрадників, вони боягузливі, на відміну від донецьких. В Харкові не тільки зрадники, боягузи, але й хочуть все робити чужими руками... І «ХНР» буде тоді, коли місто буде окуповане. Вони хліб-сіль Путіну понесуть!.. Що можна сказати про місто, яке за «мавпу на колесах» проголосувало 60%?

— «Мавпа», я так розумію, це про мера?

— Він і є такий! Повна нікчема, моральний і фізичний урод. Ніякий він не ефективний мер! Нічого спільного з ефективністю не має. Просто звичайний шахрай. Ще й психопат. Кажуть: «А зате в нас у Харкові вулиці чисті!»... Ну, так ви ж не міряли, яке б було місто без нього? Якщо він крадій, але не сере на вулицях, то це йому ставлять у заслугу! Людям подобаються його публічні виступи: «Встань, собака!», «Сядь, сучий пес!»... А чому подобається? Бо вони ненавидять чиновників, а цей тих чиновників нібито ось так міцно тримає... Насправді ж — в ньому самому всі найгірші якості поєднані. І він — мавпа.

— «Росія фінансує створення політичних проектів в Україні, які підтримують федералізацію», — це я вам цитую слова голови СБУ Василя Грицака, сказані щойно. Очільник Служби безпеки вважає, що саме РФ якимось чином впливає — через громадські об'єднання — на те, щоб «думка народу» була така: мовляв, час зробити посаду губернатора виборною. А тепер, без всякої агітації й пропаганди, скажіть свою думку: ви як громадянин хотіли б, щоб у нашій країні, яка де-юре вважається парламентсько-президентською республікою, а не навпаки, губернаторів обирали, а не призначали?

— Я б не хотів, щоб ця посада була виборною...

— Ми вже не хочемо демократії?

— Як громадянин я б не хотів, щоб у Харкові обирали губернатора, бо тоді вони оберуть «мавпу на колесах». Моральні уроди оберуть морального урода. Кожен, хто проголосував за цього покидька, сам є таким. Недолугі нікчеми, вони бачать в ньому ті ж риси, які і їм подобаються! І вони пишаються своєю схожістю на мавпу!

— Багато хто з блогерів пішов, причому саме завдяки постам у Фейсбуці, у владу. Ми з цього й почали розмову, але — все якось «взагалі». То скажіть тепер про себе. Мету таку маєте?

— Щоби йти — треба мати ціль. Піти на війну, зробити щось корисне, застосувавши свої здібності, енергію, досвід, мудрість. Або застосувати вміння стріляти... Все це має один мотив — допомогти суспільству. А я не бачу себе — на сьогоднішній день — в ролі депутата. Можливо, коли-небудь піду в політику . Але на цей момент в мене нема мотивації. Для того, щоб реалізувати якийсь бізнес-проект? «Ось тобі 2 млн. на виборчу кампанію, а тоді зробимо директором підприємства, ти його «роздє-рібанішь», воно збанкрутує, то отримаєш ще мільйон доларів». В межах такого бізнес-проекту — не піду! Бо деякі цінності мені дорожчі. Мені дорожче мати повагу деяких людей...

— ... і дітей. У вас їх четверо?

— Так. Двоє старших — американці... До речі, в Україні депутатство не вважається почесним заняттям.

— Людина, яка ще зовсім недавно не бачила себе в політиці, а потім стала героїнею, нею захоплювались... А коли стала депутатом та почала висловлювати власні думки, її вже оголосили «хворою на всю голову», від неї відхрестилися усі, хто донедавна обожнював.

— Ви про Савченко? Я думаю, вона не зрадниця.

— І коли вона вже як депутат виступила із заявою, щоб показати приклад — як обранці можуть спокійно позбутися імунітету, то блогерська спільнота чи не першою сміялася з неї на всіх ресурсах соціальних мереж. Коли ви висловлюєте власні думки, то як взагалі це сприймає блогерське товариство? Вас можуть висміяти, цькувати чи ні?

— Є середовище, яке я взагалі не сприймаю. Це — «руський мір»... Там вороже середовище, оскільки серед росіян найбільше неосвічених людей. Бо Росія — сама по собі країна недолугих. Там є популярним незнання жодної мови. Жодної! І російської в тому числі. Це норма в них! Росіяни насміхаються над акцентом кавказців, які розмовляють російською, а самі навіть з акцентом не вміють розмовляти чеченською чи грузинською!

— І одним з прикладів невігластва можна вважати Лію Ахеджакову, яка так побивалася за Савченко.

— Я кажу взагалі про російську спільноту, а не про окремих людей!

— Часто читаєш: пости щедро фінансуються. Але ж не у вашому випадку? Ви ж як блогер нічого за це не одержуєте? І громадська діяльність у раді — так само не оплачується. То за рахунок чого утримуєте сім'ю?

— Ну, по-перше, блогер я не в тому сенсі, що приділяю багато уваги соцмережі... Зараз не більше години на день. А решту часу — у Громадській раді доброчесності. Так, там я не заробляю гроші. Живу за рахунок дивідендів, які приносить мені юридична компанія. Можна сказати, що на мене працюють інші юристи. І я їм дуже вдячний...

— Дивлюся на ваш помаранчевий бейджик, де написано «Спостерігач»... Заради того, щоби спостерігати за процесом добору суддів, ви за власний кошт їдете з Харкова до Києва, працюєте, потім викладаєте усі конкурсні новини на сторінці... І у спільноти справді складається враження: від громадськості геть усе залежить. Але чи стане абсолютно іншим суддівський корпус, котрий обирається довічно?

— Наша суддівська система почне ефективно працювати, коли ми будемо з двох боків її вдосконалювати. З одного боку — тими, хто задіяний у проекті реформування, в удосконаленні нормативної бази. З іншого боку — суспільство має йти назустріч реформам суддівської системи. Повинен змінитися рівень культури, тобто не звертатися до суду, «розтопиривши пальці», мовляв, «щас куплю судью, порешаю...» Ці настрої мають зникнути. І повинні з'явитися судді, які остудять отих «розтопирщиків».

Та й люди мають судам повірити і перестати займатися маячнею. Тобто поки що ті, хто коїть погані вчинки — навіть борги чи комунальні не платить, розраховують на несправедливий суд, на те, що можна «відкупитися»... Так от, коли в нас закінчиться попит на несправедливий суд, отоді все в країні й зростеться.

— Ну що ж, поживемо — побачимо.

Украинская альтернатива российскому либерализму

На днях исполнилось двадцать пять лет трагическим событиям в городе Буденновске (в...

От населения – к нации

О рождении нового международного – многополярного – устройства планеты, о месте...

Тимур Хромаєв: «Відсутність ліцензії не означає, що...

З 1 липня Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку розширить свій...

Культурные коды Украины

Задумываемся ли мы, ради чего живем? И какой сегмент жизни является для человека...

Кирилл Куликов: «Не умение надевать вышиванку, а...

Пресс-конференция президента Зеленского показала слабые и сильные стороны не только...

Баланс соблюден

Президентская трехчасовая конференция – тема нашей сегодняшней беседы с...

Ірина Шаповалова: «Хоч карантин, хоч чума – суди мають...

У період карантину суди залишаються одними з небагатьох установ, які продовжують...

Куликовы данную присягу исполнили до конца

Совсем мало времени отделяет нас от юбилея Великой Победы.

Анатолий Голота: «Умалить День Победы – ни один...

Сегодня мой собеседник – человек, которого я знаю почти 50 лет – Анатолий Голота....

Без права на ошибку

Ну и что же: горит! Залить нечем, потому что воды нет. Бежать трудно, потому что дышим...

Новая реальность & импульс к развитию

Сергей Станкевич, известный политик и общественный деятель, в небольшом, но очень...

Геннадий Труханов: «Одесский городской совет – это...

25 мая 2014 г. на внеочередных выборах одессит Геннадий Труханов был избран на должность...

Комментарии 2
Войдите, чтобы оставить комментарий
Александр Подгорный
25 Февраля 2017, Александр Подгорный

Название организации, в которой так неистово трудится сей персонаж "Громадська рада доброчесности" . В голове не укладывается - добро, честность и столько дикой ненависти ко всему, с чем ты несогласен. Такие приведут Украину к успеху, ага. Дай ему волю, он бы вместо судов сталинские тройки ввел, вернее одну тройку исключительно в своем лице. Всё это напоминает одну современную притчу-стёб.
"Злая девочка и добрая девочка бросали с балкона в прохожих гнилые помидоры. Злая девочка попала один раз, добрая девочка - десять раз. Мораль - добро побеждает зло."
Так вот у подобных личностей понятие о добре такое же. Бог им судья, раз они с таким жаром рвутся решать чужие судьбы. Только пусть бы не забывали, что ответ держать придется.

- 14 +
Виктор
25 Февраля 2017, Виктор

Правозащитник считающий людей моральными уродами. Нонсенс , нет это украинский правозащитник. Также как украинский борец за свободу слова может призывать настрелять того , кто говорит и думает не так как он. Как украинский демократ, признает демократию , если побеждает он. Вот блогер это да, несу что хочу, и не за что не отвечаю, доказывать не собираюсь, обсераю кого хочу , и как хочу.

- 14 +
Авторские колонки

Блоги

Ошибка