Ірина Луценко: «Щоб зробити мир — треба мати сміливість»

№41(837) 13—19 октября 2017 г. 12 Октября 2017 2 1.1

Ірина ЛУЦЕНКО, представнико президента у Верховній Раді

Знову запахло шинами. Їх палили під Радою активісти «Свободи», «Правого сектору» разом із спільниками по націоналістичному корпусу.

А в цей час у стінах ВР здіймала бунт частина парламентарів — і все через законопроекти, запропоновані Президентом України, — щодо реінтеграції Донбасу та про подовження строку дії закону про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих регіонах Донецької та Луганської областей.

Голосування, зрозуміло, так і не відбулося, тому можна лише здогадатись, які пристрасті вируватимуть у найближчі сесійні тижні.

І навіть якщо знову частина депутатського корпусу грудьми лягатиме на трибуну, аби заблокувати розгляд проектів, — все одно всі прекрасно розуміють: питання, які напряму стосуються східних територій, рано чи пізно, але законодавчо вирішувати доведеться.

Тому бесіду з Іриною ЛУЦЕНКО, представником президента у Верховній Раді, ми й почали з реінтеграції.

«Відрізаємо Донбас і наступаємо до Камчатки»

Я нагадала їй недавні події, коли зчепилися у палкій риториці, яка деінде перетинала кордони пристойної лексики, представники «Самопомочі» й «Народного фронту» — і теж через Донбас. Дякувати, на взаємних звинуваченнях і зупинились, до копняків не дійшли, хоча, здається, і ті, і ті так образились, що й досі не вітаються.

— Але представник глави держави має знаходити аргументи, аби переконати й запеклих опонентів в тому, що президентські ініціативи — на користь країні. Поки що, дивлячись на шалений спротив частини парламенту, вони стоять на своєму...

— Тоді в мене запитання до них: ми хочемо повернути цю третину Донбасу, що нині непідконтрольна, чи не хочемо повернути? — питанням на питання відповіла Ірина Степанівна. — Й хто нам дав право розкидатися українськими землями, долями людей, якщо вони не можуть звідти виїхати?!

«Так, не всі можуть: хтось боїться, хтось очікував якихось преференцій від Росії, а потім обманувся, тож зараз як на роздоріжжі, — продовжила Ірина Луценко. — А є й такі, хто виїхав з Донбасу сюди, але не отримав належної підтримки і повернувся назад. Зрештою, я кажу про Донбас, але те саме стосується й Криму...

І що ж зробила «Самопоміч»? Вона зареєструвала закон, в якому вказано: окуповані території — відсікаємо, як хочете, так там і живіть, бо ми не несемо відповідальності за цих людей, їхніми долями не переймаємось, а якщо їх обманули — то й нехай.

Тобто ця політична сила з легкістю розпорядилась частиною населення країни, відстоюючи цинічну тезу: Україна повинна відгородитися від них — і все.

Президент пропонує протилежний підхід — не розмежування, а повернення, не розкидання, а збирання. Це, якщо хочете, інший філософський підхід справжніх державників, які ніколи не стануть підігрувати окупантам, сепаруючи Донбас. Нам взагалі потрібно перетворити лінію розмежування на контактну лінію.

Вдумайтесь, що говорить глава держави: «Ми хочемо, щоб нашу країну поважали в наших визнаних міжнародних кордонах. Хочемо повернення Донбасу — й це принципова позиція держави».

Але деякі парламентські фракції також кажуть: і ми за повернення Донбасу. Але якою ціною! У нас вже майже 10 тисяч населення загинуло від бомбувань, більше 500 дітей залишились каліками... Бо підірвались на розтяжках. Я бачила тих дітлахів, коли ми відправляли їх в США на лікування й реабілітацію... А скільки хлопців наших, вояків, вже загинуло? Більше 2,5 тисяч!

Втім, частина політикуму настроєна на те, щоб продовжувати війну «до побєдного конца», тобто починати активні бойові дії. Проте не кажуть, чим це обернеться: тоді будуть тисячі людей покладені. Хіба ж ми за такий сценарій? І чи є впевненість, що в такому разі союзники нас підтримають?

Тим часом санкції, які діють уже третій рік проти фізичних і юридичних осіб, проти Кремля, посилюються і тим самим стримують наступ російської армії.

За оцінками експертів ООН, за три роки Росія втратила 55 млрд. дол. через санкції. Тож треба продовжувати тиск — це і є наша українська гібридна війна.

Виключно військовий шлях неефективний ще й тому, що російська армія за чисельністю друга в світі, а ми — тридцяті. Армія РФ сучасно озброєна, а нам лише за три останні роки вдалося вдягти, взути свою армію, надати зброю, почати робити танки, бронетранспортери і отримати від наших партнерів нелетальну зброю.

Так що той, хто каже «відрізаємо Донбас і наступаємо до Камчатки», впевнений, що вдасться перетнути кордон РФ і не будуть убиті всі?»

— Ще за часів колишнього луганського губернатора Георгія Туки, коли він закликав «йти на Ростов і далі», — вже тоді міжнародна спільнота зніяковіла від таких заяв...

— Я думаю, союзники нас підтримують, перш за все завдяки тому, що президент переконує світ дослухатися до наших виважених пропозицій, це тримає Україну в топі новин. І завдяки його наполегливості не сталося так, як хотілося РФ — заморозити конфлікт. Але ми й в РадБезі виступаємо, й резолюцію в ПАРЄ пропонуємо, «дорожню карту», «Мінськ-1», «Мінськ-2», а тоді й «третій Мінськ». Тобто постійно тримаємо Україну в фокусі уваги світу.

Кажемо: Україна вам потрібна, вона європейська держава, суверенна. Ми — за мирний політико-дипломатичний шлях через санкції, надання нам летальної зброї, щоб Росія зрозуміла: не нападати хочемо, а оборонятися. А летальна зброя нам потрібна для того, щоб урівноважити сили.

В них зброя 5-го покоління, а в нас 3-го. То дайте нам 5-го, і ми будемо врівноважені — тоді не буде більше «двохсотих» вантажів, а російське населення побачить, що вторгнення на чужу територію матиме серйозні наслідки, бо в нас теж є зброя, яку ми зможемо використовувати.

Самооборонятися за законом

«Наступне питання — термін «АТО», — розмірковувала Ірина Степанівна. — Антитерористична операція певний час тривала. А коли Росія ввела свої війська, тоді почалася агресія.

Нам закидають світові партнери: «Ну добре, ми визнали в резолюціях, що Росія — агресор. А ви чому не визнали? Так, у вас є постанова. Але ви маєте прийняти закон, щоб волею народу 450 чи 420 депутатів промовили: «Росія —агресор». Тоді й ми розуміємо, що ви також це визнаєте. Якщо так, то ми санкції продовжуємо, а ви реінтегруєте Донбас. Чи вам до вподоби отой закон віце-спікера Сироїд, яка пропонує «відрізати й забути»?»

В лютому 2017 року Кабмін затвердив план по реінтеграції Донбасу, який був презентований європейським партнерам. Там було записано: як ми виплачуємо пенсії, як відновлювати інфраструктуру, яким чином будемо інтегрувати людей, як проводити вибори, чи дамо нашим громадянам, тимчасово переміщеним, право обиратися... Тобто — крок за кроком, поступово!

Так от все це має бути в законі, щоби люди — через депутатів — сказали: ми хочемо повернути свою територію, майно, землю, інфраструктуру, шахти, підприємства. Хочемо, щоб там працювали громадяни, отримували зарплати. Тобто маємо чесно заявити: ми — за політико-дипломатичний шлях, самообороняємося, не нападаємо, робимо реформи, чекаємо підтримки МВФ.

Нам сказали: ми запроваджуємо санкції проти Росії, а ви робіть реформи, ставайте сильними, незалежними, ми даємо вам безвізовий режим, ратифікуйте договір про асоціацію з ЄС, переходьте на наші стандарти. Польща йшла до цього 17—20 років, а можливо, ви станете членом ЄС й швидше.

Все, про що я говорю, прописане в законі, а те, що держава знаходиться в стані самооборони, — це посилаємося на статтю 51 Статуту ООН. Там сказано, що країна, коли на неї напав агресор, має самооборонятися. Тож коли деякі гарячі голови з числа вітчизняного політикуму наполягають «оголосити Росії війну», їм варто буде почитати закон. І зрозуміти: ми не нападаємо, отже, й Росія не може сказати, що діє у відповідь. Ми не оголошуємо війну, але в межах свого кордону обороняємося.

В цьому ж законі сказано, що всі рішення, прийняті в ОРДЛО, є незаконними, тому що вони не відповідають Конституції, а референдум проводився під дулами автоматів. Таким чином, на тих територіях — незаконні органи, значить, і рішення незаконні. А все конфісковане майно, незаконно приватизована земля все одно має повернутися до власників. Громадяни повинні мати українські паспорти, а не ті фейкові, що придумали в ОРДЛО».

— Коли законопроекти були лише на стадії внесення до парламенту, журналісти запитали в заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій Юрія Гримчака: що найсуттєвіше пропонується у тих документах, якщо в двох словах? Він відповів: пропонується замінити термін «антитерористична операція» на термін «операція по обороні України».

— Самооборона базується на Статуті ООН і на Мінських домовленостях, тому там наші війська і були присутні, бо ми самооборонялися. Зрештою, в тому, що каже Гримчак, є й посил до наших громадян, які знаходяться на тій території: ми вас не забули, ви українці, ми будемо за вас боротися.

На останній Ялтинській конференції, де були міжнародні експерти, президенти, дуже поважні люди, аналізували, що відбувається в світі й передусім в Україні. Так от там Александр Кваснєвський, екс-президент Польші та Голова Правління Ялтинської Європейської Стратегії, нагадав мудрі слова, свого часу сказані легендарним ізраїльським президентом Шиманом Пересом: «Щоб запропонувати війну, великого розуму не треба, посваритись легко, але щоб зробити мир, треба мати сміливість».

Думаю, ваші читачі зрозуміють: дійсно, треба мати сміливість, аби йти на мирні кроки, а не так, щоб «відрізати Донбас».

Сьома стаття

— Закон «Про освіту», щойно підписаний Президентом України, викликав не лише в країні, але й у сусідніх державах хвилю непорозуміння. Угорщина, Румунія, навіть Польща вже заявили про своє негативне ставлення... То невже нам потрібен привід для нових сварок?

— Ви кажете про статтю 7 — про мову. Спочатку наведу один приклад. Коли в нас почалося зовнішнє незалежне оцінювання, Міносвіти зібрало статистику в регіонах — як складають тести, де слабші вузи, де їх треба посилити тощо. І от виявилось, що дітки, які навчалися в Берегово на Закарпатті тільки угорською мовою, так само, як в інших прикордонних містах — румунською чи тільки польською, у переважній більшості не склали ЗНО.

«Це означає, що майже 80% не можуть скористатися послугами держави, в першу чергу безкоштовно отримати вищу освіту, — знову перейшла на монолог співрозмовниця. — Бо вони не є конкурентоздатними на ринку навчання, а отже, й кваліфікованої праці. Тому що вони не знають української, а це державна мова, якою викладаються дисципліни. Вони не знають історію, не можуть нормально скласти математику, фізику, бо в школах нацменшин спрощене вивчення...

Держава вкладає кошти в будівництво цих шкіл, витрачає на зарплати вчителям, сплачує комунальні послуги, видає безкоштовні підручники тощо. А в результаті — фактично зрощує робочу силу для Угорщини або для Румунії чи для Польщі!

А тепер статистика. В Румунії близько 143 тис. громадян вважають себе українцями, але не мають жодної національної школи! В Україні ж аж 94 школи, в яких навчаються тільки румунською мовою.

В нас виходить 14 видань угорською мовою, є багато шкіл, де викладають виключно угорською. Зате в Угорщині немає жодної школи української, як і нема жодного видання. Хоча й Угорщина, й Румунія підписували й ратифікувала Хартію про мови, то мають дотримуватися її положень...

Так які можуть бути претензії до нас? Між іншим, в Україні є біля 395 тисяч шкіл, де викладання — виключно російською, і це при тому, що в РФ українських шкіл фактично не існує.

На спільному засіданні комітету Україна—ЕС, що проходив у Дніпрі, я говорила про це. Й наводила статистику для депутатів, які ставили нам ці питання. Вони були вкрай здивовані.

Двічі на тиждень

— Кожного разу, в минулих скликаннях, коли робила інтерв'ю з представником президента у парламенті — фактично з усіма за більш ніж двадцять років, — доволі рідко траплялося, коли вже без диктофона цей представник погоджувався, що схвалює дії глави держави. В переважній більшості говорили, що в душі вони категорично проти. І я не розуміла: як ти можеш фактично ретранслювати думку особи, коли вона тобі ворожа? Але в мене враження, що ви, навпаки, суцільно підтримуєте ідеї Петра Порошенка, отже, й відстоюєте щиро.

— Просто я стараюсь підходити до роботи неформально. Й аргументи намагаюсь знаходити нетривіальні, але в межах, як того дозволяє статус представника президента. Ну, може, трішечки ширше, ніж якби це виступав глава держави.

— Коли весною Артур Герасимов, ваш попередник, очолив фракцію БПП, то на місце представника глави держави у Верховній Раді претендували кілька доволі одіозних осіб. І все ж призначено було вас. Хто запропонував кандидатуру?

— Петро Олексійович. До речі, йти на вибори до парламенту він також мені запропонував, не дивлячись на те, що першим номером у партійному списку йшов... мій «однофамілець» Юрій Луценко. Втім, не зважаючи ні на які там стосунки, Порошенко сказав: «Я бачу вас, Ірино Степанівно, в своїй команді, якщо ви не проти, то запрошую вас до списку команди».

Тому я переконана: ми — однодумці, ми — одна фракція, величезна команда, фактично є локомотивом, який тягне реформи, хороші вони чи важкі для країни. При такій різношерстій публіці, зібраній з різних регіонів, — бізнесмени, політики, журналісти — витягуємо фактично цей парламент. Тому що нас найбільше. Й тому, що ми всі зайшли до ВР «під президентом», повірили йому.

Підтримали його стратегію «2020», а також 62 реформи, які він запропонував. Так, дуже важко переконувати зал. Але як інакше? Тому я підтримую президента, стараюсь додавати своїм поясненням більше відкритості. Бо цього потребує суспільство. Президент не має можливості постійно спілкуватись з народом в силу зайнятості.

— А ви — настільки часто? Запитую тому, що, знову-таки, один політик, який займав таку ж посаду, зізнався мені, що більше року не зустрічався з президентом.

— Два рази, три рази на тиждень обов'язково спілкуємось.

— Якщо не згодні, то сперечаєтесь чи сприймаєте його думку як аксіому?

— Я завжди ставлю питання — найнезручніші, які можуть бути задані мені. Зазвичай ми спілкуємось по телефону чи смс. І моя вимога — навіть тоді, коли я не є доповідачем президентських законів — бути присутньою на нарадах, на виїздах для того, щоб бачити спілкування його, наприклад, з бізнесом чи з експертами, чи просто з громадськістю. Це дає мені додаткове навантаження, але й дозволяє мати більше розуміння, чому він вчиняє так, чому приймає саме такі рішення.

У мене дві освіти — економічна й математична, тобто я тримаю в пам'яті великі матриці інформації. Але все ж таки відчуваю себе дилетантом з багатьох питань, мимоволі порівнюючи, який незрівнянно більший обсяг інформації, рівень знань і підготовки є у нашого президента. Він вражає. В нього мозок — як комп'ютер, працездатність — по 16—18 годин. Спілкується вільно кількома мовами, підтримуючи весь час зв'язок і з «нормандською четвіркою», і зі Сполученими Штатами.

І я вдячна йому, чесно скажу, що він знаходить час — 15 хвилин, 20 хвилин, аби проговорити нагальні питання, почути позицію, пояснення чи навіть самій переконати його в чомусь.

Саме його неймовірна працездатність, властивість комунікувати, знаходити час для своїх соратників — це заохочує зворотну віддачу.

Мільйони від Ради Європи

— У попередньому скликанні ви були головою підкомітету з питань гендерної рівності, прав людини. Але, здається, цю тему не покинули й донині. Фактично задля того, аби ваш законопроект щодо посилення відповідальності за насильство в сім'ї запрацював, Рада Європи й посольство Швеції виділили 3,5 мільйона євро. І чому 25 років український парламент не переймався гендерними питаннями, як, зрештою, і насильством? Казали: в нас усе прописано в законах, а виявилось — нерівність за статевими ознаками шалена, і насильство зростає в рази.

— Так, тема непопулярна, невдячна і чомусь завжди залишається за закритими дверима. Але ми говоримо зараз не просто про гендерну рівність, але про ази цього питання — насильство в сім'ї.

«З гендерної рівності існує закон, — продовжувала пані Ірина, — де прописано правовий статус чоловіка і жінки в державі. Вони мають бути рівними. Якщо я хочу водити танк, то воджу, якщо хочу бути віце-спікером, то досягаю цього певними результатами. Інша справа, що жінці доводиться існувати в наших стереотипах: вона передусім має бути берегиня, мама, дружина — і все. Оце максимальний статус, який чоловіки дозволяють жінкам отак себе сприймати.

Але жінкам доводиться вдвічі більше працювати, щоб доводити — вони варті більшого. В цій каденції є хороший приклад: два віце-спікери — жінки. Представник президента — жінка. До речі, жінок у цьому скликанні найбільше. І подивіться, які вони активні, переконливі, завзяті.

Але для того, щоб чоловік сприймав жінку на рівних, дав можливість їй реалізуватися, — все починається з найнижчої ланки суспільства, з сім'ї, де жінка має подвійне навантаження. А якщо воно супроводжується ще й домашнім насильством — чоловік б'є, психологічно знущається, не дає кошти, перевіряє, і це відбувається системно, протягом 10—15 років, — то якою має бути та жінка? Яке її ставлення до себе, якщо над нею знущаються, наголошують на її меншовартості?»

— Парламент має ратифікувати Стамбульську конвенцію «Про запобігання і протидію домашньому насильству». То чи є впевненість, що проголосують?

На це запитання Ірина Степанівна відповіла розгорнутим монологом:

«Щоб конвенція запрацювала в Україні, ми вже три роки займаємось цим проектом... Спротив, безперечно, буде... А країна зараз у дуже серйозному трикутнику проблем насильства — і вони є геометрично збільшуваними. Статистика, яку лише фіксували наші органи правопорядку, свідчить: до 100 тисяч жінок щороку страждали від домашнього насильства.

За період, коли Україна опинилась у стані війни, коли у нас відбулося разюче падіння економіки і зубожіння населення, коли з'явилися майже 1 мільйон 700 тисяч тимчасово переміщених осіб — без малої батьківщини, без роботи, з простягнутою рукою перед державою, часто-густо немає де жити, не вистачає на харчі, затримують пенсії, різні виплати, до того ж ти відчуваєш себе серед чужих меншовартісним... І тут усі проблеми — і образа, і розпач відображаються на сім'ї.

За даними громадської організації «Ла страда Україна», яка має гарячу лінію і фіксує статистику, за останні два роки збільшилися в рази звернення жінок щодо чоловіків, які повернулися з фронту. В тих — посттравматичний синдром, тобто це психологічні проблеми. Війна живе в них. І коли після стресу вони повертаються в мирне життя, то не можуть оговтатись...

Я спілкуюся з багатьма ветеранами АТО, жінками їхніми, з матерями. Вони розповідають: ці проблеми проявляються, а далі — ще більше.. До чого це може призвести? І до демографічного провалля. І до того, що вже зараз 95% розлучень у сім'ях, де було серйозне насильство.

92% безхатченків — це також ті, хто пережив насилля в сім'ї. 80% тих, хто став займатися проституцією, свого часу зазнали знущань вдома... Причому не обов'язково жінки, це й хлопчики, дівчатка — здебільшого підлітки. Вони були свідками домашнього свавілля або навіть зазнали сексуального насильства від вітчимів, дідусів, батьків.

Майже 3 мільйони дітей щороку стають або свідками, або жертвами насильства! До 10 тисяч діток вчиняють злочини тому, що вони бачили все це, і те їх штовхає на неправедний шлях... Мільйон матерів-одиначок, які виховують двоє, троє діток... Немає батька взагалі, або його посадили, або в домашній сварці вбив матір, або мати вбила чоловіка, бо він над нею знущався...

Та ж «Ла страда», яка входить в комісію при Президенті України по помилуванню, каже, що дуже багато таких жінок глава держави помилував — бо поранили чи навіть убили чоловіка саме тому, що були доведені до такого стану.

Коли бачиш статистику «Ла стради» і розумієш, що кожна п'ята чи сьома жінка визнає факт, що була побита, — просто моторошно стає... Дівчина виходила заміж, її любили, в коханні з чоловіком зробили дитину, похрестили в церкві, а потім він сказав: я не буду тобі аліменти платити, як хочеш, так і живи, я тебе розлюбив. Хіба це не насильство над нею чи над тою дитиною, яку вони зачали разом? І таких сімей мільйон-півтора. Це страшні цифри».

Що дає Стамбульська конвенція?

— Один з випадків, коли завдяки вашому втручанню фактично було врятоване життя однієї дівчини. Про це писала преса, але переповідала в різних інтерпретаціях, і я вже не знаю, де там правда. Отже, начебто дівчина, відбиваючись від ґвалтівника, нанесла йому смертельне поранення. І суд їй дав чи 10, чи 15 років. Тоді вона звернулась до вас, а пані Ірина «взяла за горло» чоловіка, генерального прокурора, вмовила його примусити підлеглих прокурорів переглянути справу. І все закінчилось хепі-ендом: переглянули й випустили на волю. Так було? Зверталась вона до вас?

— Ні. Про той випадок я прочитала в газеті. Трапилось це в Одесі. В комунальній квартирі дівчинка 17 років залишилася вдома сама, а сусід, який постійно виявляв до неї нездоровий інтерес, скористався тим, що були відкриті двері... І коли вона захищалась, то дійсно нанесла йому ножові поранення. Але слідство, та й суд поверхнево поставились до справи — нанесення важких ушкоджень, які можуть призвести до смерті. І все! Заарештували, звинуватили. Людина могла сісти за ґрати від 8 до 12 років. Я прочитала цю інформацію й поставила питання перед прокуратурою... Так, заставила генерального прокурора поспілкуватися зі своїм підлеглим в Одесі, дещо поміняти точку зору, вияснити всі обставини справи. Тобто підійти неформально... Знаю, що вони розібралися і що ту дівчину виправдали.

«Фонд ООН профінансував в 2015 році проект для України — по створенню бригад психологічної реабілітаційної допомоги, — говорить Ірина Степанівна. — Вони переважно працюють зараз у сірій зоні — Луганська, Донецька області, а також у Харківській, Дніпропетровській, уже є бригади в Львівській і Київській.

Так от за ці 2,5 року вони надали допомогу більше 22 тисячам жінок, жертвам домашнього насильства... До речі, за статистикою, до 30% — чоловіки, які так само є жертвами домашнього насильства. Це страшні цифри.

І от ми підходимо до ратифікації Стамбульської конвенції. В ній є стаття, яка пояснює, що таке гендер, тобто соціальні ролі. Я — представник президента, це моя роль, я — мама, це також моя роль, жінка — це моя роль. Колежанка, політик, член міжфакційного об'єднання тощо — це мої соціальні ролі. Так само і чоловік: генеральний прокурор, чоловік, батько, син, друг, член ради і так далі.

Утім, частина нашого депутатського корпусу, чи кимось керована, чи на неї має достатній вплив ортодоксальна церква, — сприймає гендерні питання мало не як поділ на сексуальні ролі, абсолютно не розуміючи, що стать і соціальна роль — це різні речі!

Тому в парламенті страшенний спротив саме за третьою статтею конвенції.

Четверта ж стаття наводить вичерпний перелік ознак, за якими жодна людина не може бути дискримінована. Туди ввійшли сексуальна орієнтація, релігійні переконання, колір шкіри, гендерна ідентичність. І знову церква чомусь це сприймає як наступ на класичну сім'ю!

Жодна стаття цієї конвенції не зобов'язує Україну змінювати інститут шлюбу, сім'ї та інститут усиновлення. Але чому деякі депутати категорично проти? Думаю, тому, що когось їхні святі отці неодмінно попереджували: якщо проголосуєш, то ми паству налаштуємо, і на наступних виборах тебе не підтримають.

Чому нам потрібна саме Стамбульська конвенція? Тому що за кордоном у нас до 5 мільйонів громадян, серед них половина — жінки. Часто-густо вони виходять заміж за турків, за італійців, за іспанців, за росіян. А якщо ту жінку чи дитину ображають за кордоном, то Україна має право вимагати для кривдника такого рівня покарання, який є в Україні, якщо в тих державах цей злочин не криміналізований.

Окрім цього, в нас буде можливість залучати додаткову допомогу, отримувати позитивний досвід інших країн і фондів на захист жінок України. Оце вам такий пул — чому я так цим переймаюсь. Бо я хочу зменшення жертв домашнього насильства принаймні наполовину. Оце мета, яку я переслідую».

Саакашвілі в ролі коня

— Днями ваш колега по парламенту Антон Геращенко, за сумісництвом радник пана Авакова, досить переконливо розповідав медіа про те, що існують суттєві протиріччя між Порошенком та Аваковим. Чи, може, радник міністра МВС трохи утрирує?

— Антон Геращенко взагалі дуже емоційна людина. Він потребує постійної уваги і, здається, такого ж самого постійного перебування в ефірі. Тож, на мій погляд, він перебільшує. Конфлікту між президентом та міністром МВС не може бути хоча б тому, що цього міністра призначає ВР, а не глава держави, і зняти його може лише коаліція.

Якби всі політики мали єдиномисліє, то це був би Радянський Союз, одна партія і т. д. Але в нас різні партії, різні думки. За цих умов не може не бути дискусій, які й приводять до конструктивного голосування.

Оце й є парламент нинішнього скликання: наша фракція, а тепер я кажу — коаліція, а також ті, які нас ситуативно підтримують, в тому числі й Олег Ляшко, і «Самопоміч», і «Батьківщина»... А конструктивність голосування говорить про одне: коаліція є. І ми працюємо разом.

— Не буду цитувати Микеїла Саакашвілі, який, судячи з вересневих подій, перетворився на запеклого супротивника Петра Порошенка, — і так говорить без упину... Але, ймовірно, він і справді «підгрібає» під себе усіх президентських опонентів і формує «противагу». На вашу думку, це все — маю на увазі не тільки божевілля з перетином кордону — що має на меті? Збурювати прихильників, щоб ще один майдан влаштувати? І, може, праві ті, хто каже: щось назріває, якийсь заколот? Хоча якщо так, то навіщо Микеїлу Ніколозовичу тепер просити політичного притулку, якщо він хоче силового повалення влади, причому не в Грузії, а в Україні? А взагалі — як ви ставитеся до нього?

— Саакашвілі нема куди подітися. В Грузії 4 кримінальні справи проти нього. Для того, щоб переконатись, що вони дійсно є і мають під собою підстави, я їх перечитала. Там достатньо серйозні звинувачення.

«Якби він мав серйозну підтримку в Європі чи в США, — продовжила пані Ірина, — то він би, певне, й залишився там. Але, мабуть, йому самому не до вподоби, аби європейські суди з дуже сильною правовою базою цікавилися його справами, щоби він, як стверджує, виглядав добропорядним і законослухняним громадянином.

Саакашвілі треба постійно бути на плаву. Думаю, його просто використовують зараз як троянського коня, «всліпу». Бо в нього насправді нема партії і серйозної підтримки.

Зате з'явились гроші. Після зустрічі з олігархом Ігорем Коломойським Саккашвілі всупереч закону прорвав кордон і тепер проводить агітаційний тур по країні. Він не наростить рейтинги, оскільки використовує такий махровий популізм, що це вражає навіть Олега Ляшка, який на відміну від Саакашвілі виріс і все більше пропонує надзвичайно розумні та зважені рішення.

Я — представник президента, це моя роль, я — мама, це також моя роль, жінка — це моя роль

Але Саакашвілі буде використовувати популізм для найнижчих верств населення, найзубожіліших, які не хочуть аналізувати, не хочуть попрацювати мізками. Вони розмірковують так: «Мне держава должна!.. Сам я ничего не буду делать, лягу на диван и буду критиковать власть!» У нас взагалі починають владу ненавидіти на другий день, як її обрали. І ніхто навіть не задумується, які зараз умови — війна, але скільки вже зроблено, скільки всього змінилося!

Звісно, затяжна ситуація з війною стомлює населення. А Саакашвілі їм це постійно підкидає — от дивіться, хто винен! Влада! А хто при владі?.. Президент. Значить, він у всьому винен! Та колишній одеський губернатор, певне, й сам не розуміє, що його використовують сили, які зараз дуже активно проводять політику, що президент дуже поганий і треба вибори.

Ви запитали, як я ставлюся до Саакашвілі? Скажу відверто — у мене розчарування. Не знаю, можливо, він деградував, чи команда, яка працювала з ним у Грузії, сама робила за нього роботу, якою він потім хизувався, наче виконав сам... Розчаровує його постійна брехня та перебільшення. Наприклад, він стверджує, що президент особисто його запросив, дав йому роботу. Насправді ж це він напросився, скориставшись тим, що колись в інституті вони разом вчилися...

Коли його поставили очільником Одеської області, ми розраховували, що він дасть результати — які були в Грузії. Саакашвілі з захопленням розказував, що залучить великі гроші, побудує порт, дороги... Ну і де це все? Одне діло — сказати, інше — реально зробити.

Виявилось, що 200 днів губернатор взагалі був поза межами області. Кілька тисяч документів з Києва не було виконано. Їх потім віднайшли в завалах у макулатурі... Три з половиною тисячі нагальних питань, які ти мав вирішити, виконати, ти просто викинув як непотріб?! Зате замість того, щоб працювати, ти 200 днів з 365 розкошував коштом держави, за рахунок українського народу, якому ти клявся-божився, як ти його любиш і поважаєш!..»

— З одним із знаних політологів ми нещодавно посперечалися на тему: чи будуть вибори достроковими? Я сказала: навряд, бо Президент України, виступаючи у Раді 5 вересня, однозначно стверджував — усе відбудеться в строк. А політолог переконував: то, мовляв, такий прийом, щоб «притупить бдительность». Хто правий?

— Вибори президента починаються на наступний день його роботи в теперішньому терміні. Тому що людина йде на вибори, інформуючи суспільство, що збирається робити в першу свою каденцію. Це нормальне явище.

Я можу годинами розповідати, скільки зроблено президентом. Звичайно, не все, що хотілося, але ж і термін не завершився. Петро Порошенко заявляє, що коли прийде час обиратися вдруге, він готовий. Чому? Бо йому не соромно за результати роботи. Бо ми не бачимо альтернативи, точніше — альтернатива Порошенку є жахлива, непрофесійна і недолуга. А в нього є мета, він знає, куди вести суспільство.

Наш наступний крок — це НАТО. Ми працюємо в односторонньому порядку, впроваджуємо стандарти альянсу, робимо реформи, щоб добитися потужної економіки.

Далі — членство в ЄС. Й ми знаємо, щоб вступити, треба зробити те, й те, й те... Більше 136 директив — для того, щоб повноцінно виконати договір про асоціацію! Тобто в нас є шлях і є мета.

Готові вступити в митний ЄС, енергетичний, єдиний повітряний простір. А для цього маємо змінити стандарти. Хіба це не план на наступні 5 років? Хіба це не реальна заявка: «Я знаю, куди йти, знаю, що потрібно робити, знаю, як це робити, тримаю союзників, переконую».

І це нормально. То невже комусь здається кращим те, про що розказував той же Саакашвілі? Мовляв, «заберем у олигархов и отдадим бедным». Таке було в 1917-му. Ми вже це проходили. Тільки більша половина відібраного знову опиниться у кишенях відбирачів.

— Отже, у 2018-му точно виборів не буде — ні парламентських, ні президентських?

— Не буде. Я стверджую, що коаліція при всіх розбіжностях, різних домислах, які нас спонукають на роздратування, все одно працює. А результатом є реформи, які ми робимо.

Суперечки, дискусії, полеміка — це тільки робить нас сильнішими, а наші рішення більш виваженими і якісними. Вибори будуть чергові кожні в свій час, як того й вимагає закон.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...


Загрузка...

Нардепы, требовавшие встречи с Порошенко по вопросу...

Президент настроен на принятие закона об антикоррупционном суде до конца 2017 года

В ООН призвали Испанию найти мирное решение проблемы...

Организация Объединенных Наций настаивает на тщательном расследовании всех актов...

Теффт: Новая встреча Суркова и Волкера состоится в...

В ходе встречи стороны обсудят вопрос мандата миротворцев ООН в Донбассе

Ким Чен Ын назвал речь Трампа в ООН объявлением войны...

Лидер КНДР сравнил выступление президента США с «лаем испуганной собаки»

Порошенко призвал ООН признать голодомор геноцидом

В своем обращении к Организации Объединенных Наций Порошенко привел слова Рафаэля...

Загрузка...

Не решительный бой. Но и не последний

Не припомню случаев, чтобы «палаточные» протестующие разошлись по домам, не...

Ирина Бережная: «Не опускайте рук! За ночью всегда...

Елена Бережная: «Я думаю, что кто-то намеренно затягивает и экспертизу, и...

Позиционеры крайне опасны!

Американское управление по санитарному надзору за качеством пищевых продуктов и...

Дешевых юристов уже не будет

Изъяны системы правосудия и незащищенность человека перед произволом чиновников и...

Леонид Кожара: «В Украине создаются настоящие левые»

Сложно найти хоть одно подтверждение, что националистическая модель государства и...

Комментарии 2
Войдите, чтобы оставить комментарий
Anelo Krapiva
17 Октября 2017, Anelo Krapiva

Циничная потвора в вышиванке. Эти негодяи позорят национальную одежду, влезая в нее.

- 0 +
serr

Напрасно Лидия потратила время на эту куклу. Эта семейка живет в абсолютно другом измерении в отличие от большинства народа Украины. При чем отличие это ценностное. Что "хорошо" для них, - смерь для народа Украины.

- 10 +

Получить ссылку для клиента
Маркетгид
Загрузка...
Авторские колонки

Блоги

Ошибка