Друга Малоросійська колегія – це не просто адміністративний орган Російської імперії, а й символ кардинальних змін в історії України XVIII століття. Її створення стало вирішальним кроком до ліквідації автономії Гетьманщини, а постать її очільника відіграла ключову роль у формуванні нових політичних реалій. У цій статті ми зануримося в історичний контекст, розкриємо, хто очолив цей орган, які завдання він виконував, і як його діяльність вплинула на долю України.
Передумови створення Другої Малоросійської колегії
У середині XVIII століття Російська імперія прагнула посилити контроль над українськими землями, зокрема Лівобережною Україною, що входила до складу Гетьманщини. Після тривалого періоду автономії, який характеризувався гетьманським правлінням, імператриця Катерина II вирішила остаточно ліквідувати гетьманство. У 1764 році, після зречення гетьмана Кирила Розумовського, було видано указ від 10 листопада, який скасовував гетьманську владу та створював Другу Малоросійську колегію.
Цей крок не був випадковим. Російська імперія бачила в автономії Гетьманщини загрозу централізованій владі. Колегія стала інструментом, який мав інтегрувати українські землі в імперську систему управління, знищивши залишки козацької автономії. Її діяльність була спрямована на уніфікацію адміністративних, економічних і соціальних структур, щоб Україна стала невід’ємною частиною імперії.
Хто очолив Другу Малоросійську колегію?
Другу Малоросійську колегію очолив граф Петро Олександрович Румянцев-Задунайський – видатний полководець, політик і стратег, чия діяльність залишила глибокий слід в історії України та Російської імперії.
Петро Румянцев (1725–1796) був не просто адміністратором, а справжнім архітектором імперської політики на українських землях. Народжений у знатній родині, він здобув блискучу військову кар’єру, зокрема прославився під час Семирічної війни та російсько-турецьких воєн. Його призначення на посаду президента колегії та генерал-губернатора Малоросії стало логічним вибором Катерини II, адже Румянцев поєднував у собі харизму лідера, дипломатичну гнучкість і безкомпромісну відданість імперським інтересам.
Чому саме Румянцев?
Вибір Петра Румянцева не був випадковим. Імператриця шукала людину, яка могла б не лише виконувати накази, а й делікатно балансувати між місцевою козацькою старшиною та імперськими вимогами. Румянцев мав репутацію розумного стратега, який умів переконувати й залучати на свій бік навіть опонентів. Його завданням було не лише управляти, а й забезпечити плавний перехід від автономії до повного підпорядкування імперії.
Румянцев отримав дві інструкції від Катерини II: офіційну, яка закликала сприяти дружнім відносинам між українцями та росіянами, і таємну, що ставила за мету ліквідацію автономії Гетьманщини. Ця двоїстість стала основою його діяльності, де він поєднував дипломатію з жорсткими адміністративними заходами.
Склад і структура Другої Малоросійської колегії
Друга Малоросійська колегія була ретельно структурованою організацією, створеною для ефективного управління Лівобережною Україною. Вона складалася з восьми основних членів, які представляли як російську, так і українську еліту, а також допоміжного персоналу. Ось як виглядав її склад:
- Чотири російських урядовці: генерал-майор Брант, полковник князь Платон Мещерський, полковник Хвостов, полковник Натальїн. Вони представляли інтереси імперії та забезпечували контроль над діяльністю колегії.
- Чотири представники козацької старшини: українські старшини включалися для збереження видимості співпраці з місцевою елітою, хоча їхній вплив був обмеженим.
- Прокурор: посаду обіймав російський полковник, який наглядав за законністю дій колегії.
- Два секретарі: один українець і один росіянин, які відповідали за документацію та комунікацію.
- Канцелярські службовці: забезпечували технічну підтримку роботи колегії.
Такий склад відображав прагнення імперії до балансу: з одного боку, включення українців створювало ілюзію співпраці, з іншого – ключові рішення ухвалювали російські представники під керівництвом Румянцева.
Роль Румянцева в управлінні колегією
Як президент колегії, Румянцев мав необмежену владу в регіоні. Він не лише керував колегією, а й виконував функції генерал-губернатора Малоросії, що дозволяло йому контролювати всі аспекти життя Лівобережжя – від економіки до судової системи. Його діяльність була спрямована на:
- Ліквідацію автономії: скасування гетьманських інститутів, таких як Генеральна військова канцелярія та Генеральний військовий суд.
- Перепис населення: Румянцев організував так званий “Румянцевський перепис” (1765–1769), який став першим детальним обліком населення та ресурсів Лівобережжя.
- Інтеграцію козацької старшини: залучення місцевої еліти до імперської системи через надання привілеїв і посад.
- Економічну експлуатацію: збільшення податків і зборів для імперської скарбниці.
Румянцев діяв обережно, використовуючи метод “батога і коржика”: жорстко придушував будь-які прояви автономістських настроїв, але водночас пропонував козацькій старшині привабливі посади в імперській системі.
Основні завдання та діяльність колегії
Друга Малоросійська колегія стала інструментом централізації влади. Її діяльність охоплювала кілька ключових напрямів, кожен з яких мав глибокий вплив на українські землі.
Адміністративні реформи
Колегія підпорядкувала собі всі ключові інститути Гетьманщини, включаючи Генеральну військову канцелярію, Генеральний військовий суд і Канцелярію малоросійського скарбу. Це дозволило імперії встановити повний контроль над адміністративними процесами. Наприклад, судові справи, які раніше розглядалися місцевими судами, тепер контролювалися колегією.
Економічна політика
Одним із головних завдань колегії було максимізувати економічну вигоду від українських земель. Румянцевський перепис став основою для перерозподілу земель і ресурсів. Козацькі полки поступово перетворювалися на регулярні російські, а українські селяни втрачали залишки свобод, стаючи кріпаками.
| Напрям діяльності | Опис | Наслідки |
|---|---|---|
| Адміністративна реформа | Скасування гетьманських інститутів | Повна централізація влади |
| Економічна політика | Перепис населення, збільшення податків | Посилення кріпацтва, економічна експлуатація |
| Військова реформа | Перетворення козацьких полків | Втрата козацької автономії |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, resource.history.org.ua
Соціальні зміни
Діяльність колегії мала глибокий вплив на соціальну структуру Лівобережжя. Козацька старшина, яка раніше була основою автономії, або інтегрувалася до імперської еліти, отримуючи дворянські звання, або втрачала вплив. Селянство ж опинилося в ще більшій залежності, адже реформи Румянцева сприяли закріпаченню.
Цікаві факти про Другу Малоросійську колегію
Цікаві факти
- 🌟 Таємна інструкція: Катерина II видала Румянцеву секретну інструкцію, в якій наголошувала на необхідності “переконувати українців у відсталості їхніх звичаїв”, щоб виправдати імперські реформи.
- 📜 Румянцевський перепис: Цей перепис (1765–1769) став першим системним обліком населення Лівобережжя, охопивши близько 1,5 мільйона осіб.
- ⚔️ Військова кар’єра Румянцева: Перед призначенням на посаду президента колегії Румянцев здобув славу в битві при Кунерсдорфі (1759), що зробило його ідеальним кандидатом для імперії.
- 🏛️ Архів колегії: Після ліквідації колегії в 1786 році її архів перевезли до Чернігова, де значна частина документів була втрачена через недбале зберігання.
Ці факти додають яскравих штрихів до розуміння діяльності колегії, показуючи, як тонко імперія вплітала свої інтереси в українську реальність.
Наслідки діяльності колегії
Діяльність Другої Малоросійської колегії мала далекосяжні наслідки. Вона не лише ліквідувала залишки гетьманської автономії, а й змінила соціальну, економічну та культурну тканину Лівобережної України. Ось ключові результати:
- Втрата автономії: Гетьманщина остаточно втратила свої інститути, а українські землі були інтегровані до імперської системи.
- Закріпачення селян: Реформи Румянцева прискорили процес закріпачення, що погіршило становище селян.
- Інтеграція старшини: Частина козацької еліти отримала дворянські звання, що послабило опір імперським реформам.
- Економічна експлуатація: Збільшення податків і перерозподіл ресурсів посилили залежність України від імперії.
Діяльність колегії під керівництвом Румянцева стала переломним моментом, який визначив долю України на десятиліття вперед, заклавши основи для повної інтеграції в Російську імперію.
Роль Румянцева: герой чи виконавець імперських наказів?
Образ Петра Румянцева в історії залишається суперечливим. З одного боку, він був блискучим стратегом, який умів налагоджувати стосунки з козацькою старшиною, уникаючи відкритих конфліктів. З іншого – його дії призвели до втрати автономії та погіршення становища українців. Румянцев діяв як виконавець волі Катерини II, але його особистий стиль – поєднання дипломатії та жорсткості – зробив його ідеальним інструментом імперської політики.
Чи був Румянцев лише гвинтиком у машині імперії? Чи, можливо, його дії мали елементи творчого підходу до управління? Історики досі сперечаються, але безсумнівно, що його роль у діяльності Другої Малоросійської колегії була визначальною.
Порівняння з Першою Малоросійською колегією
Щоб повніше зрозуміти значення Другої Малоросійської колегії, варто порівняти її з попередницею – Першою Малоросійською колегією (1722–1727). Ось ключові відмінності:
| Аспект | Перша колегія (1722–1727) | Друга колегія (1764–1786) |
|---|---|---|
| Очільник | Степан Вельямінов | Петро Румянцев |
| Мета | Контроль над гетьманом | Ліквідація автономії |
| Підхід | Ліберальніший, з піклуванням про українців | Жорсткий, спрямований на інтеграцію |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, studies.in.ua
Друга колегія була значно радикальнішою, адже її мета полягала не в контролі, а в повному знищенні автономії. Румянцев, на відміну від Вельямінова, діяв більш системно і безкомпромісно.
Вплив на сучасне розуміння історії
Діяльність Другої Малоросійської колегії та роль Петра Румянцева залишаються важливими для розуміння історії України. Вони ілюструють, як імперські амбіції змінювали долю цілих народів, стираючи їхню ідентичність і автономію. Сьогодні історики розглядають цей період як ключовий етап у формуванні української боротьби за незалежність, адже втрата Гетьманщини стала поштовхом до майбутніх рухів за свободу.
Друга Малоросійська колегія під керівництвом Румянцева – це не лише сторінка історії, а й урок про те, як політичні рішення можуть змінювати долю націй, залишаючи сліди на століття.