Майор Чорнобаєв — це не просто псевдонім і не вигаданий персонаж із телефонних розіграшів. За цим ім’ям стоїть Євген Вольнов, справжнє ім’я якого Микита Андрійович Кувіков, донеччанин 1986 року народження, який перетворив пранк на потужну зброю інформаційної війни. Його голос уже роками лунає в телефонах російських матерів, дружин і чиновників, доводячи їх до істерики, а його руки — разом із тисячами волонтерів — друкують на 3D-принтерах деталі, які щодня допомагають знищувати окупантів на фронті. У 2026 році цей чоловік зробив те, що здавалося фантастикою: підключився до закритої наради російського Міністерства промисловості і торгівлі, де чиновники самі зізналися, що їхні дрони на 90 відсотків складаються з китайських комплектуючих.
Життєвий шлях майора Чорнобаєва тісно переплетений із трагедією українських земель. Народився він 4 листопада 1986 року в Донецьку, де навчався до сьомого класу. У 1998 році родина перебралася до Ялти, а згодом життя закинуло його до Черкас і Києва. Повітря промислового Донбасу в дитинстві підірвало здоров’я, а кримське море дало полегшення, але обидва місця дитинства тепер окуповані. Батька вбито в дев’яностих у Донецьку за обставин, пов’язаних із грошима, і ця втрата залишила глибокий слід. Школу він так і не закінчив повністю, зате самостійно опанував програмування та вебдизайн, ставши проєкт-менеджером у сфері IT. У 2005 році молодий Кувіков потрапив під увагу міліції через спробу придбати наркотики, але цей епізод не став визначальним. Справжня трансформація почалася набагато пізніше, коли в 2014 році російські війська прийшли на його рідну землю.
Пранкерством Євген займається з 2009 року. Спочатку це були звичайні телефонні розіграші, але після анексії Криму та початку війни на Донбасі дзвінки набули зовсім іншого забарвлення. Він почав цілеспрямовано «обробляти» сепаратистів, російських силовиків, «ватників» і колаборантів. Спочатку використовував образ майора Позднякова, потім — майора Чорнобаєва, натхненного легендарною Чорнобаївкою, де російські війська зазнавали ганебних поразок раз за разом. З’являлися й інші псевдоніми — Стугнов, Бєлогородов, Сквіртобризгов — щоб ускладнити ворогу ідентифікацію. Сьогодні на сайті prank.show зібрано понад чотири з половиною тисячі опублікованих дзвінків, і це лише частина того, що реально прозвучало в ефірі.
Методика майора Чорнобаєва відточена до досконалості. Він отримує контакти від українських військових — номери з кнопочних телефонів, знайдених у кишенях убитих чи полонених окупантів. Дзвонить дружинам, матерям, батькам і спокійним, майже канцелярським тоном повідомляє про «загибель» сина чи чоловіка: втопився в туалеті, зазирнув у дуло танка, підірвався на міні, яку сам же й поставив. Реакції варіюються від істерики і прокльонів до спроб заперечувати очевидне. Іноді під час однієї розмови він «ховає» одразу кількох членів сім’ї, якщо батько сам починає розповідати про інших синів на війні. Євген не приховує, що відчуває задоволення від цих моментів. В одному з інтерв’ю він прямо сказав: якщо хтось із родичів окупанта отримає серцевий напад під час розмови — він буде цьому радий, бо це елементарний самозахист за окупований Донецьк і вбитих співвітчизників.
Російська сторона відповіла кримінальними справами. У 2018 році Басманний суд Москви заочно арештував його, пізніше з’явилися звинувачення у виправданні тероризму, зокрема після пранків, пов’язаних із трагедією в «Зимовій вишні» та вибухом у будівлі ФСБ в Архангельську. Московський суд засудив його до шести років колонії, оголосив у міжнародний розшук, але Україна категорично відмовилася видавати. Для Вольнова ці справи — своєрідні ордени. Він неодноразово підкреслював, що чим більше кримінальних проваджень відкрито проти нього в Росії, тим краще. З 2018 року він став офіційним спікером Центру «Миротворець» і використовував цю платформу для роботи з колаборантами та збору інформації.
А тепер подивіться, як пранкерство еволюціонувало в щось значно більше. Коли почалося повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року, Євген, який уже мав 3D-принтер з 2019 року, швидко зрозумів: телефонних дзвінків недостатньо. Він приєднався до спільноти ентузіастів 3D-друку і фактично став одним із засновників і керівників проєкту «ДрукАрмія». Це децентралізована мережа, яка об’єднує тисячі волонтерів по всій Україні та за кордоном. На піку в ній працювало понад сім тисяч друкарів і близько дев’яти-десяти тисяч принтерів. Система працює як єдиний цифровий завод без адреси: військовий заходить на платформу, обирає потрібну деталь з каталогу в кількасот позицій — від систем скиду для FPV-дронів і кріплень антен до саперних інструментів, адаптерів і стартових платформ — і отримує її безкоштовно.
За роки існування «ДрукАрмія» відправила на фронт сотні тонн продукції. Офіційні дані сайту drukarmy.org.ua говорять про понад 430 тисяч кілограмів виробів і мільйони одиниць. У деякі місяці 2026 року лише за один місяць йшло понад двадцять тисяч кілограмів — це сотні тисяч окремих деталей. Волонтери самостійно купують пластик, друкують удома, іноді під час відключень світла на акумуляторах з інверторами, і відправляють. Усе безкоштовно для ЗСУ, на відміну від бариг, які намагалися продавати ті самі вироби з націнкою в п’ятсот відсотків. Євген неодноразово підкреслював: росіян більше, тому кожен українець має працювати за п’ятьох. І ця мережа справді стала народним військово-промисловим комплексом, стійким до ракетних ударів, бо вона розпорошена по квартирах і гаражах усієї країни.
У квітні 2026 року майор Чорнобаєв зробив крок, який вивів його діяльність на новий рівень. Разом із кіберспільнотою він підключився до закритої онлайн-наради Міністерства промисловості і торгівлі Росії, присвяченої локалізації виробництва безпілотників. На екрані з’явилися топменеджери компаній «Альбатрос», Geoscan і «Уфимец», а також чиновники — Олексій Сердюк, Олександр Плотников, Даниїл Абулов. Вони відкрито говорили, що 90 відсотків комплектуючих — китайські, що в Росії немає власного виробництва сировини для батарей, двигунів і навіть пластику. Вольнов не просто слухав. Він записав усе, назвав прізвища учасників, заявив, що їхні дані та інформація з Державної інформаційної системи промисловості тепер у розпорядженні української сторони, і кинув у камеру фірзову фразу: «Ходіть, озирайтеся. Ти, лисий, насамперед». Запис швидко розлетівся українськими медіа і завдав відчутного удару по російському наративу про «імпортозаміщення».
Вплив майора Чорнобаєва важко переоцінити. Його YouTube-канал «Євген Вольнов — майор Чернобаев» налічує близько 387 тисяч підписників, а аудиторія пранків значною мірою складається з самих росіян, які приходять слухати, як їхню пропаганду розбирають на атоми. Кожен успішний дзвінок підриває моральний дух тилу противника. Кожна партія деталей з «ДрукАрмії» безпосередньо впливає на ефективність українських підрозділів. Він не ховається за гучними гаслами, а робить конкретну, брудну, іноді жорстоку роботу. У розмовах із журналістами він повторює: росіяни окупували його Донецьк і вбили людей, тому він має право робити з ними все, що заманеться. І ця позиція знаходить відгук у тисяч українців, які щодня долучаються до друку або просто пересилають його відео друзям.
Цікаві факти про майора Чорнобаєва
Євген змінює псевдоніми не заради розваги, а щоб ускладнити російським спецслужбам відстеження. Одного разу він подзвонив Дмитру Пєскову одразу після маршу Пригожина і прямо запитав, чи готовий той до «зустрічі з кухарем». У «ДрукАрмії» є власна школа для новачків: людина без досвіду може за тиждень навчитися друкувати і вже наступного дня отримувати замовлення від військових. За оцінками самого Вольнова, п’ять кілограмів пластику в правильних руках можуть означати мінус одного окупанта. А ще він відкрито каже, що не потребує нагород від української влади — кримінальні справи в Росії йому замінюють усі ордени.
Сьогодні майор Чорнобаєв продовжує працювати в двох паралельних вимірах. Одним голосом він ламає психіку російського тилу, іншим — координує тисячі принтерів, які друкують перемогу деталь за деталлю. Його історія — це приклад того, як особиста біль за окупований дім може перетворитися на системну зброю. Він не чекає, поки хтось інший зробить роботу за нього. Він просто бере телефон, набирає номер і каже те, що ворог найбільше не хоче чути. А паралельно в тисячах українських квартир тихо гудуть 3D-принтери, друкуючи ще одну партію того, що завтра допоможе знищити ще одного окупанта. І ця робота не зупиняється.