Сергій Володимирович Поліщук народився 14 жовтня 1973 року в Києві. Він пройшов шлях від інженера та бізнесмена до народного депутата України 5-го скликання, а згодом став радником кількох міністрів. У публічному просторі його ім’я з’являється переважно у зв’язку з політичною діяльністю 2000-х років і пізнішими подіями, пов’язаними з участю в російських телешоу. Станом на 2026 рік інформація про нього залишається фрагментарною, але офіційні джерела фіксують ключові віхи його біографії та правовий статус.
Освіта Поліщука охоплює економіку та право. У 1996 році він здобув ступінь бакалавра економіки в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана, а наступного року — магістра. Пізніше, у 2006–2011 роках, навчався в Державній податковій академії України й отримав магістерський диплом з права. Ці знання стали основою для роботи в бізнесі та політиці, де він зосереджувався на енергетичному секторі та фінансових питаннях.
Рання трудова біографія виглядає типовою для людини, яка формувалася в перехідний період 1990-х. З жовтня 1990 по липень 1991 року Поліщук працював учнем регулювальника радіоелектронної апаратури на Київському заводі «Радіоприлад» імені С. П. Корольова. Після університету він короткий час був інженером у відділі інвестицій дирекції будівництва Мужіївського державного золото-поліметалевого комбінату. У 2000–2004 роках очолював ТОВ «СоюзВС», а згодом став директором і заступником директора ТОВ «КАС». Саме з цієї посади його обрали до парламенту.
Політичний шлях і робота в парламенті
У 2006 році Сергій Поліщук потрапив до Верховної Ради України 5-го скликання за списком Блоку Юлії Тимошенко під номером 117. Він увійшов до фракції БЮТ і став членом Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки. Уже в червні 2007 року його призначили першим заступником голови цього комітету, а також головою підкомітету з питань нафтової промисловості та нафтопродуктозабезпечення. Робота в комітеті давала можливість впливати на питання, які тоді були критичними для української економіки — від тарифів на газ до безпеки атомної енергетики.
Паралельно з депутатством Поліщук обіймав посади радника. У 2006–2010 роках він консультував Міністра молоді і спорту, а з 2010 по 2014 рік — Міністра фінансів. Короткий період після парламенту він також працював заступником голови правління НАК «Нафтогаз України» (жовтень 2007 — січень 2008). Ці посади свідчать про його орієнтацію на енергетичний і фінансовий сектори, де знання економіки та права були особливо цінними.
Голосування Поліщука в парламенті іноді викликали питання. У 2007 році він підтримав постанову, яку ініціювала фракція Партії регіонів і яка критикувала можливий розпуск парламенту президентом. Пізніше його називали одним із тих, хто після БЮТ наблизився до регіоналів, хоча місця в списках Партії регіонів він не отримав. Такі маневри були характерними для багатьох політиків того періоду, коли коаліції змінювалися швидко, а особисті інтереси часто переважали над партійною дисципліною.
Особисте життя та родинне коло
Про особисте життя Сергія Поліщука відомо небагато. Батько, Володимир Мефодійович, і мати, Лідія Тимофіївна, — пенсіонери. Дружина — Тетяна Вікторівна, яка працює службовцем. У родині двоє дітей — дочка Софія та син Віктор. Публічних інтерв’ю про сімейні цінності чи хобі майже немає, тож ця частина біографії залишається закритою. У деклараціях, які він продовжував подавати навіть у 2025–2026 роках, фігурують стандартні відомості про майно та доходи, але деталі не розкривають особливостей приватного життя.
Відсутність відкритої інформації про родину створює певний контраст із публічною політичною діяльністю. Багато політиків того покоління активно демонстрували сімейні фото чи розповідали про дітей, але Поліщук обрав інший підхід. Можливо, це пов’язано з його подальшими кроками, які вивели його за межі українського публічного простору.
Підозри СБУ та участь у російських ефірах
Найбільш резонансний епізод у біографії Сергія Поліщука стався після 2014 року, а особливо після початку повномасштабного вторгнення. До 2022 року він регулярно з’являвся в ефірах російської пропагандистки Ольги Скабєєвої. У програмі «60 хвилин» він озвучував тези, які заперечували самостійність України, стверджували про «дві України» і говорили про зовнішнє управління з боку Лондона та Вашингтона. За даними Служби безпеки України, ці виступи відбувалися за гроші російських спецслужб.
11 вересня 2023 року СБУ повідомила Поліщуку заочну підозру за статтями про державну зраду та порушення рівноправності громадян. У повідомленні відомства зазначено, що він переховується за кордоном, а слідство продовжує збирати докази. Станом на 2026 рік публічної інформації про арешт чи суд немає. Цей епізод кардинально змінив сприйняття його політичної кар’єри: від депутата, який працював у комітеті з енергетики, до особи, яку офіційно підозрюють у співпраці з ворогом.
Такі історії не унікальні для українського політикуму. Кілька колишніх депутатів і чиновників після 2014 року опинилися по інший бік, але випадок Поліщука особливо помітний через регулярність його участі в російських ток-шоу. Для частини аудиторії це стало символом морального падіння, для інших — підтвердженням того, як швидко можуть змінюватися політичні орієнтири.
Цікаві факти про Сергія Поліщука
Кар’єра цієї людини містить кілька деталей, які рідко потрапляють до коротких довідок, але добре ілюструють її шлях.
- Він починав трудову діяльність ще до університету — на заводі «Радіоприлад», де працював із радіоелектронною апаратурою. Це досвід, який пізніше, ймовірно, допомагав розуміти технічні аспекти енергетичних питань у парламенті.
- У 2007 році, уже будучи депутатом, Поліщук короткий час очолював заступника голови правління «Нафтогазу». Ця посада тривала лише кілька місяців, але дала доступ до стратегічної інформації про газовий сектор.
- Навіть після підозри СБУ він продовжував подавати електронні декларації НАЗК у 2025 і 2026 роках. Це свідчить про те, що формально він залишається в українському правовому полі щодо майнових зобов’язань.
- У парламенті він був одним із наймолодших членів комітету з паливно-енергетичного комплексу, що давало йому можливість швидко просуватися по посадах усередині комітету.
Ці деталі не змінюють загальної оцінки, але показують, наскільки різнобічним був його досвід до моменту, коли політична кар’єра пішла зовсім іншим шляхом.
Хронологія ключових подій
Щоб краще зрозуміти, як розвивалася біографія, варто подивитися на основні віхи в таблиці. Вона допомагає побачити, як бізнес, політика і пізніші події накладалися одна на одну.
| Рік | Подія | Деталі |
|---|---|---|
| 1973 | Народження | Київ, Українська РСР |
| 1996–1997 | Освіта | Бакалавр і магістр економіки, КНЕУ |
| 2000–2006 | Бізнес | Директор ТОВ «СоюзВС» і ТОВ «КАС» |
| 2006–2007 | Парламент | Нардеп 5-го скликання, БЮТ, комітет з енергетики |
| 2007–2008 | Нафтогаз | Заступник голови правління |
| 2006–2014 | Радник | Міністр молоді і спорту, потім Міністр фінансів |
| до 2022 | Російські ефіри | Участь у програмах Ольги Скабєєвої |
| 2023 | Підозра СБУ | Державна зрада, переховується за кордоном |
Дані таблиці зібрані на основі матеріалів української Вікіпедії та порталу «Чесно». Вони показують чітку лінію від бізнесу до політики і далі — до конфлікту з українською державою.
Оцінка діяльності та місце в політичній історії
Сергій Поліщук належить до покоління політиків, які увійшли до великої політики в середині 2000-х. Тоді Верховна Рада була місцем, де бізнесмени швидко перетворювалися на депутатів, а комітети ставали майданчиками для лобіювання інтересів. Його робота в енергетичному комітеті виглядала логічною з огляду на попередній досвід у «Нафтогазі» та бізнесі. Проте подальші кроки зруйнували будь-який позитивний слід від тієї діяльності.
Для дослідників української політики 2000–2010-х років ця біографія цікава як приклад швидкої зміни орієнтирів. Від фракції БЮТ до голосування з регіоналами, від радника українських міністрів до учасника російських пропагандистських шоу — шлях виглядає майже хрестоматійним для частини політичного класу, який не зміг або не захотів адаптуватися до нових реалій після 2014 року.
Сьогодні ім’я Сергія Поліщука рідко з’являється в новинах. Його декларації продовжують фіксуватися в базах НАЗК, але публічних виступів чи коментарів немає. Правова оцінка його дій залишається в компетенції українських судів, а суспільна — у пам’яті тих, хто пам’ятає ефіри зі Скабєєвою. Для молодшого покоління це вже майже історичний персонаж, для старшого — нагадування про те, як легко можна перейти межу.
Біографія Сергія Поліщука не закінчена. Поки триває слідство, а декларації продовжують з’являтися, історія залишає простір для нових поворотів. Але вже зараз вона служить чітким маркером того, як політична кар’єра може завершитися не гучним успіхом, а підозрою в державній зраді.