Сподіваюсь на розуміння

10 Сентября 2004

Сподіваюсь на розуміння

Богдан ВІВЧАРИК, смт Ратне Волинської обл.

Шановна редакціє!

Луцький Ребров двічі стверджував, що моє прізвище — псевдонім, і ви чомусь не дали мого спростування.

А тепер про підсумки газетних виборів президента (№29—30 (229) 16—22.07.2004, «Мы выбрали Президента!»). Результати їх не здивували. Дивною виявилась деяка ваша довільна інтерпретація окремих цифр. 396 листів на 120-тисячний тираж — надзвичайно мало! Їх мало бути як мінімум у десять разів більше. Виною цьому не «відпочинок в середині липня», а елементарна читацька байдужість. Відгукнулись політично стійкі, а решта й уваги не звернули на заклик або пошкодували 60 копійок на конверт. Це ж вартість півбуханки хліба. Хоча були й більш практичні міркування: голосування не відображає реального політичного розкладу, то не варто на нього витрачати час.

У вас за Мороза проголосували 43 особи, за Симоненка — 21, а насправді лідер комуністів набере голосів у кілька разів більше і має значно кращі шанси вийти в другий тур, ніж головний соціаліст. Все залежить від належного доступу до засобів масової інформації, які сьогодні рекламують тільки одного кандидата. Увімкніть радіо і почуєте, що твориться в ефірі. Про ТБ не кажу, бо від нього, даруйте, нудить, настільки воно заангажоване. Та ви це добре знаєте, бо самі пливете в тому ж «фарватері».

24,4% Віктора Ющенка від вашої аудиторії — занадто багато. На таке й не сподівався. А львів'яни молодці, не підвели. Глибоко помиляєтесь, що «его сторонники на прошлой неделе разъехались». Нікуди вони не поділись, а просто не є вашими читачами, а хто й бере «2000» в руки, то з надією, що ставлення ваше до Віктора Андрійовича зміниться, та ви їх кожного разу розчаровуєте. То й отримали аналогічну відповідь. З ними мав спілкування.

«Насчет русскоязычных» я зовсім не помилився. Честь і хвала тим свідомим, що «наступили на горло власній пісні» і, можливо, вперше зробили правильний вибір. Але я мав на увазі ту багатомільйонну «русскоязычную» аудиторію, яка не є нашими читачами і в руках якої буде результат першого туру. Впливу на неї не має ніхто. Ця маса малокерована... А те, що прихильників Ющенка немало в Криму, Харкові, Одесі, Донецьку, знаю не гірше за вас.

Ваші підсумки настільки приблизні, що не відповідають навіть соціологічним дослідженням, які більш точно відображають тимчасові настрої на певний період. Пояснення цьому в специфічності вашої аудиторії, яку потрібно краще знати. Та не сумуйте. Аналогічні «голосування» для читачів «Русского слова», «Коммуниста», «Товарища», «Сільських вістей», «Шляху перемоги» та інших вузькопартійних видань дадуть ще строкатіші результати, а всі разом складають ту мозаїчну палітру виборчих уподобань, що матимемо 31 жовтня. Навіть в рідній Донеччині Янукович поступається лідерством Симоненку, а Ющенко третій. Цього буде достатньо для його перемоги. Почекайте трохи й переконаєтесь в тому, в чому признатись поки що не бажаєте. Чи боїтеся?

Маю ще три прохання. Будь ласка, надрукуйте результати цього «голосування» по областях, щоб було видно, де скільки чиїх симпатиків. Це цікаво. Також проведіть таємне голосування і серед працівників редакції, щоб знати думку й тих, хто створює газету. Ну і бажано повторити експеримент в кінці вересня — на початку жовтня й порівняти результати.

Пробачайте за турботу і відверто висловлені думки. Сподіваюсь на розуміння. Після відпочинку візьміться за справу по-новому й не ганьбіть так азартно Ющенка і опозицію, щоб не було декому соромно, коли він стане президентом, і влада поміняється.

Посилаю дві відповіді моїм опонентам. Будь ласка, пропустіть. Бо ви і так мене образили, що не дали можливості відповісти Дворниченку, Єфімову, Реброву, хоча вони висловлювались проти мене вже по два рази. Дуже вас прошу бути об'єктивнішими і справедливішими.

Чому стовбур рівний

Цей радянський анекдот пригадався, коли ознайомився з критикою добродія В.Кудріна із Запоріжжя в «2000» №28 у відповідь на мою критику журналістів Вольфа, Лозунька в «2000» №24. Вже заголовком запоріжець розвеселив, бо вся Україна дізналась, що зможу розрахуватись з дружиною. І чого це він так турбується за мої сімейні борги, немає іншої гризоти?

Та якщо серйозно, то газета дійсно має унікальний шанс стати всенародною, і був би тільки радий, якщо це трапиться. Серед десятків всеукраїнських видань «2000» має перевагу, що не пориває зв'язку з читачами і друкує їхні актуальні, цікаві, корисні думки, пропозиції різної політичної, соціальної спрямованості. А скільки не опубліковано, скільки надзвичайно важливого передчасно списано в архів. Подібного аналога в Україні немає.

Ліва преса друкує листи читачів тільки з критикою влади, націоналістів. Національно-демократична пропонує те саме з добавкою ганьби лівим. Газети провладних партій або зовсім не пропонують читацькі думки, або публікують тільки угодницькі. Окремо тримався «Голос України», але і його «підправили» на догоду владі та виборчим інтересам прем'єра. Щоб мати цілісне уявлення про життя країни, потрібно проглядати купу газет, а хочеться, щоб все (в кращому розумінні) було в одній. Ось і подумав: а чому б такою не стати «2000»? Можливість є.

Та коли став уважніше аналізувати публікації, то дійшов невтішного висновку: політичне обличчя «2000», на жаль, провладне, антиопозиційне, антиющенківське, й роблять його таким не тільки тенденційні публікації Вольфа, Лозунька. Компанію їм складають й інші. Не вказую прізвищ, щоб не сперечатись з усіма. Знаю, журналісти не терплять читацької незгоди. І дарма.

Я не проти критики опозиції, та і в ній є межа. Гіпертрофована, доведена до абсурду точка зору публіцистів перетворюється в критиканство і має на меті принизити роль опозиції в суспільстві, показати її нікчемність на фоні «позитивних» потуг влади. Авторам не спадає думка, що сама наявність хоч якоїсь опозиції — вже позитив. Елементарна логіка підказує, що критика має бути справедливою, врівноваженою, без надмірного сарказму й перекручень і повинна стосуватись всіх: влади й опозиції. Та щось критичних зауважень на адресу Президента, уряду, депутатів більшості, прем'єра на сторінках «2000» за півроку було нерозмірно мало. Зрозуміло чому. Справжній господар видання поки що невідомий. Ризикну передбачити, що це не шановний редактор.

Пишете, що «отстаивая свою точку зрения, пан Вивчарик пытается лишить этого права журналистов». Ось це якраз і неправда. Навіщо сплутали «точку зору», яка є не тільки в журналістів, а й у кожного читача, із замовним характером публікацій, відвертим перекручуванням фактів накопиченням домислів, інсинуацій? Їх у кожній публікації Вольфа, Лозунька більш ніж досить, і я це показав.

І ще один факт нечесної журналістики. Смакуючи вартість апартаментів Ющенка і їх нібито «вимушений» заклад під заставу, пан Векшин навмисно робить дві помилки: а) негативно висвітлює факт внесення виборчої 500-тисячної застави; б) замовчує, що у Януковича в Донецьку «хатинка» набагато дорожча. Оце і є брудна публікація замовної, оплаченої журналістики. Це своє «право» журналісти використовують сповна, а читач повинен або погодитись, або мовчати. Не перекладайте проблему з хворої голови на здорову.

«Советую перечитать репортаж «Тот же Турчинов..» Добротні інтерв'ю Л.Денисенко уважно читаю і зберігаю (їх у моєму архіві з різних видань на багатьох політиків ще з радянських часів накопичилось достатньо) і скажу: трансформація поглядів декого — шокуюча. Та ви знову заблукали в трьох соснах, плутаючи жанр інтерв'ю з політико-аналітичним дослідженням. Це абсолютно різні речі. Можна надрукувати гарне інтерв'ю, а на наступній сторінці інший автор політично охарактеризує його до невпізнання, бо в сімейному колі він не такий, як на трибуні. Робити висновок по кількох інтерв'ю не варто. Потрібно відслідковувати тенденцію.

А де інтерв'ю з основними «героями» «2000» — Ющенком, Тимошенко? Я їх не бачив. Ющенку матеріалів присвячено стільки, що на книжку вистачило, а поговорити з ним відверто ні Денисенко, ні редактор чомусь не наважуються. (№5 (108) 1—7.02.2002, Л.Денисенко «Виктор Ющенко не того сына имел в виду»; №9 (112) 1—7.03.2002, Л.Денисенко «Кинах и Ющенко: четырнадцать вопросов на двоих»; №27 (129) 5—11.07.2002, «Виктор Ющенко готов ко всяким испытаниям». — Ред.) Соратникам лідерів опозиції теж приділяється достатньо уваги, і підтверджую: це пізнавально, цікаво. Та коли подали схему майнової власності «нашоукраїнців», то де те саме і про депутатську більшість, яка в багато разів багатша? Невже тільки сімейство Ющенка володіє майном, а клани Ахметова, Волкова, Пінчука та інших бідніші? Для чого створюється видимість, що опозиція «захопила» мало не всю Україну, коли це не так, коли основа економіки — енергетика — давно належить не українцям, а іноземцям та росіянам. А хто володіє промисловими велетнями, що будувались народом, хто наживається на розбазарюванні природних ресурсів, хто вирубує Карпати й гонить ліс за кордон?! Виборці мають право це знати, чи інформація кимось ретельно дозується й фільтрується?

Це до того, що правда не може бути однобокою, провладною чи опозиційною. Вона завжди має бути чесною, відвертою і поза політичними уподобаннями. Якби добродії Вольф, Лозунько дотримувались цього золотого правила, не мав би жодних претензій.

«...вы несамостоятельный мужчина...» Знайомий прийом. Коли не вистачає сили аргументів, вдаються до відвертих образ. Подбайте краще про свою «самостоятельность» хоча б у плані висловлювання нормальних думок, а то складається враження їх відсутності. Те останнє речення дописав перед заклеюванням конверта й не розраховував на публікацію. Дякую «2000», навчили максимальній уважності до дрібниць. Досвіду такого ще не мав.

«...получив гонорар, можете рассчитаться с женой...» Так, я небагата людина і цього не соромлюся. Проте маю щиру душу, добрі помисли, логічність думок, чого бракує вам, шановний. Ми удвох живемо на одну пенсію. Коли її заробите, відчуєте «радість» українського пенсійного виживання. Рахуємо кожну копійку, і щоб потратитись на «2000», змушені були відмовитись від іншого. Ось така реальність, яку опоненти не визнають.


Та немає лиха без добра, і мені теж пощастило. Ще раз спасибі «2000», журі, яке визнало лауреатом конкурсу, за що отримав грошову винагороду. Радість й досі не покидає, що є на світі добрі люди. Однак вдячність редактору і колективу газети не звільняє від критичного погляду на деякі матеріали окремих авторів. Своїми переконаннями ніколи не торгую.

Єдине, в чому з вами згодний, — колективу «2000» і персонально О.Вольфу з С.Лозуньком теж бажаю здоров'я й творчих успіхів. Вашого «захисту» вони не потребують, бо достатньо кваліфіковані, щоб зрозуміти суть моїх претензій. А те, що продовжуватимуть в тому ж стилі, не сумніваюсь, бо цього вимагає кон'юнктурність політичної передвиборчої боротьби.

Критика на мою адресу не страшить, її сприймаю філософськи: сварять — значить, правий, значить, правда життя на моєму боці. Гірше було за комуністів, коли свої думки доводилось приховувати. Зараз, навпаки — більшість ховаються від власних думок за допомогою відомої страусової пози й помилково гадають, що суспільні проблеми їх оминуть. Загальну байдужість важко здолати в умовах інформаційних війн кланів на моральне знищення суперників. В океані напівправди, відвертої неправди збагнути істину складно. Для багатьох вона все ще неосяжна.

Тож прошу майбутніх критиків не сперечатись, «чому стовбур рівний...» Давайте розбіжність поглядів не зводити до особистих образ й не перекладати їх на дружин. Не чоловіча це справа. Навпаки, не пошкодуйте життя, щоб опонент мав право висловитись. Цей заклик древніх ніколи не втратить актуальності.

Чи в суперечці істина?

Читаючи критику опонентів, не перестаю дивуватись, як без тіні сумнівів перекручують не тільки мою особисту позицію, а й очевидні історичні факти. Та це половина біди, бо намітилась стійка полемічна тенденція ще й принизити суперника. Антрацитівський «російськомовний поет з французьким ім'ям Серж та польським прізвищем Камінський» в «2000» №27 долучився до тих, кому мої погляди на стан української мови, духовності, патріотизму спокою не дають. Змушений і йому дещо коротко відповісти.

«...російськомовне населення України виявило себе не таким вже «несвідомим», як нас дехто вважав»... Щиро дякую за «свідомість», виявлену на референдумі 1991 року, та з того часу вона на краще мало змінилась. М.Горбачов тоді теж був упевнений, що референдум провалиться, розраховуючи саме на «російськомовних». Помилився не тільки він, а й ті політики-романтики, що мріяли після здобуття незалежності швидко подолати важкі наслідки радянщини. Не вийшло тільки тому, що, коли не стало дешевої ковбаси, ностальгійний інстинкт багатьом повернув спогади про те, чого вже ніколи не буде. Не один з ваших «свідомих» не раз пожалкував, що на референдумі поставив хрестик не в тому місці...

«...якби не ми, російськомовні, ви мали б зараз Україну... у межах західних областей». Ех! Шановний, про що ви мовите? Відсутність достатніх знань й аналітичного мислення не дозволяє вам об'єктивно оцінювати суспільні явища. Вам не соромно користуватись такими примітивними «аргументами»? Історія «якби» не визнає! Багато тих «свідомих» і досі не сприймають факту, що саме приклад західних областей спонукав вас, луганських, до єдино правильного історичного вибору. Спекулювати на цьому не варто. Лаврів борця за незалежність не здобудете. Імена героїв давно відомі...


Якби референдум не пройшов, СРСР все одно був би приречений. Та парадоксальність мислення більшості «російськомовних» полягає й у тому, що вони готові відновити якщо не колишню імперію, то щось подібне до неї під назвою «слов'янський союз», ліберальний ЄЕП.Вони ще не мають стійкої національної самооцінки і легко піддаються впливу.

«...відмовляєте мільйонам співвітчизників у праві називатися патріотами рідної країни». З чого ви це взяли? Навпаки, закликаю, щоб українські росіяни були справжніми, а не псевдопатріотами, і був би радий, якби їх були мільйони, а не одиниці. Ви, пане Камінський, можете вважати себе патріотом не тільки України, а й усього світу, бо це ваше право, і я безсилий його скасувати. Тільки ще раз прошу — не плутайте грішне з праведним: бути патріотом і вважати себе таким — це різні речі.

Ніколи не брав «на себе відповідальність вирішувати, кого можна вважати справжнім патріотом». Це ви придумали. Я лише висловив своє бачення критеріїв патріотизму, і якщо вони не збігаються з вашими, то це не привід для нападів. Викладіть свої аргументи, і порівняємо. До чого тут Євросоюз, коли «російськість, німецькість, французкість» — офіційно визнані риси національної ідентичності народів. Послухайте, почитайте російських «патріотів». Вони стогнуть від засилля «нерусских», то чим гірші українці? Їм проявляти патріотизм — «не положено»!?

Той проросійський співвітчизник з Павлограда знає чеченську, а за двадцять років вивчити українську не може чи не хоче — не знаю, але чомусь скаржиться, що його не вважають тим, ким хоче. За що, за красиві очі? В Росії українців називають ще простіше — хохлами. І ми мовчимо.

У Швейцарії ви не почуєте, щоб громадянин звертався німецькою, а йому відповіли французькою, бо там культура спілкування шанується не так, як в Антрациті, де російськомовні свідомо не бажають відповідати українською і ніяких розумних доводів не сприймають. Цю мовну «культуру» вони повсюдно культивують, в першу чергу серед молоді. Якщо вам це байдуже, то мені — НІ! Не маємо права нехтувати національною свідомістю українців. Мій «містечковий патріотизм» не гірший за ваш, і «діагноз» ставити не вам, бо відчувається, що самі страждаєте на русофільську недугу. Якщо хтось з росіян не був «проти того, щоб Україна стала незалежною», то тільки не Ленін, бо це він послав загони Муравйова, з якими героїчно бились студенти під Крутами і який влаштував в Києві різню. Тож вивчайте історію не тільки в більшовицькій інтерпретації, а й такою, якою вона була насправді. Це корисно.

Мазепа мріяв про українську державність, але аж ніяк не Пушкін, не Петро I та не наступні царі. І ті рядки з'явились, щоб пояснити полтавську зраду царя українським гетьманом. Відносно цього в поемі є й інші слова. А «самовпертість» відносьте в першу чергу до себе, мені її не приписуйте. Значення слів «мова», «держава», «країна» знаю, і про їх тлумачення в моїй статті не йшлось. Це ви вигадали. І ніякій «третині співвітчизників» не відмовляв «у праві називатися патріотами рідної землі». Де ви таке побачили?

«За законом вовчої зграї» живете, мабуть, ви, а я ще раз наголошую: не варто бити себе в груди й репетувати про свій антрацитівський патріотизм — все одно ніхто не почує і не зрозуміє. А вважати себе можете ким хочете і скільки вистачить фантазії.

Показово, що з «проросійським мисленням» прощатись не бажаєте і замислитись над суттю сучасного українського патріотизму неспроможні. Воно й не дивно. Іншого на зрусифікованій, зденаціоналізованій Луганщині сподіватися важко. Паростків українськості в ній ще дуже мало, і їх нещадно гнітить іншомовне інформаційне середовище, загальна байдужість.

Та ще більш дивною є теза, що росіяни в Україні повинні від чогось захищатись. Мабуть, від української мови, яку в Антрациті ніяк не хочуть вивчити, шанувати й користуватись нею. У своєму селищі про патріотизм дбаю давно, а коли ви на Луганщині виростите свого Симоненка, Стуса, то зрозумієте, що Україна справді не Росія, і пора вже дбати про національну самобутність, а не плекати марні сподівання, що східний сусід дасть все: газ, розум, честь.

Ваші намагання поєднати мої погляди з думкою редакції «2000» викликають подив. Видання мало коли поділяє написане читачами і друкують полярні думки з метою відображення життєвих реалій, а ви кличете їх до вчорашнього одностайного «одобрямсу».

Ніякої «історичної необхідності» державності російської мови в Україні немає! Вона і так панує в усіх сферах, їй ніщо не загрожує, а українську потрібно захищати, плекати, пропагувати, щоб молоде покоління не цуралося, а гордилося її знанням. Та саме цього ви не хочете. Вас страшить відродження національної самосвідомості українців. Чому?

Хіба я висловлювався проти російської, якою теж володію? Для вас знову наголошу, що любити Україну можна різними мовами, але свідомо ігнорувати культуру, мову, духовність українського народу — неприпустимо! Тож не шукайте чорної кішки там, де її немає. Це малодостойне заняття. Пишіть свої літературні опуси будь-якою мовою. Тільки пишіть так, щоб хотілось читати, бо поки що «поета, письменника, публіциста Камінського» на Волині не чути. В Антрациті ви, можливо, «геній». На всеукраїнський рівень не спромоглися?

«Біль і страждання» не мають національної ознаки, і я цього не заперечував. Тож зрозумійте і мою тривогу за українство. Не треба свою пропагувати, а чиюсь принижувати. Перечитайте уважно ще раз, що писав, там багато різних думок, а ви — придерлись до однієї, але найважливішої — патріотичної. Патріотизм завжди мав однаковий зміст у всіх народів: якутів, чукчів, папуасів. Українці не виняток. То чому нащадки гнобителів і досі відмовляють нам у цьому праві? Не вийде, шановний, як би не старались. Ваш час вже минув.

Всіх наступних опонентів прошу сперечатись по суті питань, критикувати конкретно, доводити свою правоту аргументовано, не перекручувати зміст того, з чим не згодні. Істина народжується в суперечці, але тільки в тій, де поважають протилежну думку. Пора демонструвати хоч якусь культуру полеміки, а не обмеженість знань, войовничу непримиренність. Це недостойно звання інтелігента, а «поета, письменника, публіциста» з Антрацита — тим більше.

Судитись стає дорого і невигідно

Позивачеві, котрий виграв суд після мене, можуть повернути кошти раніше, якщо його...

MD Fashion: кратко о главном

Каждый в нашей стране интересуется модой. Кто-то больше, кто-то воспринимает ее веяния,...

Цветы в коробке - современный подарок для каждой...

Все знают, что цветы - это универсальный и всегда беспроигрышный вариант подарка, перед...

Светит ли тюрьма коррупционерам

Коррупционеры будут освобождаться от уголовной ответственности ввиду деятельного...

«ВікнаНові»: качественные балконные блоки по...

Выбор балконного блока зависит от многих факторов. Специалисты «ВікнаНові»...

Написание магистерских работ в Киеве

Со всей страны будущие студенты приезжают в столицу, в надежде получить престижное...

НАСТОЛЬНЫЕ ИГРЫ ПОДАРЯТ НЕЗАБЫВАЕМЫЕ ЭМОЦИИ И НАВЫКИ...

До того, как появился Интернет и молодежь переключилась на виртуальное общение,...

У КОГО ПОКУПАТЬ ЖИЛЬЕ: О НАДЕЖНЫХ СТРОИТЕЛЬНЫХ...

Сегодняшний рынок недвижимости Киева вряд ли можно назвать образцом стабильности: в...

Выбираем кроссовки на каждый день: Puma, Adidas или Nike

Выбор повседневной обуви – ответственное, важное дело. Для ежедневной носки важны...

Индукционная варочная поверхность поможет...

При выборе варочной поверхности для домашнего использования покупатели все чаще...

Скоро лето: обновляем косметичку и меняем парфюм

Если зимой кожу сушит холодный воздух, то летом за дело берется солнце. Летний уход...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Авторские колонки

Блоги

Ошибка