Не давайте гранти будь-кому!

№43 (880) 26 октября – 1 ноября 2018 г. 24 Октября 2018 3.8

Інноваційну економіку побудує лише коаліція науки і влади

Останнім часом Національну академію наук часто критикують за низьку ефективність діяльності її наукових підрозділів в частині новітніх технологічних розробок: їх впровадження дозволило б вийти на світовий ринок.

І дуже часто, оскільки наукові підрозділи академії беруть активну участь у формуванні технічної політики держави, така критика є справедливою. За даними Світового банку, упродовж 1993—2015 рр. частка України у виробництві глобального ВВП знизилася більше ніж удвічі і становить 0,12%, що нижче таких країн, як Марокко, Ангола або Судан.

А якщо зважити на те, що у 2017 р. понад 50% товарного експорту України припадало на сировинні ресурси, а за 2000—2015 рр. питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової скоротилася майже у 7 разів і склала в 2015 р. 1,4%, то це ще раз підтверджує справедливість критики.

Між тим Національна академія наук, попри загальновідомі її надбання за останні роки, про що свідчать інтерв'ю її президента Б.Є. Патона, має значний науковий потенціал.

Так, за даними на 1.01.2017 р., загальна чисельність працівників складала понад 31 тис., в т.ч. майже 28,8 тис. — у наукових установах: серед них 2,4 тис. докторів наук та 6,8 тис. кандидатів наук. У структурі академії налічується 3 секції та 14 відділень, які об'єднують 159 наукових установ.

В НАНУ діють центр проблем наукового забезпечення розвитку регіонів по м. Києву, інноваційний центр (11 осіб), центр інтелектуальної власності і передачі технологій (5 осіб) та п'ять регіональних наукових центрів подвійного з Міністерством освіти і науки підпорядкування.

Така ситуація породжує кілька питань.

Перше. Чому в столиці, де зосереджено майже 80% наукового потенціалу НАНУ та така ж кількість у складі вищих навчальних закладів, функціонує центр забезпечення розвитку регіонів по м. Києву? А що робиться в обласних центрах, включаючи міста-мільйонники, які теж мають значні науково-технічні ресурси, але залишаються поза увагою керівних органів держави? Можливо, і з цієї причини частка затрат на НДДКР у ВВП країни дуже мала, в рази менша, ніж у таких країнах, як Австрія, Німеччина, Франція та ін.?

Друге. Яким чином названі та регіональні наукові центри впливають на стан економіки в регіонах — з огляду на її конкурентоспроможність і можливість виходу регіональної продукції на європейський чи інший міжнародні ринки?

Це питання заслуговує особливої уваги і додаткового вивчення.

Третє. Чому серед 159 наукових установ НАНУ відділення економіки — це лише 9 одиниць, або тільки 5% загальної кількості, при тому що економіка країни перебуває у занедбаному стані, в той час як у відділенні історії, філософії та права їх 17, загальної біології — 25, наук про землю — 15 тощо.

Не кажучи про недостатнє фінансування академії (ця проблема загальновідома), поставлені питання і їхнє вирішення лежать у площині взаємодії керівництва академії та уряду країни.

Які можливі сценарії розв'язання окреслених проблем, а отже — відродження національної економіки через посилення впливу наукового потенціалу Національної академії наук України? Їх досить багато, включаючи розробку стратегії розвитку, систему матеріального забезпечення, використання закордонного досвіду та ін. Але, як на мій погляд, без підвищення координаційної ролі держави і посилення відповідальності учасників процесу їх вирішення утруднено.

Для наближення наукових підрозділів НАНУ економічного профілю до розв'язання проблем реальної економіки, в першу чергу її інноваційного розвитку, необхідно в короткі терміни зобов'язати їх розробити наукове обґрунтування рекомендацій та механізмів по відродженню промислового виробництва (в першу чергу машинобудування) в міських агломераціях, насамперед міст-мільйонників та обласних центрів, де збереглися залишки виробничого потенціалу, які дозволять на цій базі створити середній технологічний бізнес.

В ті ж строки необхідно ухвалити рішення Президії НАНУ про закріплення за кожним науковим підрозділом економічного профілю міст-мільйонників та обласних центрів, зобов'язавши ці підрозділи поки що в межах виділеного фінансування на цей період розробити реальні прогнози та організувати науковий супровід рекомендацій з розвитку міського промислового комплексу.

А уряд має зобов'язати облдержадміністрації укласти з науковими структурами договори — на подальше фінансування цих робіт.

За нашим переконанням, це дозволить розв'язати такі проблеми.

Перша — це проблема зайнятості. Статистичні дані не відображають реальної картини цієї проблеми. Так, за даними Державної служби статистики, рівень безробіття в Україні складав у 2017 році 9,9%. І це без урахування того, що, за різними даними, за кордоном щороку працює від 6 до 8 мільйонів українців. Тільки у Польщі (згідно із заявою польського посла Яна Пєкло) працює та навчається 2 млн. українців. А що буде, якщо вони відгукнуться на заклики керівництва держави і повернуться на батьківщину? Де знайти хоча б половину робочих місць? Це потребує додаткового вивчення, і зробити його можуть тільки фахівці НАНУ.

По-друге. Зважаючи на те, що в переробній промисловості, особливо у машинобудуванні, створюється до 70% доданої вартості (а з урахуванням суміжних галузей цей показник ще вищий), це дозволить збільшити щорічні темпи росту ВВП на 1—1,5%.

По-третє, збільшення обсягів виробництва з високою доданою вартістю автоматично спонукатиме до зростання зарплатні. А це у свою чергу збільшить відрахування до бюджету та Пенсійного фонду, оскільки ПФ протягом останніх років є дефіцитним, а зростання доходної частини бюджету дозволить збільшити обсяги фінансування його захищеної частини, підвищити зарплатню бюджетникам і пенсій — пенсіонерам.

По-четверте. З підвищенням зарплатні і пенсій (при достатніх заходах уряду і Нацбанку щодо стримування інфляції) зросте купівельна спроможність населення (особливо тієї частини, у якої зарплатня і пенсія є основним доходом). Це дасть поштовх розвиткові внутрішнього ринку та збільшить обсяги роздрібної торгівлі та громадського харчування (на них в показнику ВВП припадає 15%). І це пришвидшить зростання ВВП.

В засобах масової інформації та часто й у науковій літературі ці питання досить широко обговорюються. Проте значна кількість авторів схиляється до того, що достатнє фінансування НАНУ розв'яже всі проблеми. Однак я вважаю, що цього замало. Безумовно, питання фінансування потребує вирішення; але воно саме по собі не розв'язує проблему відродження промислового комплексу країни. Це завдання дуже складне. Взяти хоча б процес впровадження розробок у промислове виробництво.

Не можу погодитися з твердженням деяких фахівців про те, що фундаментальними науками повинна займатися держава, а прикладними — бізнес. Так, для розвинутих країн це твердження справедливе, там накопичений значний технологічний бізнес з широкими можливостями освоєння виробництвом найсучасніших розробок.

Але структура нашого українського бізнесу така, що превалює оптово-роздрібна торгівля та фінансове посередництво (близько 40%). Промислове ж підприємництво займає тільки 20%, а промисловість — 12,5%, в т.ч. великі підприємства, які здатні впровадити науково-технічні розробки у виробництво, складають лише 0,5%.

Про яке «сприяння прикладній науці», котра повинна забезпечити технологічний прогрес в українській економіці, може йти мова?

Історичний екскурс показує, що промисловість з різних причин завжди неохоче сприймала науково-технічні розробки. Але планова економіка через систему примусових інструментів вирішувала (не завжди успішно) ці питання.

Проте ця система вже давно відсутня, а нової країна не створила. Користуючись цим «вакуумом», у державі як гриби після дощу масово виникають громадські інвестиційні центри. Тільки в Одеській області їх налічується декілька. Майже всі вони спеціалізуються на грантах (закордонних, звичайно), які самі і використовують на всілякі семінари, «круглі столи», симпозіуми, поїздки за кордон.

Але будь-якого серйозного впливу на інноваційну діяльність ні в областях, ні в цілому в Україні «грантоїди» не справляють. Таким чином, складається враження, що, мовляв, у державу ідуть інвестиції. Але ж ефективність їх нульова!

Переконаний, що першим кроком створення означеної системи могло б бути запровадження при головах облдержадміністрацій та міських головах науково-технічних впроваджувальних центрів, куди мають увійти регіональні наукові центри НАНУ зі своїм фінансуванням (як перший етап).

Ці науково-технічні впроваджувальні центри повинні:

а) розробляти стратегічні основи комплексного розвитку міста (з обов'язковим розвитком машинобудування) як на далеку (на час дії затвердженого генерального плану), так і на середньострокову перспективу;

б) сприяти впровадженню науково-технічних розробок технічних вузів області на підприємствах, де є частка державної власності;

в) разом з торгово-промисловими палатами областей проводити моніторинг попиту і формування потенційного портфеля пропозицій інноваційних продуктів.

Можливі й інші сфери діяльності — залежно від специфіки виробничої діяльності областей.

Для надання належної суспільної ваги створюваним формуванням і підвищення їх ролі у визначенні та розв'язанні проблем необхідно закріпити їх правовий статус. Для цього потрібен указ президента про створення таких комісій в областях та обласних центрах, яким затвердити їх можливий склад, принципи добору кадрів, права та обов'язки, передбачити їх фінансування за рахунок обласних і міських бюджетів, а також те, що голова комісії при обласній держадміністрації є членом її колегії, а голова міської — членом міськвиконкому. Вони підпорядковуються безпосередньо тільки голові облдержадміністрації та міському голові, а останні стають відповідальними за відродження промислового комплексу областей і міст.

Це дасть можливість керівництву держави сконцентрувати ресурси (як інтелектуальні, так і фінансово-матеріальні) на початок розв'язання проблеми технічного розвитку суспільства, вибудувати чітку вертикаль влади та окреслити послідовність дій, розмежувати обов'язки усіх учасників і запровадити механізм відповідальності.

Зрозуміло, що запропонованими заходами всіх проблем позбутися враз неможливо. Але з чогось треба починати. Це і може стати початком.

*Анатолій Іванович Бутенко, професор, доктор економічних наук, завідувач відділу Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...


Загрузка...

Александр Квасьневский: «Польша неизменно будет...

Александр Квасьневский — президент Республики Польша в 1995—2005 гг., в настоящее...

Проект госбюджета-2019 предполагает дефицит до 2,3% ВВП

Размер дефицита — 2,26% ВВП, а если грубо, то до 2,3%, сообщает и.о. главы Минфина Оксана...

Как упаковать экспорт

Примерно половина ВВП Украины формируется благодаря экспорту, и сокращение этого...

ЧМ в России: праздник, который не испортить

Главным мировым событием июня стал старт чемпионата мира по футболу, который в этом...

Лабиринты и тупики социального государства

Нашему государству неизбежно придется выбирать между популизмом и суверенитетом.

Загрузка...

Для проведения честных выборов Украине следует...

В преддверии общенациональных выборов-2019 критической значимости парламент обновил...

Александр Квасьневский: «Снова сделаем НАТО великим!»

«Даже самые сильные популистские партии могут в конце концов утратить власть»

Про заяви претендентів на папаху та «30 срібняків»

Сіре намагається робити своє оточення іще сірішим або ж підібрати когось собі «до...

Самородная угроза

На днях еженедельник «2000» провел конференцию на тему «Россия ставит на...

«Граница без проблем» звучит как анекдот

Может ли внешняя граница Евросоюза быть незаметной или функционировать без проблем? У...

Андрей Золотарев: «Российские санкции — пролог к...

Потеря полумиллиарда или миллиарда долларов, которые поступали из РФ, может оказаться...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Авторские колонки

Блоги

Маркетгид
Загрузка...
Ошибка