«Якби Чорновіл був живий, ви б його зжерли»

№48(844) 1—7 декабря 2017 г. 30 Ноября 2017 3 3.8

Ні задарма, ні за які гроші Тарас ЧОРНОВІЛ, відомий нині політексперт, депутат ВР кількох скликань, не став би напередодні майбутніх президентських виборів співпрацювати ані з Тимошенко, ані з Садовим, ані з Тягнибоком, Саакашвілі, Савченко чи Гриценком. «До того ж там амбіційність доведена до крайності, воно погано пахне і хочеться руки помити», — запевняв мене він.

Власне, в гості до Тараса на Срібнокільську завітала не стільки для того, щоби з'ясувати, хто йому з сьогоднішніх партійних ватажків більш до вподоби, скільки — поговорити про батька.

Щойно був 80-річний ювілей В'ячеслава Максимовича, і наш політбомонд — довго, щедро, з надривом — по всіх каналах ТБ розповідав, як він любить і шанує Чорновола.

Тарас заварив величезну джезву доброї кави, ми сіли за письмовим столом в його кабінеті й почали бесіду саме з цього — з батькового ювілею.

«Таємна вечеря»

— Одна фраза з коментарів на цю тему особливо запам'яталася: «Якби був живий Чорновіл, то історія України була б зовсім іншою». Отже, як би склалося, якби... Думав про це?

— В мене таке відчуття, що іншого просто не могло трапитись. Справа ж не в ньому, а в нас. Якщо хтось починає задавати зовсім інші стандарти — все, налітає свора, починають гризти, жерти! Коли батько був у мордовських концтаборах, можна собі уявити, який то був жах... Але він сказав у 1998 році чи на початку 1999-го: «Навіть там кагебісти наді мною так не знущались, як тут свої дорогенькі союзники». А він фразами не розкидувався. Він взагалі не був фанфароном, який любив красиві слівця.

— Представники БПП у цьому році ініціювали нове розслідування справи про загибель Чорновола...

— Це не БПП.

— Я сказала «представники»: там 300 депутатів, в тому числі й з провладної партії. Просили Луценка взяти під особистий контроль. Цікаво: їм дійсно болить, хочеться знати правду чи то просто — «на часі», бо ювілей?

— Попіаритись хочуть. Коли Чорновола нема в живих, він став дуже зручний.

«Якщо подивитись на події 1999-го з огляду політики, то багато хто впевнений: було вбивство, — переконував співрозмовник. — Але прямих доказів нема, як нема і свідчень. Хоча противники цієї версії досі стверджують: Чорновіл начебто на той час втратив популярність, був ні на що не здатний. Отже, сенсу вбивати не було.

Соціологія ж, яка на той час у нас тільки зароджувалася, доводить зворотнє. Тоді проводилось багато опитувань. І виявилась цікава штука: в другому турі президентських виборів 1999-го повинні були зійтися Чорновіл з Морозом.

Але в тих, хто прагнув розкласти власний «пасьянс», була абсолютно своя альтернатива. Хоча, як на мене, логічніше було б, щоби вони підтримали у тій ситуації Чорновола. Втім, існували інші важелі: все робилось задля того, аби зашкодити батькові.

На фізичне усунення, гадаю, не пішли б люди з оточення Кучми. До речі, я ніколи ніде не чув, не знаходив жодного доказу, щоби він давав такий наказ. Його фраза стосовно Чорновола могла б звучати наступним чином: «Сделайте так, чтобы он мне не мешал».

Далі ж — пішла «автономія»: хто і що мав робити. Спочатку влаштовували цькування. І Віктор Андрійович давав розпорядження комерційним банкам, щоб ті фінансували розкол Руху.

Якось один із партійних лідерів випадково потрапив в кабінет до Ющенка. Секретарка не догледіла, пропустила, а там саме проходила нарада з питання: що робити з Чорноволом? Так, так! Це обговорювали в кабінеті Ющенка! А рухівці туди поперли — душити, бити, добивати... Але другий етап з'їзду показав, люди його підтримували насправді.

Згадую львівську пресу: уся їхня падлючість раптом — після 25 березня, його загибелі, — змінилась на обожнювання. 24-го ганьбили, паплюжили, обливали брудом, а 25-го клялися в любові!

Хіба тільки львівська! У рівненських газетах, пригадую, про когось місцевого писали, мовляв, «цей комісарець — тут, а Чорновіл, комісарець, — у Києві. То нехай згорять обидва».

От ви питаєте: якби Чорновіл залишився, якою б була історія країни? Та ніхто б не дав йому влади! Причому не дали б «соратники» — не чужі, навіть не кучмістські. Мені розказували, як у Черкаській області ще у 1991-му перед виборами голова колгоспу зібрав селян і сказав: «Тут у нас независимость, партии уже нет. Але тому, хто проголосує за Чорновола, комбікорму не дам».

Фактично «на президента» йшов один Кравчук. Навіть Ткаченко, який його ненавидів, зняв свою кандидатуру і офіційно закликав своїх «твердолобих» голосувати за Кравчука.

Левко Лук'яненко в жодному виступі (а я їх моніторив тоді) нічого не казав проти Кравчука, зате по 25 разів згадував Чорновола в негативі.

Так само і Юхновський, весь з себе добрий, інтелігентний... І Хмара... А коли зараз вони кажуть: «Якби Чорновіл був живий», то я подумки відповідаю: «Так ви б його самі живцем зжерли».

На могилу не вилазять

— Якось дивилася 112-й канал, де пан Рабінович розповідав, як він допомагав Чорноволу популяризувати Рух. Мовляв, коли він жив у Харкові, до нього частенько приїздив Чорновіл...

— Якщо й приїздив, то на день-два, й дуже рідко. Зате в нього була віддушина — Одещина. Там у нього склалося з місцевою організацією, дуже любив Крим, з кримськими татарами був неймовірно близький. В Криму на будь-яких виборах першою йшла якась проросійська партія, а другою — Народний рух України. Уявіть! Це ж у Криму! Чорновіл любив Херсонщину. Там дуже багато переселенців, західняків, яких тупо викинули з їхньої землі й завезли «куда подальше». Поляки повиселяли лемків з-під Львівщини і загнали в степи.

«А він вважав, що на Донбасі його певна місія, — казав Тарас. — В 1991 році усіх лякали: якщо Чорновіл переможе на виборах, то буде катастрофа, розколеться Україна, з'явиться Донецько-Криворізька республіка. Отака страшилка.

Усі 90-і він максимально бував на Донбасі, а той віддячував йому увагою. Перше висування Чорновола кандидатом, до речі, сталося не у Львові, а в Дружківці Донецької області, на шахті ім. Димитрова. Шахтарі самі встановили невеличкий пам'ятник після його загибелі.

Коли він приїжджав у 98-му до Донецька, там дуже старався Янукович, бо був губернатором. Потім він мені більше години з пієтетом розказував — як він з Чорноволом зустрічався. От я й купився на ті розповіді...

А Руху, на мій погляд, уже давно немає. Я ще був готовий сприймати НРУ в період Удовенка: той справді переймався, йому боліло. Він переживав за дітище Чорновола, навіть коли був тяжко хворий, за пару місяців до смерті... Ми ж не знали про його стан, тому записали до суду в свідки по справі про загибель Чорновола. І Удовенко зобов'язав лікарню, щоб його «швидкою» привезли в Бориспільский міжрайонний суд. Він давав свідчення, скільки вистачило сил, дуже чесно і щиро говорив.

Потім з Рухом почався незрозумілий період за час Тарасюка. Таке враження було, що то номенклатурне призначення. Згодом взагалі вже було нецікаво: усі виявлялися дуже дрібними.

Мені можна закинути, що Чорновола я міфологізую. Певне, щось таке є. Ймовірно, тому, що не мав нормального дитинства з батьком: він сидів, коли я був малий. Потім, коли я став дорослим, а він остаточно вийшов і уже мав іншу родину, — так, ми спілкувалися. Але він був у Києві, а я — у Львові. Бачилися зовсім мало... Так що справді його образ для мене дещо міфічний. Про те, що батьки розлучені, я випадково взнав років через сім чи вісім після того.

Але є речі, які я пам'ятаю детально. В'ячеслав Чорновіл був першим у країні, хто поставив питання про ринок землі і що вона має належати людям.

І коли він керував Львівщиною, Івашко наполягав — «через нього там бузять», отже, включився механізм, який можна назвати «блокадою західних областей», тобто не пускали туди продукцію. Гроші ще якісь крутилися, але вони знецінювалися, а от постачання товарів припинили.

Що батько тоді зробив? Він поїхав до Білорусії, вмить з усіма домовився. Влаштували обмін продукцією. Після того поїхав у Харківську і Донецьку області, де сиділи комуністи, але з якими він у ВР знайшов спільну мову, і також домовився. В обхід ЦК Компартії України обком приймає рішення про взаємну торгівлю та економічні відносини Харківської і Львівської областей!

У 90-х ми відставали від Росії, навіть від Білорусії — по всьому. То він запросив до себе консультантами радників Собчака і Попова. Якщо б Росія пішла по тому шляху, що пропонували навіть лише радники Попова, то була б зараз «друга США», а не те, що є.

У будь-якому разі Чорновіл витягував економіку областей, хоча про нього казали: «Мітинговий політик, тільки промови може кричати».

Батька товкли за те, що зараз називають «федералізмом». Можу сказати добре слово про Кушнарьова, покійного. Він у Раді до мене підійшов перед тим, як виступити про федералізм, і каже: «Тарас, розкажи мені, що Чорновіл мав на увазі? Бо я деталі не пам'ятаю». Я сказав, добре.

Ще у 1989 році батько розписав, який має бути земельний устрій в Україні. Це назвали «Квітневими тезами» і «федералізацією». А я для себе після того вивів формулу: «Ідіот не може бути патріотом. Патріотом може бути тільки мудрий».

«ПіС» і «Йоббік»

— Весь загал, що керує нині країною, називає себе патріотами. Отже, за цією формулою, має бути мудрим? То наскільки мудро вчинили, що пересварилися з Польщею — через Бандеру, з Румунією — через мову, так само й з Угорщиною?

— З Польщею відбулися дуже показові речі. Там керує «ПіС», як називають партію «Право і справедливість» (Prawo i Sprawiedliwos'c' — консервативна політична сила, скорочено PiS.Авт.). Абревіатура дуже правильна, усю суть віддзеркалює. В них зараз від 50% з чимось рейтингу. Вони спокійно взяли всі гілки влади. На фоні, коли все погано, з'являється купа внутрішніх роздорів, тоді вилазить оце шовіністичне, через що з Україною, м'яко кажучи, зіпсувалися стосунки... Я знаю, що таке Польський інститут національної пам'яті. Чую, що вони про нас говорять! А що кажуть про німців — взагалі поза всіма межами. Німці в них у всьому винні! Поляки дивляться: Ізраїль щось там дістав від німців, то вони і собі хочуть! Та ваша ж Армія Крайова воювала не тільки проти фашистів, а й проти мирних німців. І проти наших воювала. А чого вартий Вітольд Ващиковський, який до того ніколи не цікавився націоналістичними темами, воно було йому чуже, але він зрозумів — зараз для нього зоряний час!

— Пан Ващиковський, міністр МЗС Польщі, заявив, що українців з антипольськими поглядами не пускатимуть на територію їхньої країни, але уточнив, що критерій антипольськості — носіння мундиру «СС Галичина». Цікаво, хтось одягне такий мундир, коли їхатиме до поляків, приміром, збирати яблука? Це так, до слова.

— Ващиковський починав робити внутрішню опозицію. Тоді Беата (Беата Шидло — голова уряду.Авт.) робить заяву, що за провал польської політики його треба звільнити з посади. Тоді він вирушує все назовні: оце й є — український варіант! Як ти його звільниш? Тоді то буде поступка «українським фашистам»! Насправді в Польщі гризня, при якій мішенню вибрали українців.

— А чи не ми давали привід? Особливо, коли всюди настирливо «перли» Бандерою... Ну навіщо було загострювати стосунки? Неодмінно зараз треба було в Києві міняти назву вулиці?

— Є такі речі, які, вважаю, треба робити. Це про перейменування. Німеччина, в якій залишилась би Гітлер-штрассе, не була б такою, як сьогодні. Форма задає суть. Це є моя позиція.

— Чому ж в Парижі залишилася назва вулиці — Rue de Stalingrad? Чому «Сталінград» французи не прибрали з назв метро, парків, площ?

— У роки окупації всі французські вулиці були перейменовані на німецькі. А після звільнення перейменовані в зовсім інші. Сталін же для них — ні холодно ні жарко. На відміну від нас, де він знищив велетенську масу українського народу. Що стосується перейменування «на Бандеру»... Поляки, якби не було в Києві вулиці Бандери, знайшли б назву в будь-якому місті, у тому ж Львові, бо їм просто треба була причина, щоб посваритися з нами.

— З Угорщиною відносини стали напруженими через мовний закон. Хіба він на часі?

— Для угорців то просто привід — посваритися. Насправді, як і у Польщі, там внутрішні розборки. Але винним знов-таки «призначають» Україну. Ми маємо Угорщину, в якій вибори наступного року. Партію Орбана ФІДЕС (Fidesz — Magyar Polga'ri Szo..vetse'g — Угорський громадянський союз.Авт.) підпирає «Йоббік» (повна назва «Рух за кращу Угорщину»Jobbik Magyarorsza'ge'rt Mozgalom націоналістична праворадикальна партія. Авт.). Що б мені не розказував політолог Мага, які в нас усі хороші на Закарпатті, а в Угорщині ніхто ніякого «Йоббіка» не підтримує, я знаю, що все навпаки: підтримує! І на Закарпатті всі організації угорські сьогодні контролюються навіть не ФІДЕСом, а «Йоббіком»! І вони диктують. Я так вважаю, що й Геннадій Геннадійович (Геннадій Москаль — губернатор Закарпаття.Авт.) теж під їхнім впливом.

Кого завербували

— Внутрішня колотнеча загострилась і в нас — в очікуванні виборів. Отже, поговоримо про вітчизняних політиків. Рік тому, приміром, Савченко була героїнею, а тепер — «рука Москви». В нас же щодо оцінок політиків — суцільне божевілля!.

— Мені не подобається, коли оцінки міняються без причини. Але не в випадку з Савченко. Наведу такий приклад. Є Віктор Чумак, депутат, страшно опозиційний, критикує всіх. Правда, за підтримки БПП пройшов до ВР.

«Так от — що трапилося, чому раптом людина змінилася? — продовжує Тарас Чорновіл. — Пам'ятаєте, проходив свого часу конкурс на голову НАБУ? В числі претендентів був і Чумак. Тоді вся «українська прогресивна громадськість», включаючи найємів і лещенків, в один голос кричала, що цей конкурс АП пробує переробити під себе, хоче мати слухняного голову, і якщо, не дай боже, буде Чумак, то це означає, що адміністрація купила для себе НАБУ!

На наступний день після того, як Віктор Чумак остаточно пересварився з Порошенком, усі почали говорити протилежне! І я вже чую від цих же людей, що «якби був Чумак, то вже б і Порошенко сидів, і був би порядок».

Тут як в анекдоті: «Дядьку, я не злопам'ятний, я просто пам'ять маю добру».

Переходимо до Савченко. Я, наприклад, знаю, що це таке — довгі, тривалі голодування, в тому числі сухі. А те, що вона розповідала історії, як голодує, — то була брехня! Якщо в тебе голодування сухе, тобі колють глюкозу. І ти помреш на пару тижнів пізніше, ніж якщо не будуть колоти. Але в тебе все одно атрофуються внутрішні органи.

Так, переграли з «Героєм України»... Але потім почалися речі, які вже можу оцінювати. Вважаю, що я міг би бути дуже хорошим політтехнологом. Деякі речі прочитую ліпше, ніж інші. Так от, коли почалася вся ця історія з Савченко, яка «рятує українських в'язнів», то відразу по Станіславському: не вірю з першої секунди.

Вважаю, що її могли завербувати дуже давно, може, ще під час Іраку (у 2004—2005 роках перебувала у складі українського миротворчого контингенту.Авт.), де попалася американцям чи на дезертирстві, чи на якомусь порушенні. Мала би сісти, але то був би кінець кар'єрі військовій назавжди. Хтось її витягнув. Хоча в неї не було ультрабагатих батьків, мама простенька, витягнути не може. Ймовірніше, тоді й відбулося вербування чиєюсь людиною. А потім виявляється, що ця людина є людиною ще когось. І так тебе передають по ланцюжку...

Оскільки у Савченко інтелект не є дуже високий, а самозакоханість аж пре, то її могли вербувати дуже просто — методом доброго-поганого слідчого. Один на неї тисне, а потім приходить другий і каже: «Эти суки, эфэсбэшники, мы сейчас вас вырвем от них, я постараюсь вам помочь... Россия — не вся такая... Вы только обо мне никому не скажите...». І це найкраще вербування.

З нашими батальйонами і добровольцями на Донбасі дуже все непросто: від ультра-патріотів і пасіонаріїв неймовірних до звичайного криміналітету, який бився проти протилежного криміналітету, фактично — банда проти банди. У тих це називалось «ополченці», а в нас — «добробати». І таке було. І агентура відверта.

Є певні дуже серйозні дані, згідно з якими той самий Семен Семенченко, он же Гришин, після злочину, здійсненого в Севастополі в 2007 році, втік до Москви, а потім в Москву чомусь вивезли його кримінальну справу. Там вона зникла. Але він — «герой»! А я думаю, коли справа опинилася в РФ, то й вербування могло бути».

«Всі до Януковича бігали!»

— Ще одна персона, яку важко не згадати, якщо мова про «героїв нашого часу», — Саакашвілі...

— ... додайте до цього списку і Абромавічуса!.. Теж «крупний дєятєль». У нашій політиці є шикарна штука: щось трапилось — і зразу «я не я і хата не моя».

«Янукович — страшний, — знову перейшов на монолог співрозмовник. — Але я згадую, коли мене призначили начальником його передвиборчого штабу, як Кужель, яка зараз у «Батьківщині», боролась, щоб її призначили! Бо вона тоді була проти майдану, говорила про «помаранчеву мразь», а тепер каже: «Мене там не було».

Та всі там були! Всі до Януковича бігали. Юля з Волковим (Олександр Волков — колишній «директор» парламенту, народний депутат кількох скликань. Авт.) приходила. І Костенка (Юрій Костенко — голова УНП, соратник Віктора Ющенка. Авт.) я там бачив.

Здається, зараз я єдиний як останній ідіот розказую, що я там був, і кажу, що помилився, коли йшов до Януковича. Хоча взагалі себе вважаю непоганим психологом...

До речі, хотів стати фаховим психологом, свого часу прийшов вступати до МГУ, там на мене подивилися: «Мальчик, ты что — с ума сошел? Отец — диссидент». Це ж був Радянський Союз, глибокий, 82-й рік. Тому, вважайте, з психології я — самоучка.

Так от прорахував Ющенка: чому він не може бути президентом України, а якщо таке станеться, то це буде дуже погане, гниле, нікчемне президентство. Це я написав на початку 2003 року. Статтю потім по всій есдеківській пресі передрукували по кілька разів.

Але я полінувався прораховувати свого часу Януковича, коли до нього пішов. Я знав про фактичну причетність Ющенка до смерті мого батька... Хоча він на тому засіданні про горшки думав, навіть не знав, про що вони голосують...

А не прораховував Януковича тому, що він виглядав людиною прогресуючою. Справді тоді був хорошим прем'єр-міністром. І якщо розглядати його діяльність як голови уряду — з боку стабільного розвитку, то, напевно, Янукович був найсильніший з попередників. Я на це купився. До того ж дивився на те, як він вивчає українську, а ще — розказує про зустрічі з Чорноволом.

Що стосується Саакашвілі, то теж спочатку був гарний образ: грузинський реформатор! Ну, візьми і подивися хоча б по ТВ — як він жорстоко розганяв мітинги.

Я обурювався, як він незграбно, тупо підставився по Південній Осетії, коли вишколена, мотивована, розцяцькована, в шикарній американській формі грузинська армія драпала, кинувши все — і гарнізони, і зброю! Драпала з повними штаньми аж за Тбілісі.

Тоді дупу Саакашвілі врятували чотири президенти: три лідери країн НАТО і четвертий — наш Ющенко. Респект йому за те, що тоді полетів у Тбілісі, на яке йшли російські танки. Я все це знав. Але!.. «Саакашвілі — батько грузинських реформ». Ото є те, на що я купився.

Коли Саакашвілі привели сюди, ще й купу інших, — тоді я вже не вірив у «нові обличчя».

Як тільки чую «нове обличчя» — в мене починається задуха від нафталіну, натуральна алергія, бо розумію: щось не те. Серьожу Лещенка ми ж теж знали, й Світланку Заліщук — які вони були правильні, доки не стали депутатами. Все! Квартири в Києві, таке інше... Тому й оте розуміння помилкове. Я міг би зараз покидати каміння в Порошенка за недолугі призначення, але не можу, бо купився: на всяких ефірах я сам казав про Саакашвілі — начебто його реформаторство в Грузії... Потім виявилося, що для грузинських газет він сам усе вигадував про себе.

Так само, як тепер вигадує, що він на початку 90-х «Черноволу обещал, что поддержит Украину». По-перше, ти ж не спілкувався з Чорноволом ніколи і ніде! По-друге, це підлість просто, тому що ти спекулюєш на темі Руху. По-третє, особистими друзями Чорновола були дисидент Мераб Костава і Звіяд Гамсахурдіа (колишній президент Грузії. Авт.), яких ти, Саакашвілі Міхо, мажор, вихованець номенклатурного грузинського середовища, просто ненавидів.

Вони були там, а ти сидів тихенько в Україні, потім в Америці, в Європі. А коли в Грузії вщухли війни, прийшов Шеварднадзе, ти повернувся, гарну кар'єру зробив, скоро став би міністром. Але в певний момент спрацювала звичка — хто тобі зробив добро, їх зраджувати. Вона типова для Саакашвілі у всьому. І він зрадив Шеварднадзе.

Я знайшов в Ютубі записи його виступів грузинською мовою. Боже, як натхненно! Слухаєш — захоплюєшся. А чуєш переклад і жахаєшся: «Що він несе?! Там не зв'язані думки, повна беліберда!» Тепер він говорить українською, російською — якщо вслухатись, то там шизофренія».

Галицька баронеса

— Ну й насамкінець переходимо до «тяжеловесов» — тобто тих персон, кого суспільство розглядає як майбутнього президента, бо зараз усі наші помисли саме на цю тему: «Хто стане наступним?»

— Я дивлюся на це трошки спокійніше. Й не належу до людей, для яких вибори — внутрішня моральна катастрофа, бо «ні з кого вибирати, всі страшні, але якщо знову Порошенко — то це для мене смерть психологічна».

«З Порошенком я знайомий з 2000 року, в певний період ми були ворогами, достатньо відвертими, особливо з 2002-го, коли я пробував з Ющенка зробити революціонера, — став детально оповідати про наших політиків Тарас Чорновіл. — Ну, це маразм повний! Я дурний був, як валянок. З Ющенка такий революціонер, як з купки лайна дирижабль.

Через це ми тоді дуже сильно сварилися з Порошенком. А потім якось згладилось... Зрештою, наші стосунки були досить позитивні. Мені не подобається багато чого в його кадровій чи інформаційній політиці, тому що, вважаю, про нього ми повинні дізнатися від нього, і до того, як станеться скандал, а не від якогось журналіста — після скандалу...

Десь з початку 2000-х знаю Гройсмана, батька його знав непогано. Дуже добре знаю Парубія. А про мої відносини з Луценком, ще у 2001-му, як ми по барикадах разом лазили, легенди ходили... Тому в мене середовище влади, яка сьогодні є і яку всі ненавидять, не викликає ненависті. Навпаки, є цілком трошки дружнє, доброзичливе сприйняття.

Я не «порохобот», заробляю за кордоном, причому добре заробляю, тому можу бути вільним у судженнях. Але я цим людям дійсно в чомусь симпатизую. Хоча, звісно, не можу бути на 100% об'єктивним.

Через це для мене немає трагедії — за кого голосувати? «Хай ліпше сюди прийде Путін, ніж знову буде Порошенко»... Я чув цю фразу, до того ж від людини з дуже патріотичного середовища.

От дивлюся на соціологію... Проект, який мені сильно не подобається через особливу нечесність, нечистоплотність, але на який я теж купився, бо на парламентських виборах здуру за «Самопоміч» проголосував.

Кажуть, рейтингова політична сила. Але вона грається в небезпечну гру. «Давайте відріжемо від України Донбас і Крим!» А давайте ми ще щось відріжемо?..

А я ще пригадую газету Андрія Садового — «Поступ». Гарна газета, інтелігентська. Там шикарний художник малював речі, які ніхто б ніде не розмістив: сепаратизм галицього ґатунку. Картинку одну запам'ятав: сидить місцева баронеса, а поруч метушаться якісь тупі салоїди з України — з вусами, в шароварах. Й вона каже: «Дайте мені свіжий номер «Кур'єра львівського», а це бидло висічіть батогами». Це ж про українців як про символіку...

Так от «Самопоміч» має шанси проходження в парламент, якщо не провалиться остаточно до того часу. Але в неї жодних шансів на президентських виборах. І мене це втішає.

Найєм з Лещенком, вся їхня компанія бігає з ідеєю партії Ситника (Артем Ситник — нинішній директор Національного антикорупційного бюро.Авт.). Думаю, у 2018 році він покине свою посаду, аби уникнути можливого арешту. Бо є за що.

Одне те, що повернені Каськівим 800 млн. грн., вилучені НАБУ з прокуратури, — то його вина перед Україною. А Генпрокуратурі лишилося 7 млн. після того, як Каськів повернув кошти. Отже, 100% тепер він вийде «за умовним терміном», якщо його засудять. У тюрму не можна, бо він повернув збитки, до того ж сім'я там, четверо дітей. А 800 мільйонів приховало НАБУ!

За це Ситник мав би сісти на 10—15 років. Причому не тільки по Каськіву — там і по Садовому, по землі, по Саакашвілі справи... Квартира Лещенка — найменше зло, але і цього вже достатньо, щоб поцікавитися: чому всі справи НАБУ під сукно ховає? Там же їх сотні!

У нас знаєте, хто не сідає в тюрму? Той, хто в останній момент зуміє на все горло закричати: «Я — ворог цього бандитського режиму, мене переслідують!»

Думаю, Ситник до арешту встигне зіскочити з НАБУ, організує якусь партійку. Всі ці «демальянси» й решта — злодійкувата, корупційна, брехлива, падлюча — воно рвоне «під нього», й оця банда буде перти на парламентські вибори. На президентські — навряд чи.

Ще є кілька персон... Приміром, Гриценко з його принципом «перший непрохідний». І хоч має непогану соціологію й до виборів умудряється її обновити чисто своїм особистим шармом, все одно ця теза з «непроходимістю» відразу викликає певні асоціації. Я ж колись у лікарні працював і знаю, наскільки операція з «непроходимості» смердюча.

Гра «у Вакарчука»

«Лишається ще кілька персоналій, крім Порошенка, — продовжував співрозмовник. — Перш за все це Юлія Тимошенко, в якої, бачу, намітився певний спад... Припускаю, що це, можливо, через проблеми зі здоров'ям чи то наслідки, ймовірно, перенасиченої пластики? Вибачаюсь, але така моя власна думка.

Зверніть увагу, що Юлія Тимошенко живе зараз не за політичним календарем країни, а за якимось іншим. Бо коли пленарний тиждень, на якому йдуть кілька законів, які в уряді президента визнаються як інформаційні, проти яких жорстко виступає Тимошенко, їх критикує, — і раптом її нема на остаточному голосуванні!

П'ять тижнів готувати піар-сцену, підігрівати атмосферу до того, що «прийняття цього закону — це є крах України». І раптом — не зіграти останній акорд?! Лишити все на Серьожу Соболєва?.. Щось тут не те. Тобто я переконаний, що в неї справді є серйозні проблеми. Отже, і питання: чи вона взагалі зможе бути учасником перегонів?

Плюс навіть ззовні вона сильно змінилася, як на мене, — у неї став надто злий вираз обличчя. А люди не хочуть таких. Вони хочуть крикливих, але без жовчі...

Парубій не буде іти на президентські вибори, і Гройсман не буде, і Луценко.

Зараз дуже сильно крутять Вакарчука. Чотири рейтинги різних конкуруючих компаній, в тому числі — на замовлення Ради Європи, й у всіх перше місце у Порошенка, з невеликим відривом від нього йдуть Тимошенко й Вакарчук.

Причому в тому, де робили для ЕС, думаю, то є найчесніше опитування, другим номером — Вакарчук!

В мене є підозри, що Славко грається в цю тему, яку йому запропонували. Хто саме — то питання. Одні кажуть — Коломойський, другі — Пінчук, треті — що Пінчук на проханням американців, тож він його і крутить. Це версії конспірологічні, я жодну не підтримую.

Але справа в тому, що Вакарчук — він же шоумен непоганий, був депутатом, правда, через три місяці перестав ходити на сесії, сказавши: «Хлопці, як мене це задовбало, що ви тут робите?»

Та й він не такий дурний, щоб не зрозуміти, що на наступний день після обрання ще до інаугурації всі, хто його до того любив, почнуть ненавидіти. А артист — він живе любов'ю. Якщо його будуть зневажати і плювати в його бік, принижувати, то для нього це дуже поганий подарунок.

Втім, думаю, знайдеться дуже багато людей, які йому це пояснять, якщо вже не пояснили. Припускаю, що підігрування тим рейтингам може бути дуже добре продумана рекламна акція самого Вакарчука по приверненню уваги. Але — як до артиста, не як до майбутнього президента. Хоча бог його знає: всі ми сходимо з розуму в певний момент».

— У будь-якому випадку на виборах треба буде визначитися. І кого підтримає Чорновіл?

— Називайте мене як схочете, але я спокійно проголосую за Порошенка, хоча нічого від цього не виграю. Вернімося до маленької детальки. «Що там Порошенко каже? Що він пообіцяв?..» — ми думаємо, що народ саме цим живе. А насправді у нас велетенська маса людей, які взагалі не знають, хто там в опозиції, хто в коаліції. Вони не дивляться новин в принципі ніколи. Бо вони дивляться якісь фільми, навіть на Львівщині ловлять російські канали, тому що там «жизненные сериалы, про любовь».

«При тому всьому, коли доходить до голосування, більшість починає перебирати варіанти: за кого? — знову вдався до монологу Чорновіл. — Знають його і Юлю. Є певна частина надірваних, які будуть голосувати за неї, і ті, хто спокійніший, — «все будет хорошо, лишь бы не было войны» — це і є отой центральний пласт, на який Порошенко може розраховувати.

Хоча прогресує тенденція: всі більш-менш працьовиті, соціально активні поступово драпають з України. Причому драпають ті, хто має руки, хто готовий працювати. Якщо хоча б трошечки щось буде розвиватися тут, їм же все одно доведеться вертатися.

А от коли драпануть ті, хто може вкладати якісь гроші, щось робити реально, — оце катастрофа. Поки втікають будівельники масово в Польщу.

Коли Угорщина почала робити заяви — з приводу мови — по тих територіях, то усе Закарпаття стало практично на вуха, окрім двох районів — Берегівського і Виноградівського.

До того моменту «Мадьярщина» — це було щось святе, поки в Будапешті не почали гратися у реваншизм. Я трохи знаю закарпатця: коли почалися ті угорські «ігрища», у народі виник фактор відповідної ненависті. Тому якраз це нас може згуртувати, змобілізувати.

Я бачу біду в іншому: якщо це все — з реформами, багато з чим ще — буде тягтися довго, повільно, то у нас просто не лишиться, кому жити у цій країні. Оце мене лякає. Тому що реформи повинні бути швидкі».

— І все ж... Тарасе, відверто, яка політична сила могла б звернутися, щоб ти її, умовно кажучи, напередодні виборів «піарив»? Зрештою, то золотий час для політтехнологів, хоча й стверджуєш, що таким ти не є. Тільки прошу: коротко і чітко. Кого сприймаєш, кого ні?

— Тимошенко — категорично ні, бо дуже не люблю, коли брешуть, тим більше що за нею бачу «російські вуха». Саакашвілі?.. Та прости господи... Савченко? Навіть говорити не хочу... Вакарчукові я б довго і нудно став би розказувати, чому не потрібно туди йти і як йому буде погано, якщо раптом його оберуть.

— Ні, ну з Вакарчуком, сам же казав, то лише гра...

— Та в нас після отого дурного фільму «Слуга народу» навіть Зеленський отримає 5% на виборах!..

— А «Свобода»? Певне, що вона на чолі з Тягнибоком схоче взяти реванш за програш на минулих парламентських.

— Свободівці за ідеологією є стопроцентні комуністи, набагато більші, чим комуністи Симоненка. Тому що ці — «обуржуазівшиєся», а свободівські — в чистому вигляді.

Раніше я був правим, але здрейфував до центру. Втім, у мене ностальгія по правих.

Якщо б у Яроша, Стецьківа був дійсно серйозний правий проект, у принципі став би десь їм підігрувати, тому що мені це подобається.

Хоч не агітував би за них, зате лупив би по їхніх ворогах, з якими в мене особисті рахунки.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...


Загрузка...

Второе пришествие Бидзины Иванишвили

Бидзина Иванишвили cогласен вновь возглавить партию «Грузинская мечта»

От заката столетия демократии к глобальному...

Либеральная демократия скатилась с пьедестала беспрецедентной экономической мощи до...

Тревога и скепсис

В России со скепсисом смотрят на намерение Украины выйти из СНГ, с тревогой — на...

Загрузка...

Первые залпы прямой наводкой

Вы узнаете: есть ли у Авакова президентские амбиции, в обмен на что Петр Порошенко...

«Холодная война» как шанс на второй срок

Если вам кажется, что какой-то пиар бесконечно плох — значит, он просто имеет других...

На втором фронте без перемен

В отношениях Украины с Россией возник новый конфликт. В конце марта близ косы...

«Новичкам» здесь не место

Дело с отравлением экс-шпиона Сергея Скрипаля и его дочери Юлии вбило еще один клин...

Век неба не видать

Кладбище «бумажных самолетиков»: почему многочисленные проекты «Антонова»...

Похлеще Манафорта

Уже несколько лет украинский истеблишмент (как чиновники, так и политики)...

Комментарии 3
Войдите, чтобы оставить комментарий
ella

Его полит.путь - это путь зaблуждений и ошибок,которые он и сaм,нaдо скaзaть,признaет. Любуется своей откровенностью..) Другaя его чертa - это легкость,с которой он перебегaет от одной полит.силы под крыло другой. Был бы он кaкой-нибудь крaсоткой,aртисткой, бaлериной и т.п,это могло бы дaже нрaвиться,умилять. Но тут - мужик,политик.. Это интервью есть,по сути,приговор себе сaмому. И это хорошо.

- 2 +
Виктор
30 Ноября 2017, Виктор

В.Чорнвол идеи не гений, что же природа так на тарасике то отдыхает, даже больше чем отдыхает

- 14 +
Валерий
30 Ноября 2017, Валерий

Прочитав интервью ещё раз убедился в справедливости поговорки : "Де два украiнця -
там три гетьмани . " Даже странно , что она (поговорка) не всплыла во время интервью .
Сам Черновол пытается подать себя в качестве этакого самодеятельного " психолога ",
ну что ж , у каждого свои тараканы в голове . А я снова обращусь к народной мудрости :
" Далеко куцому до зайця ".

- 13 +

Получить ссылку для клиента
Авторские колонки

Блоги

Маркетгид
Загрузка...
Ошибка