Марія Сергіївна Вдовиченко очолює один із найвпливовіших напрямків роботи Офісу Генерального прокурора України. З 10 грудня 2025 року вона обіймає посаду першої заступниці Генерального прокурора Руслана Кравченка, координуючи ключові процеси нагляду за законністю, взаємодію з правоохоронними органами та стратегічні рішення в умовах воєнного стану.
Її кар’єра, що триває вже понад п’ятнадцять років, починалася з рутинної роботи в районній прокуратурі столиці й поступово вивела її на рівень загальнодержавних рішень. Народжена 21 червня 1988 року в Києві, вона обрала шлях юриста в системі, де кожне рішення безпосередньо впливає на долі людей — від захисту прав дітей до координації розслідувань складних кримінальних проваджень.
Система української прокуратури пережила кілька хвиль реформ після 2014 року. Зміни торкнулися структури, підзвітності та взаємодії з антикорупційними органами. На цьому тлі постать Вдовиченко цікава тим, що вона пройшла всі щаблі всередині столичних підрозділів, не маючи гучних публічних заяв на старті, але демонструючи стабільне професійне зростання.
Освіта та перші орієнтири в праві
Марія Вдовиченко здобула дві вищі освіти, які стали фундаментом для подальшої служби. У 2009 році вона закінчила Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого — один із найавторитетніших юридичних закладів країни. Через три роки, у 2012-му, отримала диплом Національної академії прокуратури України за спеціальністю «Правознавство».
Така комбінація не випадкова. Академія прокуратури готувала фахівців саме для органів нагляду: тут вивчали не лише кримінальне право та процес, а й специфіку прокурорського реагування, роботу з документами та етику службовця. Для початківців важливо розуміти: в Україні прокурор — це не лише той, хто виступає в суді з обвинуваченням. Це посадова особа, яка здійснює нагляд за дотриманням законів органами досудового розслідування, владою та місцевим самоврядуванням.
Ранні роки формування світогляду Вдовиченко припали на період активних суспільних змін. Після Революції Гідності правоохоронна система опинилася під прискіпливою увагою суспільства. Молоді фахівці, які приходили в органи в той час, часто стикалися з необхідністю переосмислювати старі підходи — від формалізму до більшої відкритості та орієнтації на права людини.
Початок служби: Подільський район та ювенальна юстиція
У листопаді 2011 року Марія Вдовиченко почала роботу стажистом на вакантній посаді помічника прокурора Подільського району Києва. Це був класичний старт для багатьох прокурорів: перевірка документів, участь у слідчих діях, підготовка процесуальних рішень. Уже за кілька місяців вона отримала самостійну посаду прокурора.
З червня 2014 по грудень 2015 року вона працювала прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури міста Києва. Ювенальна юстиція — це окремий напрям, де прокурор захищає права неповнолітніх як потерпілих, так і правопорушників. Тут акцент на реабілітації, запобіганні повторним злочинам та взаємодії з соціальними службами.
Для людини, яка тільки починає шлях у професії, така робота дає унікальний досвід емпатії та розуміння соціальних причин правопорушень. Багато хто з колег Вдовиченко того періоду згадує, що саме ювенальні справи часто ставали найскладнішими емоційно — адже мова йшла про дітей, які опинилися в епіцентрі сімейних трагедій чи вуличного насильства.
Керівні посади в місцевих прокуратурах столиці
З грудня 2015 року почався етап керівної роботи. Вдовиченко стала першим заступником керівника Київської місцевої прокуратури № 7. У 2019–2020 роках уже очолювала цей підрозділ. Місцеві прокуратури (створені в рамках реформи) відповідали за конкретні райони міста, розслідування «побутових» та середньої тяжкості справ, нагляд за поліцією на місцях.
Керівництво № 7 вимагало не лише юридичної точності, а й управлінських навичок: розподіл навантаження між підлеглими, контроль строків, взаємодія з судами та місцевою владою. У 2020 році вона перейшла на посаду заступника керівника Київської міської прокуратури — структури, яка координувала роботу всіх районних підрозділів столиці.
Саме в цей період вона тісно співпрацювала з тодішнім керівником міської прокуратури Русланом Кравченком. Така «вертикаль» — типова для української системи: довіра керівника до перевірених кадрів часто визначає подальші призначення. З вересня 2020 по травень 2023 року Вдовиченко відповідала за напрям взаємодії з іншими правоохоронними органами в столиці.
Період 2022–2025: виклики воєнного часу та виконання обов’язків керівника
Повномасштабне вторгнення 2022 року кардинально змінило пріоритети всієї правоохоронної системи. Прокуратура столиці займалася документуванням воєнних злочинів, евакуацією матеріалів, підтримкою слідчих у районах, де тривали бойові дії, та забезпеченням роботи судів у тилу.
З травня 2023 року Вдовиченко стала першою заступницею керівника Київської міської прокуратури, а певний час виконувала обов’язки її керівника. Це був період, коли багато керівників середньої ланки отримували додаткове навантаження через мобілізацію або переміщення кадрів. Виконання обов’язків керівника великого столичного органу — це вже рівень стратегічного планування, а не лише процесуального нагляду.
У червні 2025 року Руслан Кравченко, ставши Генеральним прокурором, призначив Марію Вдовиченко своєю заступницею в Офісі Генерального прокурора. А вже 10 грудня 2025 року вона отримала статус першої заступниці. Наказ про розподіл обов’язків між керівництвом ОГП (№ 388 від 12.12.2025 з подальшими змінами) закріпив її повноваження в ключових сферах координації.
Родинний контекст та публічні дискусії навколо призначення
Будь-яке призначення на рівень першої заступниці Генерального прокурора в умовах війни привертає підвищену увагу суспільства та антикорупційних організацій. У випадку Вдовиченко значну частину публічного обговорення зайняли відомості про її родинні зв’язки.
За даними розслідувань, опублікованих Антикорупційним центром, батько Марії Вдовиченко — Сергій Левандовський — має російське громадянство та веде бізнес на тимчасово окупованій території Криму. Один із братів, Олександр Левандовський, після 2014 року перейшов на службу до військової прокуратури Російської Федерації. Інші родичі також фігурують у матеріалах з російськими паспортами чи майном на окупованих територіях.
Офіційна біографія Вдовиченко, розміщена на сайті Офісу Генерального прокурора, фокусується виключно на її професійному шляху та нагородах: медалі «За працю і звитягу» та нагрудному знаку «За сумлінну службу в органах прокуратури». Сама вона декларує українське громадянство та багаторічну службу в українських органах.
Такі ситуації породжують складні питання. З одного боку — індивідуальна відповідальність та професійні заслуги людини, яка не обирала родичів. З іншого — вимоги до лояльності та безпеки в умовах гібридної війни, коли доступ до державних таємниць та стратегічних рішень стає критичним. Дискусії тривають і в експертному середовищі, і в медіа: чи достатньо жорсткою є система перевірки при призначеннях на топ-посади, чи враховує вона всі ризики.
Роль у системі правосуддя сьогодні: що означає посада першої заступниці
Посада першої заступниці Генерального прокурора передбачає не лише процесуальне керівництво окремими справами, а й стратегічний вплив на роботу всього Офісу. Вдовиченко бере участь у погодженні важливих процесуальних документів, координації строків розслідувань, взаємодії з Вищою радою правосуддя та іншими інституціями.
У період воєнного стану пріоритетами залишаються документування воєнних злочинів, підтримка справ проти корупції (включаючи взаємодію з НАБУ та САП), захист прав військовослужбовців та цивільних у тилу, а також ювенальний напрям, з якого починалася її кар’єра.
Для суспільства важливо розуміти: ефективність такої високої посади вимірюється не гучними заявами, а якістю нагляду за дотриманням законності. Кожне затверджене клопотання про продовження строку розслідування, кожна позиція в суді — це цеглинка в будівлі довіри до правосуддя, яка в Україні досі потребує зміцнення.
Цікаві факти про професійний шлях Марії Вдовиченко
Щоб краще відчути масштаб і динаміку кар’єри, варто звернути увагу на кілька конкретних деталей, які рідко потрапляють у короткі новини.
- Вона починала саме в ювенальній юстиції — напрямку, який вимагає не лише знання законів, а й глибокого розуміння психології підлітків та сімейних криз. Багато хто з її колег того часу вважає цей досвід одним із найцінніших для формування емпатії в професії.
- Швидке зростання в межах однієї міської вертикалі (від районної №7 до міської прокуратури Києва) — рідкісний, але не унікальний шлях. Воно свідчить про довіру безпосередніх керівників, які бачили її в щоденній роботі.
- У 2023–2025 роках вона фактично виконувала обов’язки керівника Київської міської прокуратури в період, коли столиця жила в умовах постійних повітряних тривог та релокації частини державних структур.
- Нагороди — медаль «За працю і звитягу» та нагрудний знак «За сумлінну службу» — отримані за конкретні результати, а не за формальну вислугу. У системі прокуратури такі відзнаки зазвичай вручають за резонансні справи або стабільну роботу підрозділу.
- Призначення на посаду першої заступниці Генерального прокурора відбулося менш ніж за пів року після переходу в Офіс Генпрокурора. Така швидкість свідчить про високий рівень довіри з боку чинного Генерального прокурора.
- Попри публічні дискусії навколо родини, Вдовиченко продовжує залишатися однією з небагатьох жінок на найвищому рівні керівництва ОГП — факт, який сам по собі відображає поступові зміни гендерного балансу в українській прокуратурі.
Ці деталі разом створюють портрет людини, яка не шукала публічності, але опинилася в центрі уваги через саму вагу посади та обставини воєнного часу.
Що далі: виклики та очікування від топ-посад в органах правосуддя
Призначення Марії Вдовиченко на рівень першої заступниці Генерального прокурора — це не лише історія однієї кар’єри. Це відображення ширших процесів: як українська система правосуддя формує свої еліти в умовах екзистенційної війни, наскільки прозорими та обґрунтованими є механізми перевірки кандидатів, як поєднуються професійна компетентність і питання національної безпеки.
Для початківців, які тільки розглядають юридичну кар’єру, приклад Вдовиченко показує, що стабільна робота в одному органі протягом багатьох років може призвести до значного зростання — якщо є результати та довіра керівництва. Для просунутих читачів цікавіше інше: як впливає на інституційну довіру той факт, що високопосадовець має складні родинні історії, пов’язані з країною-агресором.
Система продовжує еволюціонувати. Нові закони, вимоги до прозорості декларацій, посилення ролі антикорупційних органів — усе це формує нові правила гри. Марія Вдовиченко, як і її колеги на подібних посадах, працює в полі, де кожне рішення може стати предметом як професійної оцінки, так і суспільного обговорення.
Її шлях — від стажиста Подільської прокуратури до першої заступниці Генерального прокурора — демонструє, наскільки високою може бути ціна відповідальності в українській системі правосуддя сьогодні. І наскільки важливою залишається здатність суспільства ставити складні питання, не спрощуючи реальність до чорно-білих оцінок.