Андрій Віленський — київський педіатр, медичний менеджер і колишній т.в.о. голови Національної служби здоров’я України, який після державної служби очолив медичний напрям центру воєнної травми Superhumans. Його ім’я шукають і ті, хто хоче зрозуміти, хто керував НСЗУ у 2020–2021 роках, і родини поранених, яким потрібен протез, реконструкція обличчя чи слухова допомога без черги за кордоном.
Кар’єра Андрія Борисовича Віленського склалася не як «стрибок із кабінету в кабінет», а як послідовне накопичення трьох різних мов медицини: клінічної (дитячі поліклініки), приватної (мережі «Добробут» та ISIDA) і системної (договори НСЗУ з тисячами лікарень і аптек). Станом на 2026 рік саме ця комбінація визначає, як Superhumans будує маршрути пацієнтів із бойовими ампутаціями, політравмою та ураженнями обличчя.
Нижче — не парадний життєпис, а розбір рішень, конфліктів реформи, реальної анатомії воєнної травми та практичних розвилок для пацієнта, сім’ї й молодого лікаря, який думає про керівну посаду.
Як педіатр учиться керувати великими системами
Київська школа № 164, після дев’ятого класу — Перший Київський медичний коледж, у 1994 році — Національний медичний університет імені О. О. Богомольця за фахом педіатра. Далі роки роботи в дитячих поліклініках столиці: спочатку лікар, потім завідувач і головний лікар. Це не «підготовчий етап» до гучних посад. Амбулаторна педіатрія — середовище, де рішення треба приймати швидко, пояснювати батькам простою мовою і тримати в голові одночасно інфекцію, кардіологію, харчування й страх сім’ї.
У 2006–2009 роках Андрій Віленський навчався в Національній академії державного управління. Пізніше в публічних матеріалах його називають кандидатом наук з державного управління. Цей крок пояснює, чому далі він пішов не лише в клініку, а в організацію потоків: стандарти, договори, тарифи, черги, кадри. Авторські права в деклараціях фіксують книжки й довідники з дитячої гастроентерології, кардіології та амбулаторної педіатричної практики — слід людини, яка довго працювала «на землі», а не лише з презентаціями.
Перехід у приватний сектор — мережа «Добробут», згодом директор клініки ISIDA (ТОВ «ІСІДА-IVF») — дав інший досвід: сервіс, швидкість, фінансова дисципліна, конкуренція за пацієнта. Саме в ISIDA він працював поруч з Олегом Петренком, першим головою НСЗУ. Коли в 2018 році запускали службу, яка мала платити закладам «гроші ходять за пацієнтом», Віленський увійшов до цієї команди як директор департаменту договірної роботи, пізніше — Центрального міжрегіонального департаменту.
За моїм досвідом читання декларацій і публічних інтерв’ю керівників охорони здоров’я, саме договірний блок НСЗУ був найменш «глянцевим» і найбільш вирішальним: без підписаного договору лікарня не отримує оплату, аптека не відпускає ліки за програмою «Доступні ліки», а реформа лишається гаслом.
Одружений; дружина — Людмила Василівна Віленська, син — Денис. Публічний профіль сім’ї стриманий: у деклараціях періоду державної служби фігурують квартира в Києві, земельні ділянки на Київщині, авто родини. Це важливо не як сенсація, а як рамка: людина, про яку пишуть досьє-сайти, давно перебуває в полі публічної звітності.
НСЗУ: рік на чолі служби, яку всі хотіли «перезапустити»
31 серпня 2020 року Кабінет Міністрів поклав обов’язки голови Національної служби здоров’я України на Андрія Віленського. Призначення було тимчасовим і народилося з політичного тупика. Конкурси на голову НСЗУ зривалися. Міністр охорони здоров’я Максим Степанов двічі відхиляв фіналістів, серед яких був і Віленський. Реформа Уляни Супрун уже стала полем боротьби: з одного боку — принцип оплати за послугу й електронний облік, з іншого — критика тарифів і тиск на незалежність служби, яка розпоряджалася десятками мільярдів гривень.
У цьому контексті Андрій Віленський виглядав компромісом і водночас продовженням команди Петренка–Мовчан. Він публічно підтримував логіку реформи й казав, що прагне застосувати власний досвід для її розбудови. Практичний сенс його попередньої роботи в НСЗУ полягав у масових договорах: тисячі лікарень і аптек отримали фінансування саме через цей контур.
Тиск не зник. У липні 2021 року Віленський вийшов із чергового конкурсу на посаду голови. В коментарях він говорив про зовнішні впливи на службу, пов’язані зокрема з чотирма конкурсами за півтора року, і про необхідність «перезавантажитися». 5 липня він подав заяву про звільнення з посади директора департаменту договірної роботи з припиненням державної служби. Наступнику він рекомендував передати працюючий орган, а не руїну: лікарня має отримати гроші, лікар — зарплату, пацієнт — послугу.
Цей епізод часто зводять до «пішов через політику». Точніше сказати інакше: НСЗУ як інституція виявилася крихкою саме там, де мала бути бронею — у кадровій автономії. Для читача-початківця це урок про те, що медична реформа живе не в слогані «гроші за пацієнтом», а в тому, чи може керівник служби переживати зміну міністра без обнулення договорів. Для досвідченого управлінця — нагадування, що тимчасове виконання обов’язків ніколи не дає повної ваги постійної посади.
Superhumans: інша анатомія травми, ніж у мирній педіатрії
Після НСЗУ публічний слід Андрія Віленського зміщується до центру воєнної травми Superhumans. На офіційному сайті він зазначений як медичний директор (andriy@superhumans.com). Засновники проєкту — підприємець Андрій Ставніцер, Філіпп Грушко та Ольга Руднєва. Перший центр відкрили у квітні 2023 року у Винниках біля Львова. Далі з’явився майданчик у Дніпрі; у 2026 році анонсовано запуск одеського центру. Послуги для постраждалих від війни — безкоштовні.
Мирна статистика ампутацій і воєнна — різні всесвіти. У мирний час, як пояснює сам Віленський, близько 90% ампутацій — нижні кінцівки на рівні стопи чи гомілки через судинні хвороби й діабет. Після 2022 року в центрі суттєво зросла частка верхніх кінцівок, високих ампутацій, мультиампутацій і ультракоротких кукс. Близько 70% бойових уражень — кінцівки; на другому місці — обличчя. При міновибуховій травмі більш ніж у половини пацієнтів — розриви барабанної перетинки. Точну кількість людей з ампутаціями в Україні він принципово не називає: цифра може служити орієнтиром для оцінки втрат війська.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли родина шукала «найдорожчий біонічний протез за кордоном», хоча пацієнту спершу були потрібні загоєння кукси, корекція контрактури й звичайний механічний протез для ходьби. Саме цю розвилку Superhumans намагається закрити «єдиним вікном»: хірургія, протезна лабораторія, реабілітація, психологічний супровід, навчання користуванню виробом.
Один із публічних кейсів, який Віленський коментував іноземній пресі, — Денис Кривенко з потрійною ампутацією. Німецькі протезисти спершу казали, що ходьба майже неможлива. Українська команда поїхала вчитися технік і все ж поставила людину на ноги. Це не рекламний слоган «усе можливо». Це приклад, що воєнна травма ламає шаблони європейських протоколів, написаних під інші поранення.
Станом на 2026 рік мережа говорить про тисячі пацієнтів за роки роботи, понад тисячу протезів і сотні складних реконструктивних операцій; у травні 2026-го Superhumans отримала діамантовий рівень акредитації Accreditation Canada. Цифри на сайтах змінюються швидко — важливіше зрозуміти модель: благодійний центр закриває те, на що в держави хронічно не вистачає тарифу.
Що саме змінює медичний директор у такому центрі
Андрій Віленський не оперує. У репортажі NV його показують у переодягальні перед операційною нарівні з журналістом: стерильний режим без винятків. Роль медичного директора тут — маршрутизація, стандарти, партнерства з французькими, британськими й американськими командами, відбір випадків, які державний пакет не «перетравить». Реконструкція обличчя з вільними клаптями й індивідуальними імплантами, робота з опіками, рання евакуація в заклад, здатний закрити дефект протягом критичних годин — це вже не «прикріпити протез».
У колонці для «Української правди. Життя» у березні 2023 року він розкладав типову помилку сімей: летіти за кордон по інновацію, витратити гроші на житло й логістику, а потім виявити, що вага пацієнта змінилася, дитина виросла, а виріб треба переробляти. Державне відшкодування через Мінсоцполітики існує, але часто закриває базову функцію, а не максимальну. Superhumans ставив за мету дати складний виріб і реабілітацію в Україні, без розриву з родиною.
| Етап кар’єри | Що робив на практиці | Чому це важливо читачеві зараз |
|---|---|---|
| Дитячі поліклініки Києва | Лікар, завідувач, головний лікар | Навичка пояснювати складне батькам і тримати амбулаторний потік |
| «Добробут», ISIDA | Головний лікар / директор приватної клініки | Сервіс, дисципліна ресурсів, робота в конкурентному середовищі |
| НСЗУ (2018–2021) | Договори, міжрегіональний блок, т.в.о. голови | Розуміння тарифів, електронних виплат і політичного ризику реформи |
| Superhumans (від 2022–2023) | Медичний директор центру воєнної травми | Маршрути ампутацій, реконструкції, слуху й психологічної допомоги |
Дані таблиці зібрані з публічних біографічних матеріалів BBC Україна, Babel, офіційного сайту Superhumans та колонки в «Українській правді. Життя».
Поширені міфи, які плутають пацієнтів і журналістів
Публічні виступи Андрія Віленського постійно б’ються об одні й ті самі стереотипи. Нижче — не «загальні міфи інтернету», а саме ті, що випливають з його інтерв’ю 2023–2025 років.
- «Біонічна рука одразу зробить людину кіборгом». Дорогий міоелектричний протез без загоєної кукси, сили м’язів і місяців тренування стає полицею в шафі. Багато пацієнтів починають із механічного виробу — і це не «економ-клас», а правильна сходинка.
- «Чим дорожчий протез за кордоном, тим краще». Логістика, повторні підгонки, відсутність сервісу в рідному місті часто зводять вигоду нанівець. Для дитини, яка росте, це особливо жорстко.
- «Можна назвати точну кількість ампутацій в Україні». Медичний директор Superhumans свідомо уникає цифри, бо вона працює як індикатор бойових втрат.
- «Держава все покриє за тарифом НСЗУ чи Мінсоцполітики». Базовий протез і складну реконструкцію обличчя з мікрохірургією не варто ставити в один рядок бюджету. Віленський прямо казав: коштів на весь спектр реконструкції державі завжди бракуватиме.
- «Після протеза історія закінчується». Без психолога, роботи з фантомним болем, навчання побуту й повернення до професії виріб не стає частиною життя.
Ці помилки дорого коштують не абстрактній «системі», а конкретній людині, яка витрачає єдиний грант родини не на той етап допомоги.
Коли можна йти державним маршрутом, а коли — у спеціалізований центр
Не кожна ампутація потребує благодійного центру рівня Superhumans. І не кожен випадок «закриє» районна лікарня. Розвилка виглядає так.
Можна починати з державного контуру, якщо кукса типова, немає великого дефекту м’яких тканин і кістки, немає потреби в складній реконструкції обличчя, а місцевий протезний завод і реабілітаційне відділення мають досвід саме цього рівня ушкодження. Відшкодування через органи соціального захисту нікуди не зникло.
Варто шукати спеціалізований центр на кшталт Superhumans, якщо йдеться про високу ампутацію, кілька кінцівок, коротку куксу, поєднане ураження обличчя й слуху, потребу в мікрохірургії, дитячий вік із перспективою повторних виробів, або якщо місцева черга фактично зупинила реабілітацію. Форма запису — через сайт центру; прийом — для постраждалих від війни, включно з цивільними й дітьми.
Критичний сигнал «щось пішло не так»: кукса не гоїться тижнями, протез натирає до ран, людина припиняє ним користуватися, з’являється важка ізоляція або думки про безсенсовність лікування. Це вже не питання «яку марку виробу купити», а командної роботи хірурга, протезиста й психолога.
FAQ, які реально ставлять після запиту «Андрій Віленський»
Це той самий Віленський, що веде YouTube «Діагноз Віленського»? Ні. Медичний блогер Леонід Віленський і Андрій Борисович Віленський — різні люди. Плутанина в прізвищі постійна, тому перевіряйте по батькові, посаду й місце роботи.
Він досі керує НСЗУ? Ні. Т.в.о. голови він був з 31 серпня 2020-го; у липні 2021-го склав повноваження й вийшов із державної служби. На 2026 рік його публічна роль — медичний директор Superhumans.
Чи можна записатися до нього особисто як до педіатра? Публічного прийому «лікаря Віленського» в поліклінічному форматі зараз немає. Запити, пов’язані з воєнною травмою, ідуть через контакт-центр і анкету Superhumans, а не через особистий кабінет директора.
Чому його прізвище з’являється в досьє з деклараціями? Бо керівник НСЗУ — посада з обов’язковим декларуванням. Майно й доходи того періоду відкриті в реєстрі НАЗК і агрегаторах на кшталт OpenDataBot.
Superhumans — державна лікарня? Ні. Це недержавна благодійна організація, яка працює в партнерстві з українськими й іноземними командами та закриває прогалини, які тариф не покриває повністю.
Чек-лист: що перевірити, перш ніж робити наступний крок
Для сім’ї пораненого чек-лист короткий і жорсткий. Для лікаря, який дивиться на кар’єру Віленського як на зразок «клініка → менеджмент → система», — інший.
- Уточніть характер травми: одна кінцівка чи кілька, рівень ампутації, стан кукси, чи є ураження обличчя або слуху.
- Зберіть виписки, знімки й список уже зроблених операцій — без цього будь-який центр втратить тижні.
- Перевірте, що вже покрито державним відшкодуванням, а що лишилося «діркою» в маршруті.
- Не купуйте найдорожчий протез «на всяк випадок» до висновку мультидисциплінарної команди.
- Запитайте, хто обслуговуватиме виріб через пів року: сервіс важливіший за бренд на презентації.
- Якщо ви лікар і думаєте про керівну посаду — оцініть, чи вмієте ви говорити трьома мовами: клінічною, фінансовою і політичною. Саме цей трикутник, а не харизма, визначив траєкторію Андрія Віленського.
Молодому управлінцю корисно окремо подивитися на його вихід із НСЗУ. Піти, коли служба стає полем зовнішнього тиску, — теж управлінське рішення, а не лише біографічна риска. Воно пояснює, чому частина реформаторів 2018–2021 років пізніше опинилася в благодійних і клінічних проєктах, де результат вимірюється не постановою Кабміну, а людиною, яка знову тримає чашку.
Андрій Віленський лишається фігурою на перетині трьох українських сюжетів: радянсько-пострадянська амбулаторна педіатрія, спроба побудувати страховий за логікою, але бюджетний за грошима закупівельник послуг і велика війна, яка змусила медицину вчитися заново. Шукати його прізвище має сенс не як ярлик «ексголова НСЗУ», а як ключ до розуміння, де закінчується тариф і починається робота з тілом, яке війна змінила швидше, ніж протоколи.