Рейдерство в кожному будинку

№1–2(802) 13 — 19 января 2017 г. 11 Января 2017 5

Розкрадання стало каменем спотикання на шляху реформування житлово-комунального господарства // NewsVo.Ru

Наголошуючи на важливості боротьби з рейдерством, влада має на увазі виключно захист інтересів великих власників та ані словом не згадує про багато мільйонів жертв рейдерів — співвласників багатоквартирних будинків.

22 липня 1992 р. набув чинності закон №2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду». Він визначає: «Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання... Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. і.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремій приватизації не підлягають».

Начебто все ясно. Але тут є слабке місце, з чого не забарилися скористатися шукачі легкої наживи. При безоплатній приватизації квартир частини ідеальних часток співвласникам не визначалися і не виписувалися, а право власності на допоміжні приміщення у правовстановлюючі документи формально не вносилося — адже, як зазначив Конституційний Суд у рішенні №4-рп від 02.03.2004 р., «підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій».

Допоміжні приміщення, місця загального користування і надвірні споруди передавалися власникам безоплатно приватизованих квартир у спільну сумісну, а не в спільну часткову власність. З чого й скористалися шахраї, оголосивши, нібито ці приміщення у власності та в оренді не перебувають, тож можуть надаватися суб'єктами владних повноважень як неналежними власниками в оренду з правом подальшої приватизації.

Цей процес відображається у документах. Приватний житловий фонд протиправно обліковується у складі багатоквартирних будинків комунальної форми власності, а в графах з переліком змін у відповідних таблицях постійно зменшуються аж до нуля тільки площі розкрадених приватних підвалів і горищ, які позначаються розмитим терміном «нежитлові приміщення».

Подивімося, як це відбувається, на прикладі столиці. Рішеннями Київради №208/1642 від 27.12.2001 р. «Про формування комунальної власності територіальних громад м. Києва» та №284/5096 від 02.12.2010 р. «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» весь приватний житловий фонд багатоквартирних будинків гамузом, без розбору — де закінчується комунальна і державна та починається приватна власність, було внесено до переліків об'єктів комунальної власності.

Причому разом із викупленими і приватизованими квартирами та допоміжними приміщеннями, які вже багато років тому мали бути виключені з переліків державного та громадського житлового фонду, передані у приватний фонд і списані з балансу основної діяльності обслуговуючих організацій та самозваних балансоутримувачів.

Ці рішення Київради мають відверто протиправний характер, адже вони передали у власність територіальної громади столиці приватне нерухоме майно з порушенням установлених законом норм, якими врегульовано порядок набуття і передачі майна у комунальну власність. Передачу приватної нерухомості у власність територіальної громади рішенням органу місцевого самоврядування жодним законом не передбачено.

До того ж Київрада діяла всупереч ст. 41 Конституції, яка гарантує непорушність права приватної власності, набутої в порядку, встановленому законом.

Висновок науково-правової експертизи Київського регіонального центру Академії правових наук №108 від 22.06.2009 р. підтверджує відсутність підстав вважати будинки, у яких відбулася приватизація квартир, допоміжних приміщень і місць загального користування, об'єктами комунальної форми власності (власністю територіальної громади).

Завершення передачі державного й громадського житлового фонду власникам квартир постійно затягувалося і відкладалося через намагання держави й останнього попереднього балансоутримувача ухилитися від виконання передбаченого законом зобов'язання провести в будинках, де відбулася приватизація, перший капітальний ремонт. Не виконувати це зобов'язання можна було, доки не завершився перехід прав власності. А для цього треба було якомога довше утримувати приватний житловий фонд у комунальному рабстві.

Рішення Київради забезпечувало збереження контролю над приватним житловим фондом і над коштами, які надходили як оплата за його утримання та обслуговування. Протиправне утримання приватного фонду у нібито комунальній власності давало змогу продовжити існування комунальних підприємств, які й надалі незаконно поширювали на нього свої правомочності — при цьому не виконуючи основних обов'язків щодо утримання об'єктів у належному технічному стані.

Але головна принада для посадових і виборних осіб укупі з комунальниками полягала в можливості відчужувати на замовлення рейдерів та інвесторів допоміжні приміщення і місця загального користування приватного житлового фонду під виглядом комунального майна і отримувати від цього неправомірну вигоду.

У Києві близько 10,5 тис. багатоквартирних будинків. Фактично в кожному з них є допоміжні приміщення, передані у власність мешканців за фактом першого викупу чи безоплатної приватизації квартири як такі, що не можуть відчужуватися і не є об'єктами самостійних цивільно-правових відносин.

Сьогодні у власників приватизованих і приватних квартир їх украдено на замовлення рейдерів за сфабрикованими документами, у яких злочинно змінено правовий режим і статус власності — з допоміжних нежитлових приміщень житлового фонду на нежитлові вбудовані приміщення нежитлового фонду.

Допоміжні нежитлові приміщення житлового фонду — це сходові марші, міжповерхові майданчики, вестибюлі, пішохідні шлюзи, позаквартирні коридори, комори, сміттезбірні камери, горища, підвали, трансформаторні тощо, а також надвірні господарські споруди (сміттєзбірники, сараї і т. ін.)

А нежитлові вбудовані приміщення нежитлового фонду — це приміщення громадського призначення, вбудовані в житлові будинки на першому, другому і цокольному поверхах, — для магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування тощо.

Здавалося б, різниця очевидна. Але рейдерів це не зупиняє.

Законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» оформлювати право власності на нерухомість і видавати відповідні свідоцтва покладено на місцеві органи державної реєстрації. Однак Київська міськдержадміністрація розпорядженням №1820 від 2001 р. на порушення цього закону самоуправно наділила головне управління комунальної власності КМДА (нині — департамент комунальної власності) правом оформлювати і видавати свідоцтва про право комунальної власності на об'єкти нерухомого майна.

І відразу до комунальної власності потрапили допоміжні приміщення приватного житлового фонду — у т. ч. горища, які розбудовувалися під прикриттям надуманого ремонту дахів.

Такі мансарди зводилися з порушенням закону «Про приватизацію державного житлового фонду» та рішення Конституційного Суду №4-рп від 02.03.2004 р., у якому, зокрема, зазначено: «Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які вирішують правовий режим власності».

Згідно з п. 1.7 додатку 1 до рішення Шевченківської райради №112 від 26.12.2002 р. «Положення про порядок переобладнання горищ і заміни дахів будинків на мансардні поверхи в Шевченківському районі м. Києва», «надання погоджень на переобладнання або реконструкцію горищ в будинку (в т. ч. і на переобладнання в межах своєї квартири), де відсутнє об'єднання співвласників, проводиться тільки після отримання згоди власників квартир». Але хто ж їх питав?!

Пік таких кримінальних оборудок припав на 2003—2009 рр., коли вартість 1 кв. м допоміжних приміщень у столиці (залежності від району) коливалася на вторинному ринку від $3 тис. до $6 тис. А набувалися у власність вони за залишковою балансовою вартістю, тож прибутки рейдерів у сотні разів перевищували їхні витрати на купівлю краденого.

Мали добрий зиск і особи, уповноважені на виконання функцій держави і місцевого самоврядування та заснованих ними комунальних підприємств. В середньому вони отримували тільки на районному рівні від $30 тис. до $50 тис. за кожний об'єкт украденої приватної власності. Хабарі давали не тільки чорною готівкою, а й квартирами та автомобілями, які чиновники і депутати оформлювали на родичів і підставних осіб.

Важко навіть уявити розміри втраченої вигоди законних власників і обсяги не отриманих ними доходів від використання своєї власності, які мали б піти не на розкішне життя рейдерам, а на утримання, поточний і капітальний ремонт будинків. Адже кошти від продажу допоміжних приміщень і місць загального користування отримали не законні власники. «Біла» частина від продажу надходила до бюджету, де ці кошти зникали назавжди, а чорна готівка розходилася по кишенях членів організованих злочинних угруповань.

Розкрадання допоміжних приміщень і місць загального користування приватного житлового фонду призвело не тільки до пограбування українців і до погіршення якості їхнього життя, а й до занепаду технічного стану багатоквартирних будинків.

Особливо гостро це стало відчутно, коли настав час виходити з комунального рабства і створювати об'єднання співвласників багато-квартирного будинку (ОСББ). Держава (як і останній балансоутримувач) брутально відмовилася від зобов'язання здійснити при передачі будинків ОСББ перший капітальний ремонт, полишаючи людей сам на сам із непосильними проблемами. Тут би й стало в пригоді комерційне використання допоміжних приміщень, але вони вже незаконно перейшли у власність рейдерам.

Ось так розкрадання стало каменем спотикання на шляху реформування житлово-комунального господарства.

Довершила справу Верховна Рада, прийнявши закон «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку». Аби не відновлювати в багатоквартирних будинках порушені правовідносини власності, законодавці по суті зрівняли у правах рейдерів із власниками квартир, яких вони обікрали.

Замість відновити порушені правовідносини власності депутати перевели тліючий конфлікт у відкрите протистояння, за якого ніяке ОСББ в будинках, де сталося протиправне заволодіння приватною власністю, неможливе. Реформування галузі зайшло у глухий кут.

Коло замкнулося. Це коло — кругова порука посадових і виборних осіб усіх рівнів, які захопили контроль над усією державою.

Право приватної власності є непорушним (ст. 41 Конституції, ст. 321 Цивільного кодексу). Згідно з Декларацією основних принципів правосуддя для злочинів і зловживання владою від 29 листопада 1985 р., яка ратифікована Верховною Радою і є обов'язковою для виконання в Україні, є всі підстави вважати власників багатоквартирних будинків жертвами злочинів влади.

Людські та громадянські права потерпілих власників приватного житлового фонду мають бути приведені у відповідність із правовстановлюючими документами власності, ст.17 Загальної Декларації прав людини від 1948 р., ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1952 р., Декларацією основних принципів правосуддя для злочинів і зловживання владою від 29 листопада 1985 р., Конституцією і законами. Ці права мають бути відновлені в повному обсязі — власність треба повернути законним власникам.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...


Загрузка...
Загрузка...
Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Авторские колонки

Блоги

Маркетгид
Загрузка...
Ошибка