Вуз-беженец, «доска позора» и «золотой» трамплин

№12 (858) 23 — 29 марта 2018 г. 20 Марта 2018 3.5

В сегодняшнем обзоре региональных СМИ — наиболее интересные темы из жизни Полтавской, Ивано-Франковской и Николаевской областей.

«Ми трішки побоювались полтавців»

Из-за событий на востоке Украины вынужденными беженцами стали не только тысячи мирных граждан, но и некоторые учебные заведения. В числе таких оказался и Луганский национальный университет им. Тараса Шевченко. В 2015 г. преподавательский состав и студенты двух факультетов временно переехали в Полтаву. Однако «временно» постепенно превращается в «постоянно».

Как живется луганскому вузу в статусе беженца? Об этом рассказывает журналист полтавского издания «Зміст» Валерия Бабич в репортаже «Луганський виш у Полтаві: переїзд, сьогодення та можливе повернення». Наиболее интересные его фрагменты мы представляем нашим читателям.

«У липні 2014 року Луганський національний університет імені Т. Г. Шевченка перевели до міста Старобільськ, що на півночі Луганщини. Зараз там розміщені ректорат, значна частина трудового та викладацького колективу.

«Старобільськ — маленьке містечко з населенням 20 тисяч осіб. Наших студентів на той час було значно більше», — зазначає декан факультету іноземних мов ЛНУ Іван Карпенко.

Тому керівництво університету вирішило перевести два найбільші наукові підрозділи — факультет іноземних мов та інститут культури та мистецтв — до Полтави.

«Ми всі тоді були налаштовані на те, що все закінчиться через два-три тижні, максимум місяць. Ніхто не очікував, що це затягнеться на роки, — каже пан Карпенко, та зізнається: — Ми трішки побоювались полтавців. Як і в самих полтавців, можливо, є якесь упереджене ставлення до жителів Луганщини чи Донеччини. Але виявляється, ви — такі, як і ми. Різниці немає ніякої, ми всі громадяни однієї країни, українці».

«Приміщення нам надали, парти, аудиторіє є. Але ж у нас творча спеціальність. Художникам, керамістам потрібні майстерні, музикантам — академічні зали. Це все труднощі, які доводиться якось вирішувати», — говорить заступниця директора інституту культури і мистецтв ЛНУ Наталія Філоненко. — У нас свого дому немає, тому наразі Полтава — наша домівка».

Випускниця факультету іноземних мов за спеціальністю китайська мова Настя говорить, що думка про переїзд до Полтави спочатку лякала. Потім просто довелося робити вибір.

«Ми готувалися до змін, але надіялися, що все пройде повз нас. Потім вирішили їхати, — ділиться Настя. — Пам'ятаю, як ішла з автовокзалу і боялася навіть запитати щось у когось, бо все життя розмовляю російською. Боялася, що мене сприймуть як біженку, погано будуть ставитися. Ой, як я помилялася. Полтава — привітне місто із душевними людьми».

На сьогодні навчальний процес у двох наукових підрозділах ЛНУ, що опинилася у Полтаві, повністю налагоджений. Викладацький склад поповнився фахівцями Полтавщини. Студентська родина зростає, у виші навчаються студенти не тільки з усіх куточків України, але й із закордону. На факультеті іноземних мов наразі близько 600 студентів. Навчаються й іноземці із Туркменістану, Китаю, Узбекистану — загалом 106 осіб. Студенти мають змогу вивчати 5 європейських мов (англійська, французька, німецька, іспанська, російська) та 4 східні (японська, китайська, арабська, турецька).

Іван Карпенко впевнений, що і в його Луганську буде мир та спокій: «За моїм відчуттям, щоб досягти довоєнного рівня, за умови, що ми повернемося на мирну територію Луганська, нам потрібно буде 10—12 років. Я впевнений, що ми повернемося. Але психологічно і морально буде дуже важко».

Вірять у повернення і в Інституті культури і мистецтв. Проте, зізнаються викладачі, навіть якщо виш повернеться на свою батьківщину, то в Полтаві неодмінно буде діяти філіал університету».

«Сплатиш — знімемо!»

Как известно, с этого года государство круто взялось за злостных неплательщиков алиментов. Согласно новой редакции закона, их могут не выпустить за границу, запретить управлять автомобилем и даже конфисковать имущество. Однако на Ивано-Франковщине изобрели свой метод воздействия на недобросовестных папаш. Их имена теперь красуются на «досках позора». Не буквальных, а виртуальных — размещенных на сайте Госисполнительной службы. И это возымело результат!

Вот что рассказала корреспонденту прикарпатского агентства «Бліц-інфо» заместитель начальника управления государственной исполнительной службы в Ивано-Франковской обл. Романа Бунчак.

«Спочатку ми ці дошки вивішували у відділах виконавчої служби і на стендах органів місцевого самоврядування. Тепер розмістили їх на сайті, і це дало результат. Багато чоловіків приходять з квитанціями, що ми вже сплатили, і вимогою «заберіть мене з цієї дошки». Наприклад, вчора на прийом прийшов чоловік. Ми сказали: сплатиш, тоді знімемо. Відразу приніс квитанцію на 32 тисячі гривень і ще разів шість телефонував протягом дня, чи його зняли. І хоча нам говорили, що не дуже правильно розміщувати такі дошки, але хіба не платити аліменти правильно?» — риторично запитує Романа Романівна.

Впрочем, доски досками, а проблема, по словам чиновницы, приобрела такие масштабы, что решать ее приходится не только методами «наглядной агитации».

«Є позитивна динаміка. Але роботи ще дуже багато. Зараз по всій області їздить наш штаб і спільно з поліцією ми боремося з тими неплатниками. Наприклад, у Коломийському районі чоловік заборгував близько 120 тисяч гривень. Тож оперативний штаб приїхав та описав земельну ділянку. Оскільки чоловік зловживає алкоголем і не може погасити борг, землю віддадуть на реалізацію, а кошти підуть на оплату аліментів... Зараз у нас близько 600 осіб, які злісно ухиляються від сплати аліментів. Серед них є і жінки. Найчастіше вони ведуть аморальний спосіб життя. На таких мам були складені відповідні протоколи і постанови, тож вони також мусять сплатити борги», — зауважує посадовець.

Шанс на пике славы

Ну а в Николаевском регионе с трудом «переваривают» олимпийский успех фристайлиста Александра Абраменко. С одной стороны, его «золото» — это успех и почет. С другой — как-то неудобно за ржавеющий трамплин, на котором в свое время делал первые шаги к триумфу будущий чемпион.

«Если сейчас на пике славы Абраменко упустить возможность восстановить спортивную базу фристайла, то позже это может стать невозможным», — уверен журналист местной газеты «Южная правда» А. Мирошниченко, и обрисовывает в материале «Возродится ли николаевская школа фристайла?» нынешнюю ситуацию.

«В свое время николаевская школа фристайла была достаточно известной. Но в 2001 году горсовет передал комплекс «Спартака» физкультурно-спортивному обществу «Украина», а еще через некоторое время на него положили глаз коммерческие структуры.

Неравнодушные жители Николаева начали обращаться в различные инстанции, чтобы вернуть городу «Спартак». Дальше были длительные судебные процессы, которые таки увенчались определенным успехом. В 2016 году высшие судебные инстанции отменили незаконные решения, и базу передали в государственную собственность, ею сейчас формально управляет Фонд госимущества Украины. Сейчас решается вопрос о передаче ее в коммунальную собственность области.

По словам начальника отдела физической культуры и спорта Николаевской облгосадминистрации Александра Садовского, есть договоренность с ФГИ о том, что он не будет возражать против передачи объекта в областную коммунальную собственность. Но требуется согласие двух министерств — экономразвития и финансов.

Советник председателя ОГА Евгений Шевченко говорит, что все соответствующие документы уже подготовлены и направлены в Минэкономразвития. Именно оно осуществляет подготовку соответствующих распоряжений Кабинета Министров Украины относительно передачи таких объектов из государственной в коммунальную собственность.

«На сегодня осталось получить согласование от Министерства финансов Украины и дождаться постановления КМУ. Только после этого появится возможность реконструкции и модернизации объекта, который предыдущие владельцы довели до такого неудовлетворительного состояния», — сказал Шевченко.

По мнению олимпийского чемпиона Александра Абраменко, для восстановления спортивной базы по фристайлу в Николаеве необходимо объединить усилия региона и государства. «Сама область такой проект не потянет. Должна быть и государственная поддержка. Я очень надеюсь, что совместными усилиями, в том числе благодаря моей победе, мы восстановим фристайл в Николаеве, чтобы наша молодежь могла достойно представлять Украину на всех международных соревнованиях», — сказал он.

Итак, перспектива есть. Правда, на восстановление понадобятся немалые деньги: 7—10 миллионов гривен. Но чиновники утверждают, что помочь обещают местные бизнесмены и депутаты Верховной Рады. Специалисты говорят, если нормально все сделать, то этот водный трамплин сможет впоследствии сам себя окупить, как это и происходит на зарубежных тренировочных базах. Ведь там тренируются как профессиональные спортсмены, так и любители, и туристы, которые платят за пользование трамплином». — резюмирует автор статьи.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...


Загрузка...

Время внуков

Владислав Троицкий вырастил в ЦСИ «Дах» новое актерское поколение,...

Віталій Ажнов: «Книги — мій обов'язок»

«Зазвичай читаю майже всюди: в парку, в їдальні, в будь-якому транспорті, в театрі, на...

Сопротивляйся, как учит батя Роджер Уотерс

«Сопротивляйтесь глобальной олигархии», — наставлял в перерыве на московском...

Загрузка...

Миллионеры в трущобах Украины

Новый проект канала ICTV может служить иллюстрацией к идиоме — с жиру бесятся

Минстець и шведы

Мир воспринимает нас не по фантазиям, описанным в концепции Минстеця, а по реалиям,...

Как мы очистили власть, не помыв рук

Украинская люстрация или Чем Янукович похож на нациста

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Авторские колонки

Блоги

Маркетгид
Загрузка...
Ошибка