Денис Миколайович Кирилюк народився 14 липня 1990 року в селі Гришівці Тиврівського району на Вінниччині. Він став військовим льотчиком 831-ї бригади тактичної авіації, виконав понад 80 бойових вильотів, з яких близько 70 — уже після початку повномасштабного вторгнення. 27 березня 2023 року під час бойового завдання на півночі України його Су-27 уразили засоби протиповітряної оборони противника. Пілот не залишив машину напризволяще і не допустив падіння на населений пункт — він відвів пошкоджений літак у поле біля села Товкачівка на Чернігівщині, врятувавши життя багатьох цивільних. Ціною власного життя він перетворив потенційну трагедію на акт самопожертви, який назавжди увійшов в історію.
Сьогодні Денис Кирилюк — Герой України. Звання з орденом «Золота Зірка» йому присвоїли посмертно 20 січня 2025 року. У Миргороді, де він служив і жив, одну з вулиць назвали на його честь. На місці падіння літака утворилося озеро, яке місцеві жителі доглядають як живий меморіал: висаджують квіти, встановили флагшток, запустили рибу. Його дружина Альона виховує доньку Анастасію та сина Тимура, якому на момент загибелі батька виповнилося лише 18 днів. Історія Дениса Кирилюка — це історія звичайної людини, яка мріяла про небо з дитинства і втілила цю мрію в реальність попри всі труднощі.
Його позивний GROUCH став символом відданості справі. Понад вісімдесят разів він піднімався в повітря, щоб захищати українське небо, знищувати ворожу техніку та працювати по зенітно-ракетних комплексах противника. Улітку 2022 року він брав участь у звільненні острова Зміїний — операції, яка стала однією з найяскравіших сторінок війни на морі та в повітрі. Кожен такий виліт вимагав не лише майстерності, а й холодного розуму та готовності приймати рішення за частки секунди.
Дитинство в селі та шлях до неба
У тихому селі Гришівці маленького Дениса оточувала природа, річки та нескінченні поля. Ще хлопчаком він дивився в небо і бачив там не просто хмари, а можливість. Мрія стати пілотом винищувача здавалася майже недосяжною для дитини з маленького села, але вона не згасала. Після дев’ятого класу Денис зробив рішучий крок — вступив до Чернігівського військового ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Там, серед таких самих мотивованих хлопців, він зрозумів, що небо — це не фантазія, а реальна мета.
Ліцей став першим серйозним випробуванням. Суворі правила, фізичні навантаження, дисципліна — усе це загартовувало характер. Денис не просто витримував, він ріс у цьому середовищі. Після ліцею він пройшов конкурс до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. На одне місце претендувало десять-одинадцять кандидатів, але він пройшов відбір. Радість від першого дня навчання в університеті дружина Альона описувала так, ніби це було друге народження. Там він опанував спеціальність «Бойове застосування та управління авіаційними підрозділами».
Навчання тривало кілька років і поєднувало глибоку теорію з практичними польотами. Майбутні льотчики вивчали аеродинаміку, навігацію, тактику повітряного бою, роботу зі складними системами озброєння. Для новачків важливо розуміти: пілот винищувача — це не просто людина за штурвалом. Це професіонал, який у реальному часі аналізує десятки параметрів, приймає рішення під загрозою вогню та несе відповідальність не лише за себе, а й за тих, хто внизу. Денис пройшов цей шлях до кінця і 2011 року отримав диплом.
Служба в Миргороді: будні 831-ї бригади
Після університету молодого офіцера направили до 831-ї бригади тактичної авіації в Миргороді на Полтавщині. Це одна з ключових частин українських Повітряних Сил, яка експлуатує винищувачі Су-27 — потужні машини четвертого покоління, здатні вести повітряний бій на великих відстанях, завдавати ударів по наземних цілях і діяти в складних метеоумовах. Денис служив заступником командира ескадрильї — штурманом, але головним чином літав як пілот.
Будні бригади — це постійна готовність, тренування, чергування. Між вильотами Денис знаходив час на улюблену риболовлю. Дружина Альона згадувала, як на початку знайомства вони гуляли біля річки в Миргороді, а він раптом упіймав рибу голими руками. Для неї це було чимось неймовірним, майже надлюдським. Навіть під час участі в антитерористичній операції 2016 року він знаходив способи ловити рибу підручними засобами і ділився «делікатесами» з побратимами. Ця проста пристрасть ставала віддушиною в напруженому житті військового льотчика.
У 2012 році Денис одружився з Альоною. Їхній ритуал був простим і зворушливим: коли він їхав на службу чи чергування, вона проводжала його до машини, а він, повертаючи за будинок, завжди сигналив на прощання. Цей звук став частиною їхнього сімейного життя. 27 березня 2023 року, востаннє вирушаючи на бойове чергування, Денис не посигналив. Альона запам’ятала це назавжди.
Від АТО до повномасштабної війни: бойові вильоти
Участь у антитерористичній операції на сході України 2016 року стала першим серйозним бойовим досвідом. За героїчні дії та зразкове виконання обов’язку Денис отримав відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції». Тоді ж він зрозумів, наскільки висока ціна кожного вильоту і наскільки важливо зберігати холодний розум у найскладніших умовах.
З початком повномасштабного вторгнення 2022 року навантаження зросло в рази. Денис брав участь у виведенні літаків з-під авіаційних та ракетних ударів на місці дислокації. Він обороняв повітряний простір України, виконував завдання з ураження ворожої наземної техніки та роботи по зенітно-ракетних комплексах противника. Влітку 2022 року він долучився до операції зі звільнення острова Зміїний. Повернувшись додому, він сказав Альоні, що бачив море, і додав, ніби вдруге народився, — бо по них теж працювали і пускали ракети. Ці слова передають напругу, в якій жили пілоти щодня.
Кожен бойовий виліт — це години в повітрі, постійна загроза, потреба діяти точно і швидко. Денис виконав понад вісімдесят таких завдань. Для тих, хто тільки починає цікавитися військовою авіацією, варто знати: сучасний повітряний бій вимагає не лише фізичної витривалості, а й психологічної стійкості. Льотчик повинен бути готовим до того, що кожна мить може стати останньою, і все одно зберігати здатність приймати правильні рішення.
Останній політ: рішення, яке врятувало цивільних
27 березня 2023 року Денис виконував бойове завдання на півночі країни. Його Су-27 уразили засоби ППО противника. Літак почав стрімко втрачати висоту. У такі миті рішення приймаються за частки секунди. Денис розумів: якщо машина впаде на населений пункт, це може забрати життя десятків або навіть сотень мирних людей. Він обрав інший шлях — відвів пошкоджений винищувач якомога далі від будинків і спрямував його в поле біля села Товкачівка Прилуцького району Чернігівської області.
Літак впав. На місці удару утворилася вирва, яка з часом наповнилася водою і перетворилася на озеро. Місцеві жителі назвали його «Денисовим озером». Вони не просто вшанували пам’ять — вони зробили це місце живим. Висадили квіти, посіяли газон, встановили флагшток, запустили рибу. Сьогодні це не просто водойма, а меморіал, який нагадує про самопожертву і водночас дарує життя природі. Альона з дітьми періодично приїжджає туди. Для родини це місце сили і болю одночасно.
Родина: любов, ритуали та сила після втрати
Денис і Альона познайомилися 2011 року в Миргороді. Він щойно прибув на стажування після університету. Через спільного друга вони зустрілися, почали спілкуватися і за рік одружилися. У них народилася донька Анастасія. На момент загибелі батька їй було десять років. Вона жила за кордоном з батьками Альони і дізналася про трагедію з новин. Шок був таким сильним, що дівчинка втекла, і її довелося шукати. Лише через два тижні родина змогла трохи заспокоїти дитину.
Син Тимур народився напередодні останніх днів Дениса. Йому було лише вісімнадцять днів, коли батько востаннє поцілував його і побіг на чергування. Альона обійняла чоловіка і попросила берегти себе. Це була їхня остання розмова. Після загибелі почалися місяці болю, очікування результатів ДНК-експертизи та бюрократичних процедур. Тіла не знайшли одразу, і родина не могла відразу поховати Дениса. П’ять місяців тривало розслідування та формальності.
Альона зізнавалася, що не була готова до такого удару, хоча й розуміла ризики служби. Біль був таким, що не хотілося нічого — ні жити, ні рухатися. Але вона знайшла силу в боротьбі за пам’ять чоловіка. Особливо важливою стала боротьба за присвоєння звання Героя України. Процес затягнувся, і лише 20 січня 2025 року указом Президента це сталося. Сьогодні Альона каже, що саме обов’язок перед Денисом і бажання, щоб діти знали батька як героя, тримає її на ногах.
Нагороди та визнання подвигу
Щоб краще зрозуміти масштаб визнання, яке отримав Денис Кирилюк, варто поглянути на його нагороди в хронологічному порядку.
| Нагорода | Дата | За що присвоєно |
|---|---|---|
| Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» | 17 лютого 2016 | Героїчні дії та зразкове виконання військового обов’язку під час АТО |
| Орден «За мужність» III ступеня | 2 серпня 2022 | Особиста мужність і самовіддані дії в обороні суверенітету України |
| Герой України з орденом «Золота Зірка» (посмертно) | 20 січня 2025 | Особиста мужність і героїзм у захисті територіальної цілісності України, самовіддане служіння народу |
Крім цих відзнак, Денис отримав вогнепальну зброю від Міністерства оборони України та інші відомчі нагороди. Посмертно його підвищили до звання підполковника. Кожна з цих нагород — це не просто формальність, а визнання конкретних дій у найважчі моменти війни.
Вічна пам’ять: меморіали, які живуть
Пам’ять про Дениса Кирилюка живе не лише в нагородах та документах. У Миргороді вулицю перейменували на його честь. На місці падіння літака утворилося озеро, яке місцеві жителі перетворили на справжній меморіальний простір. Вони не просто поставили пам’ятний знак — вони створили місце, де природа і людська турбота переплітаються. Квіти, газон, флагшток, риба в воді — усе це нагадує, що подвиг не закінчується зі смертю, а продовжується в діях тих, хто залишився.
У родинному домі є окремий куточок пам’яті з фотографіями, свічками та речами Дениса. Діти ростуть, знаючи, ким був їхній батько. Альона продовжує ділитися історією в інтерв’ю та проєктах, присвячених льотчикам 831-ї бригади. Її слова про те, що Денис «до останнього боронив українське небо і назавжди залишився там», звучать як заповіт.
Цікаві факти про Дениса Кирилюка
Ці деталі роблять образ Дениса Кирилюка ще більш живим і близьким — від простих людських звичок до символічних моментів, які пережили його самого.
- Риболовля голими руками. На початку знайомства з Альоною Денис здивував її, впіймавши рибу в річці без вудки чи сітки. Ця історія стала однією з перших яскравих згадок про його характер — поєднання сили, спритності та любові до природи.
- Ритуал сигналізації. Щодня, вирушаючи на службу, Денис сигналів дружини на прощання. 27 березня 2023 року цього не сталося — і Альона запам’ятала це як передчуття.
- Син, народжений за 18 днів до загибелі. Тимур з’явився на світ напередодні останніх днів батька. Денис встиг поцілувати маленького сина перед останнім вильотом.
- Озеро, що стало меморіалом. Після падіння літака утворилася вирва, яка наповнилася водою. Сьогодні це повноцінне озеро з рибою, квітами та флагом — місце, де трагедія перетворилася на символ життя.
- Участь у звільненні Зміїного. Влітку 2022 року Денис брав участь в операції, яка повернула Україні стратегічний острів у Чорному морі. Повернувшись, він зізнався дружині, що «наче вдруге народився».
- Понад 80 бойових вильотів. Ця цифра вражає навіть досвідчених авіаторів. Більшість із них припала на найгарячіші місяці повномасштабної війни.
- Довге очікування на звання Героя. Процес присвоєння найвищої державної нагороди затягнувся майже на два роки. Альона вела боротьбу за це визнання, щоб діти знали батька офіційно як героя.
Кожен із цих фактів — це не просто деталь біографії. Це штрихи до портрета людини, яка поєднувала високу майстерність військового льотчика з простою людською теплотою. Денис Кирилюк не прагнув стати легендою. Він просто робив свою справу — захищав небо, любив родину і в найкритичніший момент обрав життя інших замість свого.
Сьогодні, коли ми говоримо про українських пілотів, ім’я Дениса Кирилюка звучить поряд з іншими героями, які віддали найбільше. Його історія нагадує, що за кожним бойовим вильотом стоїть конкретна людина з мріями, звичками та близькими. Небо, яке він так любив, стало для нього і полем бою, і місцем останнього подвигу. А озеро в Товкачівці, вулиця в Миргороді та пам’ять у серцях рідних — це те, що залишається після.
Для тих, хто тільки починає цікавитися історією війни та роллю авіації, історія Дениса Кирилюка — це приклад того, як одна людина може вплинути на долі тисяч. Для тих, хто вже глибше занурений у тему, — це нагадування про ціну, яку платять захисники неба щодня. Його подвиг не потребує прикрас. Він говорить сам за себе — тихо, мужньо і назавжди.