Про заяви претендентів на папаху та «30 срібняків»

№46 (883) 16 — 22 ноября 2018 г. 15 Ноября 2018 4.4

Початок кожної виборчої кампанії наповнений багатющими обіцянками кандидатів та партій. Довірливому виборцю можна збараніти (вираз Лариси Скорик) від щедрот самопроголошеної еліти. Найбільше приваблюють гарантії ймовірних президентів. Якщо ж на кандидатство претендує чинний глава держави, то прославляються його досягнення. Частіше уявні.

Кучма казав: «Лише сліпий не бачить успіхів», Ющенко хвалився «Мистецьким Арсеналом». Янукович з відомих причин не встиг продемонструвати «покращення». У Порошенка в активі є «безвіз», «найсильніша в Європі армія» та безліч бігбордів з сумнівними перевагами щодо мови і церкви.

Щоб не повторювати затерті штампи, конкуренти на найвищу владу знаходять щілини в масиві обіцянок, розуміючи, що виборець не настільки примітивний і бачить наслідки державного управління на власному прикладі — безробіття, безгрошів'я, безнадію... Тому популярними стають обіцянки «Новий курс», «Нова Конституція»... — те, що відрізняється від нинішнього, але невідомо чим і за що конкретно не доведеться згодом звітувати.

Люди настільки привчені до пустодзвонства, що не помічають очевидної невідповідності: кандидати обіцяють те, чим президенти не повинні займатися! Головний обов'язок президента — гарантувати дотримання Конституції. Усіма, найперше владою. Якраз у цьому сенсі нікому із глав держави за 27 років похвалитися нічим, бо вони найперші порушники Конституції, отже, руйначі правової системи. А коли в країні «не працюють» закон і право, на жодні позитивні переміни розраховувати не можна. Вся наша суспільна практика це підтверджує.

Розпочалося все з безглуздого декретотворення, протягнутого через Верховну Раду Л. Кучмою та його «реформаторським» оточенням. Умовляння мною спікера І. Плюща не допомогло, усього 12 депутатів не голосували за авантюру, а Л. Кравчук її погодив. І першим наслідком «реформаторства» — підміни закону декретом — стала втрата Україною найбільшого у світі пароплавства, торговельного та риболовецького флотів разом з правом на квоти для вилову риби. Дотепер ця, в кілька мільярдів, оборудка не одержала юридичної оцінки, бо потоптування закону ставало практикою, способом задоволення меркантильних інтересів певного кола посадовців.

Подібною стала передача тактичних ядерних ракет Росії, для чого ніяких нормативних актів не приймалось. Шалена атака на парламент з приводу приєднання до ДНЯЗ (Договір про нерозповсюдження ядерної зброї) велась не стільки з боку США, як з боку оточення нового президента (Л. Кучми), так званих національно-демократичних груп у парламенті (крім С. Хмари). Причина ж одна (ідея Д. Табачника): підняти до статусу державного візиту поїздку Л. Кучми в Штати. Ніколи було складати якісь договори, отримувати гарантії, обійшлись незабаром Будапештським меморандумом. Але «державним» візит став, зустріч із президентом Бушем промайнула на екрані, хоч незабаром з нагоди якоїсь думки глави української держави Буш, силкуючись пригадати, про кого йдеться, сказав: «У мене таких президентів пів-Африки».

Втрачений унікальний шанс для України — єдиної ядерної держави, що примкнула до ДНЯЗ. За такий крок в умовах глобального протистояння (яке продовжується і нині) і відомих намірів зруйнувати ядерний щит Союзу можна було відстояти будь-яку потребу України: фінансові компенсації, торговельно-економічні преференції, конкретні гарантії безпеки. Нікому було відстоювати.

Подібне повторилося з ініціативою про скликання Європейської наради з питань безпеки і співробітництва (на зразок «Хельсінкі-75»). За чотири роки мені вдалось зустрітися з усіма головами парламентів європейських країн і більшістю президентів, внаслідок чого бюро Парламентської Асамблеї Ради Європи прийняло постанову про підготовчу нараду голів парламентів 28 березня 1998 р. в Києві. Л. Кучма зірвав нараду (щоб перед парламентськими виборами не було переваг у Соціалістичної партії). Відхилено мою настійну пропозицію — йому виступити ініціатором, очолити процес стратегічного змісту. Верх узяло хуторянство і дріб'язковість. Переконаний, підготовка і проведення наради запобігли б трагедіям Югославії, Придністров'я, Грузії, України, дало б інструментарій для реагування на виклики, зв'язані з міграцією, тероризмом, торгівлею зброєю і наркотиками. І Україна(!) була би причетна до вкрай необхідних для Європи і світу перемін.

Натомість тодішній президент усі зусилля прикладав до зміцнення власного «монаршого» управління. Керівники областей, обрані у 1994 р., пройшли процедуру перепризначення президентом на зайняті вже ними(!) посади. Треба визнати, стало це за бажанням самих «губернаторів». (Я був на нараді у президента, просив керівників не робити дурниць. Марно. З ними, очевидно, була проведена попередня «підготовка».) Далася взнаки угодовська традиція прислужуватися вищим за посадою. І що цікаво, першими полетіли з посад ті, хто (за погодженням з Кучмою) ініціював переміну власного статусу: керівники Вінницької і Житомирської обл. та Києва.

Наступним кроком в напрямі узурпації влади стало звільнення з посади прем'єр-міністра Віталія Андрійовича Масола — найдосвідченішого управлінця. Причина — не таємниця: недолугий посадовець не терпить в підпорядкуванні сильнішого, розумнішого. Сіре намагається робити своє оточення іще сірішим або ж підібрати когось собі «до пари». Таким був Павло Лазаренко, котрий в інших умовах, можливо, став би нормальним службовцем для держави.

Не маючи досвіду практичної роботи в реальних, а не елітних — в «оборонці» — умовах господарювання, президент довірився реформатору Віктору Пинзенику. Молодий професор узявся запроваджувати рекомендації західних учених-економістів. Рекомендації, придатні для іншої системи господарювання, для інших передумов. Пригадується розповідь по-житейськи мудрого І. С. Плюща:

— Я питаю його (під час співбесіди перед голосуванням у сесійному залі. — О. М.), чи працював він де-небудь конкретно, на виробництві?

— Ні, — відповідає.

— А ти не боїшся йти на таку відповідальну і складну посаду?

— Ні, не боюся.

— Оце мене й «беспокоїть» (дослівно. — О. М.).

Афера з ваучерною обвальною приватизацією обернулась тим, що усі бачать тепер.

Антиконституційне, незаконне реформування земельних відносин, майже цілковите знищення господарюючих суб'єктів у селі, по суті знищення села як продуктивного середовища — наслідок некомпетентного, злочинного втручання невігласів у тонкий і вразливий пласт суспільного життя. Це удар у серце України.

Цей злочин ще не довершений. Мало знищити господарства, позбавити людей роботи, жорстоко експлуатувати землю, вбивати її хімією, знижувати її родючість. Треба її продати, перед тим розпаювавши в натурі (справедливого розв'язку такого завдання не існує в природі), видати державні акти на паї (заслуга відомої «аграрниці» Ю. Тимошенко), щоб згодом юридично надійно відібрати землю в українців, в України. Таку мету бачить нинішнє зовнішнє керівництво Україною. МВФ — інструмент керівництва. В цьому руслі вірнопіддано діяли усі наступні президенти, хоч перед своїм обранням клялися в протилежному.

Треба визнати, що жодна політична сила, окрім соціалістів, не боролась і не бореться проти такого злочинства. Нинішні заяви «претендентів на папаху» до уваги не беремо, це лиш тимчасові обіцянки для демонстрації «турботи» про народ і державу.

Жадоба до абсолютної влади як засобу збагачення і безконтрольності проявилась у керівників держави при підготовці, ухваленні і (особливо) у дотриманні Конституції. Причому спроби узурпації влади видавались обивателю і закордонню як боротьба за демократію і європейський вибір. Маю нагоду ще раз підтвердити: Конституція України, визнана найбільш демократичною в Європі, приймалась всупереч волі і намірам президента. Намірам щодо юридичного оформлення диктатури. Після Л. Кучми те продовжили В. Ющенко і В. Янукович.

Нинішній президент не став перейматися юридичними тонкощами. Він просто переступив Конституцію змістом усіх реформ. Він не підпорядковується вимогам Конституції. Він підпорядкований зовнішньому управлінню, для якого і Конституція, і український народ, і сама українська держава — щось таке мізерне, малозначне і нездатне протидіяти забаганкам світового уряду, що і ліквідація України може розглядатися ним цілком можливою. Благо, узурпована президентом влада в Україні слухняно працює у цьому напрямку.

Таке ставлення вищої влади до конституційного правопорядку неминуче проявилось у злоякісних виразках на тілі держави, охоплюючись найбільшим злом — корупцією. Вона стала інструментом управління. Які б злочини або інші негативні явища ми не розглядали, вони мають обов'язкову основу — корупцію.

Недофінансування енергетики на суму більш як $100 млрд. за роки незалежності, тобто недовикористання обов'язкових, зароблених самою енергетикою коштів, — корупція, розкрадання бюджетних коштів.

Знищення природи Полісся в ході «бурштинового Клондайка», втрата народного багатства — наслідок корупції в органах державного управління, контролю і нагляду.

Вирізання і вивезення лісу (поставки його в Європу з України найбільші, враховуючи навіть деревину сукупно з усіх регіонів Африки) — корупція спільно з європейськими фірмами, за згодою європейських міждержавних структур, МВФ і нашої влади.

Побори на митному кордоні сумою більші, ніж бюджетні витрати на науку, — корупція, злодійство.

Будівництво і ремонт доріг — «чорна діра» для бюджетних коштів та для грошей, відрахованих з постійно зростаючих захмарних цін на пальне. Тут корупція проникла в усі складові «дорожної» теми.

Офшорні рахунки більше як 500 наших громадян на чолі з главою держави — обкрадання бюджету, що передбачає і корупційну складову. До речі, якби обсяг офшорних рахунків — прихований прибуток — оподаткувати відповідно до закону, вистачило б на всі соціальні потреби в державі.

Безглузда забудова столиці та інших міст, виділення для того землі, надання дозволів та ін. — суцільна корупційна схема. Те ж саме щодо виділення ділянок у заповідних та природоохоронних зонах.

Закупівля ліків та медичного обладнання, проведення тендерів щодо інших операцій, торгівля неліцензійними товарами, система закупівель взагалі — середовище процвітання корупції.

Практично усі суспільні відносини — від влаштування дитини в садок до призначення на посади, організації виборів, розподілу коштів бюджету, навіть проведення футбольних матчів пронизані кримінальними схемами, які оберігаються, контролюються, використовуються як корупційні ліфти... інститутами держави: митниками, фіскалами, правоохоронцями, судами, Службою безпеки, прокуратурою і т. д. При такій практиці країна ніколи(!) не стане успішною, люди не вилізуть зі злиднів.

Дійшло до того, що навіть попередження катастроф засновано корупційним павутинням. Пригадую, у 2006 р. після вибухів на військових складах у Богданівці виявилось, що в Україні загострилася проблема утилізації великої кількості боєприпасів. Власного досвіду не було, обладнання теж, фахівців не вистачало.

Я звернувся до свого доброго знайомого Міклоша Рансдорфа з Чехії, який на той час був заступником голови комісії Європарламенту. Він приїхав до Києва з двома бригадними генералами — представниками НАТО. З нашого боку теж генерали представляли Міноборони. Гості запропонували опрацювати тему, визначити об'єкти, обсяги і строки утилізації, щоб зробити це безкоштовно, за матеріали від утилізації. В кабінеті Голови ВР усі демонстрували задоволення. А за дверима... Виявилося, «нашим» нічого не перепаде. А такий «хокей» нам не потрібен!

Надійний варіант демонструється уже більше 10 років: зброю збули, кінці — у воду (у вибухи): Бахмут, Новобогданівка (4 рази!), Лозова, Сватове, Балаклея, Калинівка, Ічня. Це моє припущення? Доведіть зворотне, якщо на складах взриваються навіть пістолетні патрони. Якщо після низки «диверсій» склади, що належать Збройним силам, охороняються «вохрівцями». Якщо за підрив обороноздатності країни (та ще у період війни) фактично ніхто не карається, коли то в одному, то в іншому місці попадаються торговці зброєю, а на руках у населення близько 5 млн. одиниць нарізної зброї. Звідки вона?

Корупція стала найбільшим гальмом розвитку країни. Небаченим у європейських країнах. Вона стала причиною недовіри до усього, що заявляють наші керманичі з різних високих трибун чи підписуючи міжнародні угоди. Їхнє лицемірство стало очевидним. Адже неможливо припустити, щоб офіційні представники нашої влади не знали, що усі структури державного чи місцевого управління проросли корупційними зв'язками.

Пригадаймо, на початку 90-х активні люди розпочали займатися підприємництвом, почав розвиватися дрібний та середній бізнес. Цей необхідний сектор економіки не відчував на той час сприяння з боку державних чи комунальних структур. Бракувало законодавства і досвіду.

Натомість увагу до цього сектора швидко проявив кримінал. З'явилися команди («бригади») рекетирів, формувалися відповідні «поняття». Бізнес змушений був пристосовуватися до співпраці з криміналом. У кінці 90-х це явище пішло на спад, частина «авторитетів» та їхніх груп перестрілялися, частину знешкодили правоохоронці, частина з тіньових наглядачів за бізнесом працевлаштувались у силових державних відомствах. Вийшло за формулою: «Хочеш побороти мафію, стань на її чолі».

Зло помножилось. Якщо бізнесмену чи підприємцю раніше було відомо, що від своєї виручки він має віддати «смотрящему», то тепер число «смотрящих» зросло багатократно, вони одержали законодавчий інструментарій для контролю усіх господарських (у т. ч. фінансово-банківських) операцій, з'явилася безліч «захисників» бізнесу в різних структурах державного управління і охорони правопорядку, безпеки, судів тощо.

Злодійські направду інтереси зв'язали взаємною порукою людей у формі, погонах і мантіях, багатьох — із депутатськими значками. Це многолике зло ненаситне, цинічне і нахабне. Його апетити лягають у собівартість товарів і послуг, відбиваються у ціні, за що кінець кінцем розплачується населення.

Це тупиковий шлях, затягування зашморгу найперше на шиї середнього класу. Це і спотворення суті державного управління, системи влади в цілому.

Звісно, якби влада формувалася за порядком, встановленим Конституцією, зло можна було б подолати швидко. Але вища влада в Україні — це великий бізнес. Він захищений від криміналу (а тепер від «кримінально-державних» структур) власною охороною, антиконституційними озброєними формуваннями, можливістю впливати на названі державні структури, на кадрову політику в них, що сприяє формуванню у відомствах кримінальних ліфтів, зв'язує їх круговою порукою.

Сам же великий бізнес стрімко набирає ознак сировинного, де менше робочих місць, висока норма прибутку, стабільний попит на світовому ринку. Де легше вивести

з-під громадського контролю своє багатство, сховати його в офшорах чи під маскою зарубіжних (хоч своїх) фірм.

Але цей бізнес керує державою, формує владу, утримує і контролює інформаційну сферу, закликає до демократії, європейського вибору, боротьби з корупцією, тлумачить по-своєму історію, вчить, якою мовою користуватись, в яку церкву ходити... Як людей зробити щасливими. Він не збирається припиняти війну, в нього інші інтереси. Побічним підтвердженням того є малий штрих: за рік в Україні зросла до 135 кількість багатіїв, що мають більше $50 млн. (проти 115 в 2017 р.), а більше 600 тис.(!) громадян покинули Батьківщину.

Те, що твориться в Україні, насторожує і Європу. У нас визріває середовище для фашизму, паростки його помітні в різних місцях. Бути байдужими до того європейці не можуть, маючи гіркий досвід. А ми самі можемо залишатися байдужими?

Вихід єдиний — зміна системи влади. Зміна, яка створить умови для виходу на перший план суспільного життя людини, кожного громадянина. Зробити це в країні з не найкращими традиціями бездержавного народу, з системою управління, що не змінюється від часів татаро-монгольського іга, дуже складно. Адже план проведення змін та їх зміст ми, соціалісти, пропонували починаючи з середини 90-х років, беручи за зразок європейську модель. І завжди наштовхувались — ні, не лише на адмінресурс, злочинний режим, який діяти здатен лише злочинно, — наштовхувались на байдужість людей, їхню марновірність, на, вибачте, продажність багатьох.

(Хай не ображаються ті, кого це не стосується, але... Спотворення результатів голосування відбувається у виборчих комісіях, починаючи з дільниць. У комісіях здебільшого місцева інтелігенція, у т. ч. вчителі. Невже вони не розуміють, що, підписуючи фальшиві протоколи, вони нищать країну, нищать і свою долю, долю своїх дітей? Годі тішитися «30-ма срібняками», тицяючи пальцями догори, — мов, гляньте, яких дурнів обрали! Придивіться до себе, прислухайтеся до власної совісті. Вами керують, вас купують пройдисвіти — тому, що ви, за словами Бориса Олійника, хочете продатися.)

Одначе тепер ми підійшли до краю прірви, до втрати своєї держави. Відступати нікуди, за нами не Москва, а... пустка і жертви безвинних людей.

Ясна річ, потрібен інший виборчий закон. Видно по усьому, його не буде: той, щодо якого проведено голосування в першому читанні, нікчемний за змістом, непридатний до застосування. Той, що підготував Олександр Барабаш, стосовно якого є подання Асоціації колишніх депутатів, не заінтересував нинішніх обранців, бо він руйнує існуючий там «договорняк».

Але ж, шановні депутати, вибори в парламент відбудуться відразу після президентської кампанії, бо новий глава держави, хто б ним не був(!) відразу видасть відповідний указ, маючи на те право і (вже чотирирічні) підстави. Він не керуватиметься нормою Конституції про те, що за рік до завершення каденції парламенту дострокові вибори не проводяться. Він виправлятиме помилку попередника (П. Порошенка), котрий уже три роки тому мав оголосити дострокові вибори через відсутність коаліції. А главі держави потрібен буде більш лояльний (політично, а не за хабарі!) парламент.

У таких умовах сподіватися можна на свідомість людей, усіх учасників виборчого процесу. Йдучи назустріч потребам громадян і держави, слід терміново сформувати лівоцентристське крило політикуму, знищене нинішньою і минулою (що одне і те саме) владою. Йдеться про своєрідну лівоцентристську (соціалістичну чи соціал-демократичну) європейську платформу. Основою її готова стати наша партія. Платформа об'єднається навколо багато разів проголошених перемін у напрямі соціальної справедливості, довкола свого кандидата в президенти.

Таким бачимо початок необхідних перемін.

Очевидно, що цей шлях — єдино потрібний.

Олександр МОРОЗ, голова Верховної Ради України II, V скликань

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...


Загрузка...

Вариант выхода из украинской дилеммы

25 ноября — после четырех лет вооруженного конфликта, 10 000 погибших и 1,5 миллиона...

Разговор без погон о ментальности и лифтах

Пришло время отказываться от привычки зарабатывать живые деньги на госзаказах в целом...

Михаил Погребинский: «Сдержанная позиция Кремля,...

Чтобы «инициатива» была поддержана ВР, нужна какая-то супер провокация, например,...

Об индустриализации можно забыть

В офис Союза химиков позвонили из Минэкономики с вопросом: «Аммиак — это жидкость...

Дэвид Марплс: «Не допустить превращения войны в...

Объемы товарооборота с Россией растут. Это говорит о том, что РФ открыта для общения с...

Дэвид МАРПЛС: «Деловые связи способны существовать в...

Участники организованной еженедельником «2000» конференции «Россия ставит на...

Загрузка...

Зачем Госрезерву пиар, если в закромах Родины пусто?

Основные результаты работы Госрезерва за последние три года: на складах ничего нет,...

Госпереворот: свидетель обвинения

28 ноября — второй тур президентских выборов в Грузии, результат которых трудно...

Для проведения честных выборов Украине следует...

В преддверии общенациональных выборов-2019 критической значимости парламент обновил...

Александр Квасьневский: «Снова сделаем НАТО великим!»

«Даже самые сильные популистские партии могут в конце концов утратить власть»

Самородная угроза

На днях еженедельник «2000» провел конференцию на тему «Россия ставит на...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Авторские колонки

Блоги

Маркетгид
Загрузка...
Ошибка