Олександр Федорович Сєнкевич — міський голова Миколаєва з листопада 2015 року, один із найдовше працюючих мерів обласного центру в сучасній Україні. Колишній IT-підприємець і викладач комп’ютерних дисциплін, він двічі вигравав вибори в місті, яке традиційно вважали політично складним, а згодом очолив його в умовах повномасштабної війни.
Його історія — це перехід від коду й стартапів до управління містом під обстрілами, від боротьби з МАФами до організації водопостачання після руйнування дніпровського водогону. Сьогодні, у 2026 році, Сєнкевич залишається на посаді, координуючи відновлення інфраструктури, підтримку ЗСУ та пошук міжнародних партнерів.
Ця розповідь охоплює не лише біографію, а й конкретні рішення, конфлікти, технічні виклики та стиль управління, який сформувався під тиском війни.
Коріння в суднобудівному місті: дитинство, освіта та перші кроки в бізнесі
Олександр Сєнкевич народився 4 лютого 1982 року в Миколаєві. Батько залишив сім’ю, коли хлопчикові було шість років, тож вихованням займалася мати, яка понад тридцять років пропрацювала в органах внутрішніх справ. Разом із молодшим братом він ріс у звичайному миколаївському дворі, де суднобудівні заводи визначали ритм життя міста.
Шкільні роки минули в загальноосвітній школі № 10, потім був муніципальний колегіум. У 1999–2004 роках Сєнкевич навчався в Чорноморському національному університеті імені Петра Могили на факультеті комп’ютерних наук за спеціальністю «Інтелектуальні системи прийняття рішень». Магістратуру завершив у 2007 році в Інституті прикладного системного аналізу КПІ за тією ж спеціальністю.
Ще студентом він почав працювати: у 2001–2002 роках — дизайнером-верстальником у місцевому підприємстві, з 2002 по 2005 рік викладав комп’ютерну графіку та вебпрограмування в миколаївській філії Комп’ютерної академії «ШАГ». Паралельно створював власний бізнес. У 2005 році став співзасновником ТОВ «Квадролоджик» і директором ТОВ «Блінк Ріекшен Інтернешенел». Пізніше очолив ПП «Лєда», що займалося протипожежними системами.
Цей досвід — від викладання до керівництва IT-компаніями — сформував звичку дивитися на процеси як на алгоритми: шукати вузькі місця, оптимізувати ресурси, вимагати прозорості даних. Саме ці навички пізніше стали помітними в мерії.
Сенсація 2015-го: як програміст переміг політичну систему
Перша спроба увійти в політику відбулася у травні 2014 року. Сєнкевич балотувався на посаду міського голови і посів лише п’яте місце з 4,76 % голосів. Але вже наступного року все змінилося.
У листопаді 2015 року він йшов від партії «Об’єднання „Самопоміч“». У першому турі набрав 20,4 % і несподівано випередив чинного мера Юрія Гранатурова. У другому турі 15 листопада переміг Ігоря Дятлова з результатом 54,9 % проти 43,28 %. 80 636 миколаївців віддали за нього голоси. На той момент 33-річний IT-підприємець став наймолодшим мером обласного центру в Україні.
Його програма звучала амбітно: перетворити Миколаїв на «український Гамбург» — логістичний центр із чистими вулицями, без хаотичних малих архітектурних форм. За перший рік роботи команда ліквідувала 160 МАФів і 360 білбордів. Створили громадську організацію «Голос громади», підтримували ОСББ, запускали проєкт «Прозорий бюджет», який блокував сумнівні витрати.
Саме тоді в місті вперше почали говорити про мера як про людину, яка прийшла не з політичної кухні, а з реального бізнесу і звикла рахувати кожну гривню.
Криза 2017 року: коли рада спробувала скинути мера
У жовтні 2017 року депутати Миколаївської міської ради (переважно колишні регіонали та представники БПП) визнали роботу Сєнкевича незадовільною і достроково припинили його повноваження. Рішення підтримали 42 депутати. Ініціатором виступав тодішній голова ОДА Олексій Савченко.
Сєнкевич оскаржив рішення в суді. У березні 2018 року Центральний суд Миколаєва визнав його незаконним і поновив мера на посаді. Цей епізод став важливим маркером: молодий мер зумів відстояти себе не вулицею, а через суди, і зберіг контроль над виконавчою владою.
Після цього він вийшов із «Самопомочі» і в 2020 році став одним із співзасновників партії «Пропозиція» — платформи, яку створювали мери кількох міст. На місцевих виборах того ж року знову переміг у другому турі, цього разу кандидата від ОПЗЖ Владислава Чайку.
24 лютого 2022-го: капітан, який залишився на кораблі
Коли почалося повномасштабне вторгнення, дружина Катерина та двоє дітей (донька Марія і син Максим) виїхали з міста. Сєнкевич залишився. Його слова того періоду стали майже крилатими: капітан залишає корабель останнім.
Миколаїв опинився на шляху російських військ, які після захоплення Херсона рухалися на Одесу. Місто вистояло в березневих боях 2022 року. Мер координував евакуацію, організацію укриттів, забезпечення військових. 6 березня 2022 року його нагородили орденом «За мужність» III ступеня за організацію оборони. Раніше, у грудні 2021-го, він отримав орден «За заслуги» III ступеня.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли місцева влада в перші тижні війни фактично ставала координаційним штабом: від роздачі гуманітарки до передачі дронів. Саме так працювала миколаївська мерія під керівництвом Сєнкевича.
Битва за воду: технічні рішення під обстрілами
Один із найдраматичніших епізодів — знищення дніпровського водогону в квітні 2022 року. Трубопровід довжиною 73 км, який щодня подавав 160 тисяч кубометрів води, був зруйнований. Місто опинилося без питної води в мережі.
За місяць збудували альтернативний водовід із Південного Бугу. Вода виявилася солонуватою, тому її назвали «технічною». Паралельно пробурили понад 250 свердловин, організували пункти роздачі з системами осмосу. Після підриву Каховської ГЕС у червні 2023 року ситуація знову ускладнилася.
Міні-кейс: команда мера разом із комунальниками та міжнародними партнерами (зокрема данськими) почала системну модернізацію. У 2025–2026 роках з’явився новий магістральний водогін, промивали десятки кілометрів мереж, замінювали фільтри. Станом на 2026 рік місто поступово повертається до централізованого постачання, хоча внутрішньобудинкові труби все ще залишаються відповідальністю мешканців.
Саме вміння швидко перебудовувати інфраструктуру під обстрілами стало однією з візитівок Сєнкевича як управлінця воєнного часу.
Прозорість як зброя: міжнародні партнери та цифровізація
Під час війни Миколаїв став першим українським містом, яке публікувало дані про міжнародну фінансову допомогу у машиночитаному форматі. Команда мера запроваджувала корпоративне управління на комунальних підприємствах, проводила integrity-оцінки разом із іноземними експертами.
У квітні 2023 року місто відвідала прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен. Це стало важливим сигналом для подальшої співпраці. Сєнкевич неодноразово наголошував, що прозорість — не просто гасло, а умова для залучення коштів на відновлення.
За десять років на посаді місто отримало оновлений електротранспорт (тролейбуси до віддалених районів), модернізовані школи та медзаклади, розвинену велоінфраструктуру. У 2025 році громада спрямувала мільярди гривень на оборону та передала тисячі дронів підрозділам ЗСУ.
Поширені міфи про Олександра Сєнкевича
- «Він „варяг“ зі Львова» — міф, який поширювали опоненти ще в 2015-му. Насправді Сєнкевич народився і все життя прожив у Миколаєві. Батько має болгарське коріння, мати — з Молдови, але родина сформувалася саме тут.
- «IT-шник не здатен керувати містом» — заперечується самою тривалістю роботи. Десять років на посаді, дві перемоги на виборах і управління в умовах війни показують інше.
- «Усе робить за гроші дружини» — декларації дійсно показують, що Катерина Сєнкевич має значно вищі доходи від бізнесу, ніж чоловік від зарплати мера. Це факт, а не таємниця: сім’я відкрито декларує майно, включно з нерухомістю в Польщі, де проживають діти.
- «Він хоче піти після війни» — сам мер у 2025–2026 роках неодноразово заявляв, що планує продовжувати роботу і бачить майбутнє міста як логістичного та промислового центру.
Ці стереотипи часто виникають через політичну конкуренцію і рідко витримують перевірку документами та результатами.
Питання, які найчастіше ставлять про мера
Чому Сєнкевич залишився в місті у лютому 2022-го?
Він неодноразово пояснював це відповідальністю. Сім’ю вивіз, але сам вважав, що керівник громади не має права евакуюватися першим.
Чи справді вода в мережі вже питна?
Станом на середину 2026 року ситуація покращилася завдяки новому водогону та очисним спорудам, але міська влада все ще рекомендує додаткову обробку. Повне відновлення займає роки.
Яка партія підтримує мера зараз?
З 2020 року він пов’язаний із партією «Пропозиція», одним із співзасновників якої є. Раніше працював від «Самопомочі».
Чи є у нього бізнес-інтереси в місті?
Офіційно бізнес переданий дружині. Сам Сєнкевич заявляє, що за час мерства в нього чи близьких не з’явилося жодної тимчасової споруди чи кіоску.
Що буде після війни?
Мер говорить про індустріальні парки, логістику, відновлення суднобудування та залучення інвестицій. Конкретні плани постійно оновлюються залежно від безпекової ситуації.
Чек-лист: як оцінити стиль управління Сєнкевича
- Чи публікуються дані про міжнародну допомогу у відкритому форматі?
- Чи є системна робота з комунальними підприємствами (аудити, корпоративне управління)?
- Наскільки швидко реагують на критичну інфраструктуру (вода, укриття, транспорт)?
- Чи зберігається діалог із громадою через Telegram і прямі звернення?
- Яка частка бюджету йде на оборону та підтримку військових?
- Чи залучаються міжнародні партнери не лише на словах, а через конкретні проєкти?
Ці пункти допомагають зрозуміти, чим саме відрізняється управління прифронтовим містом від мирного часу.
За моїм досвідом спостереження за роботою місцевої влади в різних регіонах, саме поєднання технічного бекграунду і готовності залишатися в епіцентрі подій робить історію Олександра Сєнкевича особливою. Він не став «зіркою» національного рівня, але для Миколаєва вже більше десяти років залишається ключовою фігурою — від молодого IT-мера до управлінця, який тримає місто під обстрілами і будує його майбутнє.