Ольга Миколаївна Соломіна — російська вчена-гляціолог і палеокліматолог, чиї дослідження допомагають розшифровувати історію земного клімату за останні тисячі років. Народилася 21 грудня 1956 року в Москві, вона пройшла шлях від лаборантки до директора Інституту географії РАН і члена-кореспондента Російської академії наук. Її роботи з коливань гірських льодовиків, дендрохронології та реконструкції палеоклімату увійшли до доповідей Міжурядової групи експертів зі зміни клімату, а сама вона стала співлауреаткою Нобелівської премії миру 2007 року у складі IPCC.
Сьогодні Ольга Миколаївна залишається головним науковим співробітником відділу гляціології Інституту географії РАН, професором і науковим керівником факультету географії та геоінформаційних технологій Національного дослідницького університету «Вища школа економіки». Її експедиції охопили Кавказ, Тянь-Шань, Алтай, Крим, Урал, Далекий Схід, Арктику й навіть Антарктику. Кожне кільце дерева, кожна морена й кожен шар льоду в її руках перетворюються на сторінку кліматичної хроніки, яку вона читає з точністю, недоступною звичайним інструментам.
Саме ця здатність поєднувати історичний підхід із точними природничими методами зробила Соломіну однією з найцитованіших російських дослідниць у галузі наук про Землю. Її статті з’являються в Nature Geoscience, Quaternary Science Reviews, Climatic Change та інших провідних журналах, а загальна кількість публікацій перевищує 150.
Дитинство, освіта і перші кроки в науці
Дитинство Ольги Миколаївни пройшло в Москві кінця 1950-х — початку 1960-х. У сім’ї, де цінували знання, дівчинка рано зацікавилася історією. Ця любов привела її на вечірнє відділення історичного факультету Московського державного університету імені М. В. Ломоносова. У 1981 році вона отримала диплом історика й викладача. Паралельно з навчанням з 1977 року почала працювати в Інституті географії АН СРСР у відділі гляціології — саме там і визначився її науковий шлях.
Науковим керівником став легендарний гляціолог Володимир Михайлович Котляков. Під його впливом Ольга Миколаївна перейшла від чистої історії до палеокліматології — дисципліни, яка поєднує методи істориків, географів і фізиків. Кандидатську дисертацію вона захистила в 1987 році, докторську — у 1998-му. Вже тоді її роботи вирізнялися рідкісною для радянської науки кількісною точністю: замість описових характеристик вона будувала хронології з точністю до десятиліть.
Наукові інтереси: льодовики як свідки клімату
Головна тема досліджень Соломіної — коливання гірських льодовиків у голоцені та реконструкція клімату високої роздільної здатності. Льодовики для неї — це не просто маси льоду, а природні архіви. Коли льодовик наступає чи відступає, він залишає морени — кам’яні вали, які можна датувати за допомогою ліхенів, радіовуглецевого методу чи дендрохронології. Саме останній метод став її улюбленим інструментом.
Дендрохронологія дозволяє «прочитати» річні кільця дерев, які росли біля краю льодовика. Ширина кільця залежить від температури й вологості літа. Ольга Миколаївна з колегами створила сотні таких хронологій для Кавказу, Тянь-Шаню, Алтаю й Криму. Завдяки цьому вдалося відновити кліматичні умови останніх кількох століть з точністю, якої раніше не було. Один із її фундаментальних результатів — монографія «Горные ледники Северной Евразии в Голоцене» (1999), яка досі залишається настільною книгою для палеокліматологів.
Окремий напрямок — реконструкція стихійних процесів у горах: селей, лавин, зсувів. Ці дані важливі не лише для науки, а й для оцінки ризиків у населених гірських районах. Експедиції Соломіної завжди були польовими: понад тридцять виїздів у найвіддаленіші куточки Євразії та за її межі. Вона працювала в Абхазії, на Камчатці, в Патагонії, в Антарктиці. Кожна експедиція — це тижні, а іноді й місяці життя в наметах, з рюкзаком за плечима й лупою для підрахунку кілець у руках.
Кар’єра в Інституті географії РАН
Шлях Ольги Миколаївни в інституті був послідовним і логічним. Від молодшого наукового співробітника вона піднялася до головного наукового співробітника, потім — заступника директора (2009–2015), а з 2015 по 2026 рік очолювала Інститут географії РАН. У 2020 році її переобрали на другий термін. У березні 2026 року обов’язки директора перейшли до члена-кореспондента РАН Андрія Паніна, а Соломіна повернулася до чистої науки як головний науковий співробітник відділу гляціології.
Паралельно з керівництвом інститутом вона активно викладає. З 2014 року — професор Томського державного університету, з 2019-го — науковий керівник факультету географії та геоінформаційних технологій у Вищій школі економіки. Під її керівництвом захистилися десятки аспірантів і магістрів. Вона читає курси з глобальних змін і стратегій сталого розвитку, передаючи студентам не лише знання, а й любов до польової роботи.
Нижче наведено ключові етапи її професійного шляху, які допомагають побачити, наскільки послідовно й глибоко розвивалася її кар’єра.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1977 | Початок роботи в Інституті географії АН СРСР |
| 1981 | Закінчення історичного факультету МДУ |
| 1987 | Захист кандидатської дисертації |
| 1998 | Захист докторської дисертації |
| 2003 | Обрання членом-кореспондентом РАН |
| 2015–2026 | Директор Інституту географії РАН |
| 2019 — дотепер | Науковий керівник факультету географії НДУ ВШЕ |
Дані таблиці складено на основі інформації з офіційного сайту Інституту географії РАН та сторінки вченої у Вищій школі економіки.
Участь у Міжурядовій групі експертів зі зміни клімату
Одним із найвищих міжнародних визнань роботи Соломіної стала участь у IPCC. Вона була провідним автором розділів про палеоклімат у Четвертому оціночному звіті (AR4) і про кріосферу в П’ятому (AR5). Для Шостого звіту вона готувала матеріали з історії гірських льодовиків. Коли в 2007 році IPCC отримала Нобелівську премію миру, Ольга Миколаївна увійшла до числа співлауреатів.
Ця робота вимагала не лише глибоких знань, а й уміння працювати в міжнародних колективах, де кожне слово проходить через сито критики сотень експертів. Соломіна неодноразово підкреслювала, що палеокліматичні дані — це не абстрактна наука. Вони показують, наскільки швидко й глибоко клімат змінювався в минулому, і допомагають оцінити, що чекає на нас у майбутньому.
Цікаві факти про Ольгу Миколаївну Соломіну
Ольга Миколаївна вільно володіє англійською, французькою, німецькою та іспанською мовами — це дозволяє їй працювати з міжнародними архівами й безпосередньо спілкуватися з колегами з усього світу. Вона брала участь у понад тридцяти експедиціях, серед яких були виїзди в Антарктику й Патагонію. У 2017 році отримала диплом Web of Science як одна з найбільш цитованих російських авторок. А в 2019-му журнал Cosmopolitan відзначив її премією «Сила в жінці» у номінації «Наука» — рідкісний випадок, коли популярний глянець звертає увагу на гляціолога.
Громадянська позиція і публічна діяльність
Наукова чесність для Соломіної завжди йшла поруч із громадянською відповідальністю. У березні 2014 року вона підписала відкритий лист російських учених і діячів культури, у якому висловила незгоду з політикою щодо Криму. У лютому 2022 року підписала відкритий лист російських науковців і наукових журналістів із засудженням повномасштабного вторгнення в Україну та вимогою вивести війська.
Ці кроки вимагали мужності, особливо від людини, яка очолювала великий академічний інститут. Ольга Миколаївна ніколи не робила з цього піару. Вона просто вважала, що вчений не може мовчати, коли бачить очевидне порушення міжнародного права й людських цінностей. Паралельно вона активно займається популяризацією науки: виступає з публічними лекціями, бере участь у дискусіях про кліматичні зміни, працює в експертних радах.
Значення досліджень для сучасності
Роботи Ольги Миколаївни Соломіної мають пряме практичне значення. Реконструкції коливань льодовиків допомагають зрозуміти, як швидко реагують гірські системи на потепління. Дані дендрохронології використовуються для уточнення моделей клімату. Інформація про селі та лавини важлива для планування інфраструктури в гірських регіонах. У світі, де кліматичні ризики стають дедалі відчутнішими, такі дослідження — це не розкіш, а необхідність.
Її підхід поєднує класичну географію з сучасними кількісними методами. Вона доводить, що історія клімату — це не сухий набір дат, а жива історія планети, у якій кожне дерево й кожен камінь мають свій голос. І цей голос вона навчилася чути краще за багатьох.
Сьогодні, навіть після завершення директорського терміну, Ольга Миколаївна продовжує працювати. Її статті з’являються в міжнародних журналах, аспіранти захищають дисертації, а нові експедиції плануються. Наука для неї — це не посада й не звання. Це спосіб дивитися на світ, у якому минуле й майбутнє переплітаються в одному річному кільці дерева.