Придут ли на нашу землю «Эмираты»?

№37(921) 13 — 19 сентября 2019 г. 11 Сентября 2019 5

Что думают об ожидаемом открытии рынка земли на Кировоградщине? Почему на Херсонщине наступили на те же грабли, что и год назад? Может ли отдельная семья из Винницы решить глобальную экологическую проблему? Ответы на эти вопросы — в нашем сегодняшнем обзоре региональных СМИ.

«Після цього України не буде»

Владимир Зеленский поручил Кабинету Министров до октября разработать законопроект о продаже земли сельскохозяйственного назначения, а до конца года — запустить рыночные механизмы. Как относятся к окончательной отмене моратория на продажу «главного богатства Украины» (который неизменно продлевался с 2002 г.) в регионах, в частности на Кировоградщине?

Мнением людей, чья профессиональная деятельность непосредственно связана с работой на земле, поинтересовалась журналист газеты «Україна-Центр» Елена Никитина.

Виктор Гусак (руководитель фермерского хозяйства, Александровский район): «Є землі запасу та резерву, які можна продавати. Я, приміром, викупив би і знав, що ніякі рейдери на неї не будуть зазіхати, вкладав би кошти і в землю, і в розвиток села. А якщо ти знаєш, що сьогодні зробив, а завтра в тебе землю заберуть багатші, то який сенс щось робити? Руки опускаються... Звичайно, не хочеться, щоб прийшов хтось чужий і скупив землю. От і сьогодні можна спостерігати, як чужаки працюють: заїхали, посіяли, поїхали. Заїхали, зібрали врожай, поїхали. У селі їх ніхто не бачить, і селяни їх не цікавлять. Між тим аграрний бізнес має бути соціально відповідальним».

Ольга Голобородько (руководитель фермерского хозяйства, Новоархангельский район): «Я категорично проти продажу сільгоспземель. Вважаю, що це вже остання крапля. Після цього України не буде. Україна витримала важкі часи, зберегла аграрний сектор, який має доходи та ріст завдяки тому, що земля орендується. Навіщо ж її продавати? Кажуть, що спадкоємці, які отримали паї від батьків, не хочуть їх обробляти. То нехай віддадуть назад державі, вони ж її не заробили. Нехай цю землю отримає тракторист, що ковтає пилюку та дихає отрутою. До того ж тривогу викликає харчова безпека. Ми в господарстві сіємо і пшеницю, і ячмінь. А одноосібники — соняшник і сою. І якщо розберуть землю, не стане господарств, складно сказати, якою буде ціна на хліб».

Юрий Гульдас (глава Маловисковской ОТГ): «Хотілось, щоб землі продавалися не спонтанно. Я переконаний, що першочергове право на купівлю повинна мати держава, яка б накопичувала земельний банк. Якщо бабуся захоче продати свій пай, його повинна купити держава. Я боюся, щоб у нас не зашкалила злочинність. Адже селяни сьогодні не захищені. І не факт, що якусь одиноку бабцю не примусять підписати папери про продаж паїв. Процес продажу землі треба убезпечити. Купувати повинні або держава, або господарство, яке працює на певній території не один рік, місцеві сільгоспвиробники. Але якщо зайдуть умовні «Емірати» з підставними особами, це буде катастрофа для нашої держави. Продати легше, а повернути важче».

Треть арбузов пропадает на полях

В нынешнем сезоне украинцы дефицита арбузов не испытывают, да и цены на бахчевые особо не кусаются. Казалось бы, Херсонщина, главный в нашей стране поставщик сладкого плода, со своей задачей справилась. Увы, не все так однозначно, утверждает журналист херсонской газеты «Новий день» Сергей Яновский.

«До третини врожаю польового кавуна ризикує втратити Херсонщина. Адже в пік його достигання у регіоні панує спека, коли денна температура повітря у степу сягає сорока градусів Цельсію, — сообщает печальные факты автор в своей статье. — У таких умовах достиглий кавун треба забирати з баштану чимшвидше, бо за три-чотири дні він ризикує запектися у власній оболонці. Але забрати вдається далеко не все: оптових покупців недостатньо, а вивозити солодку ягоду самотужки не кожен аграрій подужає».

«Чимало власників баштанів нині перейшли на вирощування тонкокорих сортів імпортної селекції. Вони й справді солодші та привабливіші для покупця, ніж відомі ще з часів СРСР сорти «Астраханський», «Мелітопольський», «Княжин» тощо. Але є й суттєвий недолік: «новачки» не такі витриваліші на спеку. І якщо такі кавуни вчасно не забрати з поля, від 30 до 40 відсотків врожаю можна списати у втрати, — коментує голова фермерського господарства «Зоря Каховщини» Леонід Кириченко. — Як не дивно, але за подібних обставин у певному виграші будуть не дуже дбайливі власники баштанів, котрі не організували прополювання бур'янів. У їхньому затінку достиглий кавун збережеться краще».

З баштанними аграрії, схоже, наступили на ті самі граблі, що й минулого року: виростити врожай зуміли, продати з вигодою — вже ні. Адже в пік сезону кавуни треба вивозити не фурами по розбитих дорогах, а суднами вище по Дніпру. У нас же прийшла одна розпіарена баржа, забрала з півтисячі тонн кавунів та динь, і по всьому. А такі баржі у серпні—вересні слід було б по кілька щотижня до нас відряджати!», — резюмирует автор.

Экостиль от семьи Березовских

О всевозможных призывах и акциях, направленных на отказ от одноразовых пластиковых и полиэтиленовых изделий мы в нашей рубрике сообщали не раз. Но вот история сродни той, о которой поведала журналистка винницкого издания «33-й канал» Виталина Трудько, нам еще не попадалась. Герои ее публикации — семья Березовских из Винницы, которая решение глобальной экологической проблемы начала с себя.

Юлия Березовская и ее семья выбирают самодельные авоськи и зубные щетки из бамбука

«Родина Березовських вже півроку не користується поліетиленовими пакетами, посудом. Таке рішення прийняли тоді, коли побачили, скільки пакетів за тиждень використовують. Бережному ставленню до навколишнього середовища навчають і своїх дітей.

«Хочу наголосити, що ми не боремось з пластиком як поняттям і не відмовляємось від побутової техніки. Основне завдання нашої родини — відмовитись від одноразового пластику, який нас оточує повсюди, але його ми викидаємо у смітник буквально через п'ять хвилин. Це пакетики, стаканчики, трубочки... Коли мене запитують, як купити ліки, крупу чи овочі, то відповідаю, що це дуже просто. Згадайте наших батьків і використовуйте бавовняні мішечки, які затягуються шнурками. Коли продукти можуть забруднити, є сіточки, які легко попрати, — каже Юлія Березовська. — Йдучи на прогулянку, беру авоську, зв'язану власноруч, й туди кладу бамбукову чашку, паперові пакетики та мої мішечки... У нашій ванній нема баночок, все натуральне — шампунь, кондиціонер, маска для волосся. А ще ми вивчили процес миловаріння, готуємо його із вспіненої оливкової олії. Можливо, не дуже зручне у використанні, але то все звичка. Щітки зі швидкорослого дерева — бамбука, щетина з нейлону. Посуд миємо спеціальною пастою з гірчичного порошку, кокосового натертого мила та соди. В нашому будинку немає сміттєвого бака. Матеріали, які підлягають переробці, збираємо окремо, для органічних відходів зробили компостну яму».

Подружжя додає: такий спосіб життя не дорожчий, якщо порівнювати з постійними покупками пластикових товарів та хімічних речовин. Для виготовлення ековиробів лише потрібно більше часу. Березовські радять й іншим спробувати собі життя під гаслом «Стоп одноразовому пластику».

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

загрузка...
Loading...

Загрузка...
Загрузка...
Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Loading...
Получить ссылку для клиента

Авторские колонки

Блоги

Idealmedia
Загрузка...
Ошибка