Не по-європейськи розмита ідентичність

№9 (897) 1 — 7 марта 2019 г. 27 Февраля 2019 5

У 51-му номері вашої газети надруковані матеріали розмови журналіста Олени Вавілової із поетесою євромайдану Євгенією Більченко. Надзвичайно цікава розмова. Велике захоплення і велике розчарування, несподівані повороти долі — все тут є. Шкода, що така яскрава особистість, якою є Більченко, так і не змогла знайти своє місце під сонцем ні в Україні, ні в Росії.

Для мене вона в жодному випадку не є ні ворогом України, ні агентом українських спецслужб в Росії. Для мене вона драматична особистість, яка, перебуваючи в полоні стереотипів минулого, так і не змогла визначити правильну позицію у цьому великому протистоянні між Україною та Росією. Зупинюся на тих серйозних помилках, яких припустилася Євгенія Більченко.

Згадуючи події на майдані, вона каже, що ті, хто вийшов разом з нею на мирний протест, були використані людьми, котрі привели країну до війни і руїни. Звинувачення досить серйозні. За такі речі садять за грати, довічно. Якби подібну заяву Більченко проголосила на політичному ток-шоу одного із телеканалів, то телеведучі неодмінно запитали б її: чи може вона назвати імена тих людей і на конкретних фактах показати, як ці люди довели країну до війни і руїни. Інакше — то наклеп.

Політика це не поезія, політика любить точність.

«Чим раніше народ України зрозуміє, — читаємо далі, — що його мужність була використана у потрібному напрямку, — тим краще». Завдяки своїй проникливій художній інтуїції Більченко першою на майдані зрозуміла, що людей використовують. А ось такі деталі, як-от: використовує, як використовує, для чого використовує тощо, у її розмові відсутні.

На майдані було немало інтеліґентних високоосвічених людей із розвинутим почуттям власної гідності та свободи. Тоді важко повірити в те, що вони не знали, що їх використовують. Та й, зрештою, ніхто нікого там не використовував, бо все було відкрито і прозоро. Це вже після майдану з приходом нової влади розпочався процес відчуження цієї влади від народу та ідеалів «революції гідності».

«Є прошарки населення, читаємо далі, які сьогодні гонимі». Далі йде перелік тих, кого піддають гонінням. Серед них російські православні. Як це робиться — жодного слова. Тоді я собі уявляю це гоніння так: заходять російські православні у свій храм, аж тут забігають «тітушки», виганяють людей із храму, а на двері вішають замок. Але ж нічого подібного немає.

«На Донбасі йде громадянська війна при втручанні інших країн», читаємо далі. Так, усі громадянські війни в історичному минулому не обходилися без втручання інших держав. Але чи можна нинішній військовий конфлікт на Донбасі назвати громадянською війною? Думаю, що ні. Навіть активні прибічники партії миру, наприклад Опозиційний блок, називають його війною з боку Росії з елементами громадянської війни. Бойовики із самопроголошених «ДНР» і «ЛНР» формально є громадянами України, але чи вважають вони себе такими по суті? Щодо цього є великі сумніви.

Тому своїми діями вони не вписуються у контекст громадянської війни. Візьмемо класичний приклад громадянської війни: Росія першої половини ХХ ст. — війна білої і червоної гвардії. Учасники обох протилежних таборів вважали себе і громадянами, і патріотами Росії, чого ніяк не скажеш про бойовиків.

Поетеса майдану щиро прагне примирити обидві ворогуючі сторони на лінії розмежування, хоча усвідомлює: це практично нездійснима мрія. «Примирити і нагадати про нашу спільну історію — Київської Русі». Що ж в історії Київської Русі є таке, що може їх примирити, поетеса не каже.

Констатація факту спільного походження ні про що не говорить. Київська Русь ніколи не була тихим патріархальним раєм, там постійно точилися міжусобні війни, лилася кров. А культурних артефактів тієї давньої епохи занадто мало, аби вплинути на примирення ворогуючих сторін.

Візьмемо для прикладу Західну Європу. Сьогодні між Францією і Німеччиною не те що війна, а навіть локальний військовий конфлікт просто неможливий. І зовсім не тому, що французи і німці пам'ятають про своє спільне походження від імперії Карла Великого, а тому, що там мир запровадила її величність Глобалізація.

«Українці помиляються, вважаючи, що Росія прийде сюди нападати... на рівні народу — туга шалена. Прості люди, у яких тут сім'ї, рідні, і надалі вважають, що ми — один народ».

Якщо ми один народ, то повинні жити в одній державі. Між Німеччиною і Францією не менше родинних стосунків, ніж між Україною і Росією, але там ніхто не каже про єдиний франко-німецький народ.

Якщо Росія зараз хоче жити без нас, то хай забере свої війська з Донбасу. Але ні, не хоче, отже, не може жити без нас.

На творчих зустрічах в Росії наша поетеса закликає «зберегти неповторне цивілізаційне поле східних слов'ян». Це «поле» — то є що: абстракція чи предмет, сповнений глибокого смислу? Якщо останнє, то повинно мати конкретний формат самовираження. Це повинна бути інституція поза політикою, зі своєю організацією, до складу якої мали б входити порівну кращі моральні авторитети від Білорусі, України та Росії. Ця організація періодично скликає теоретичні конференції, видає відповідну літературу трьома мовами: білоруською, українською та російською. Всі три культури повинні бути представлені у рівних пропорціях. Організація ця може мати назву «Східнослов'янський цивілізаційний форум». Оце буде по-європейськи, такий форум я буду всіляко підтримувати.

Але ж те, що Євгенія називає східнослов'янською цивілізацією, є російський проект, у якому немає місця для моєї україномовної культури, не кажучи вже про білоруськомовну. До того ж Євгенія не робить ніякої різниці між російською цивілізацією та східнослов'янською.

«Неповторне цивілізаційне поле східних слов'ян», за збереження якого так відчайдушно бореться Євгенія, «знищується глобальними фінансовими елітами». Між тим яке діло західним транснаціональним компаніям, чиї інтереси — це підприємницька діяльність, до високих цінностей східнослов'янської цивілізації.

І взагалі, що воно таке, оті цінності східнослов'янської цивілізації тут і тепер? Що таке європейські цінності, я добре знаю, вони конкретні і зрозумілі. А ось нашу Євгенію вони не влаштовують. Вона каже: «У мене особисто — складні стосунки з Європою, тому що вона сама собі на умі. Це чужий дім». А для мене чужий східнослов'янський дім Євгенії, бо цей дім постімперський.

Стурбована Євгенія і місцем та роллю російської культури на світовій арені, де вона повинна посідати провідне місце. Втім, культура — специфічна субстанція людського духу, яку неможливо вольовим рішенням запалити, як факел, і понести на світову арену.

Цікаво висловлюється Євгенія про «ідею російської історичної спадщини»: «Ідея російської історичної спадщини може вижити і бути дуже сильною у нових культурних формах. І боротися з глобальним світом треба його ж засобами, тоді ця ідея буде конкурентоздатною».

Боротьба із глобальним світом, переконаний, безперспективна. Це об'єктивний процес зближення континентів і народів. І Росія в цьому плані значно випереджає Україну. Росія, як губка, жадібно вбирає в себе західну культуру. Взяти для прикладу кінематограф: кращі західні фільми безперервним потоком йдуть на їхніх телеканалах. У Росії видається величезна кількість перекладів із сучасної світової наукової та художньої літератур (скажімо, серія «Мировой учебник» у Санкт-Петербурзі). Те саме стосується розважальної індустрії.

Росія — країна парадоксів. В культурному плані вона шалено мчить на Захід, а в політичному скочується у XIX ст. Щось схоже було за Петра І — форма європейська, сутність азійська.

На запитання, чи вважає Євгенія себе українкою, вона відповіла: «напевне, я українська росіянка або російська українка, тому що народилася і живу в столиці Київської Русі і відчуваю в собі російську культуру». Якась не по-європейськи розмита ідентичність...

В столиці Київської Русі ні української, ні російської культур просто не існувало. Євгенія все ще продовжує жити радянським міфом про Київську Русь як колиску трьох братніх народів. Я не заперечую спільне походження трьох східнослов'янських народів від часів Київської Русі. Однак спільне походження є лише констатацією історичного факту. За тисячу років відбулося стільки змін і трансформацій, що робити із цього далекосяжні висновки, мовляв, ми з одного кореня, а тому повинні бути разом, некоректно і неправильно.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...


Загрузка...
Загрузка...
Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Авторские колонки

Блоги

Idealmedia
Загрузка...
Ошибка